1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Ухвала суду


УХВАЛА

02 червня 2021 року

м. Київ

провадження № 13-73зво21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаЄленіної Ж. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григорʼєвої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,Штелик С. П.,

розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2004 року і

встановила:

Як убачається зі змісту заяви та наявних у Верховному Суді матеріалів, вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2004 року ОСОБА_1 було засуджено за пунктами 1, 2, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 70 Кримінального Кодексу України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком засуджені ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заява про перегляд вироку за виключними обставинами щодо яких не подається.

Верховний Суд України ухвалою від 28 квітня 2005 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 01 квітня 2021 року в справі "Фарзієв та інші проти України" (заяви № 63747/14 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_1 ), виходячи зі своєї усталеної практики, вкотре констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення.

Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд за виключними обставинами постановленого вироку щодо нього.

Зазначене звернення через недотримання його автором вимог ст. 462 КПК ухвалою судді Великої Палати від 12 травня 2021 року було залишено без руху та надано строк для усунення допущених недоліків.

У межах визначеного строку засуджений ОСОБА_1 подав нову заяву до Великої Палати, в якій, посилаючись на рішення ЄСПЛ, постановлене 01 квітня 2021 року на його користь, просить скасувати судове рішення щодо нього в частині призначеного покарання, обмежившись відбутим покаранням. На думку заявника,констатоване порушення Конвенції доводить незаконність вироку, оскільки довічне позбавлення волі без механізму його перегляду через певний строк і за певних умов встановлює правовий факт порушення прав і основоположних свобод людини, гарантованих ст. 3 Конвенції.

Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.

ЄСПЛ у рішенні "Фарзієв та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування цього виду покарання до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. При цьому ЄСПЛ постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

Таким чином у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_1 посилається як на підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.

Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті іншим способом, ніж як скасування судових рішень у справі заявника.

З огляду на викладене відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку щодо нього за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Тому заява з усіма доданими матеріалами підлягає поверненню особі, яка її подала.

Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду


................
Перейти до повного тексту