Постанова
Іменем України
01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 394/651/16-к
провадження № 51-5875км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів: Марчука О. П., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Шевченко О. О.,
захисника Наконечного О. М.,
виправданого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015120200000314, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості в силу ст. 89 КК України не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 07 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та виправдано.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він 23 липня 2015 року близько 13:00, керуючи автомобілем марки "Mercedes-Benz 110 CDI" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись у світлу пору доби по вул. Леніна, зі сторони вул. Садова в напрямку вул. Карла Маркса у смт Новоархангельськ Кіровоградської області, у порушення вимог пункту 1.5, підпунктів "б", "д" пункту 2.3, пункту 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не був уважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою і відповідно своєчасно не реагував на її зміну та при виникненні небезпеки для свого руху, яка полягала у зміні напрямку руху вліво велосипедиста ОСОБА_2, що рухалася біля правого краю проїзної частини в попутному з ним напрямку, не застосував екстрене гальмування, а навпаки змінив напрямок руху керованого транспортного засобу, виїхавши на зустрічну смугу руху, внаслідок чого допустив зіткнення правою бічною частиною автомобіля з цим велосипедом. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла в лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2.
Такі дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з урахуванням положення ст. 62 Конституції України, статей 2, 7, 8, 17, 22, 85, 86, 87, 89 КПК України й сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та на доказах (належних, допустимих, прямих чи непрямих), зібраних під час досудового й судового слідства, а тому виправдав ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю в діянні останнього складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, оскаржив його до апеляційного суду.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 07 вересня 2020 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що апеляційний суд не здійснив належної перевірки його апеляційної скарги та всупереч вимогам ст. 370, ч. 2 ст. 419 КПК України не спростував її доводи щодо необґрунтованого висновку місцевого суду про відхилення окремих доказів у цьому кримінальному провадженні, які на думку прокурора, доводили винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а саме показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, протоколу слідчого експерименту від 16 серпня 2016 року за участю свідка ОСОБА_5 та висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 1451 від 08 вересня 2016 року, який було отримано, зокрема, на підставі вихідних даних із показань вказаних свідків та слідчого експерименту проведеного 16 серпня 2016 року. Зазначає що, апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про те, що свідок ОСОБА_3 не перебував на місці ДТП, так само і висновку про неузгодженість його свідчень щодо механізму ДТП. Прокурор вважає, що слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_5 було проведено повторно 16 серпня 2016 року з метою уточнення відомостей, наданих останнім, при цьому ОСОБА_1 станом на 16 серпня 2016 року не перебував у статусі підозрюваного, таким чином проведення цієї слідчої дії без його участі не порушувало права останнього на захист, а тому твердження місцевого суду про допущення порушень вимог ч. 2 ст. 9, ч. 3, ч. 5 ст. 223 КПК України при проведені вказаного слідчого експерименту є помилковими. Також прокурор не погоджується із висновком судово-автотехнічної експертизи № 19859/16-52 від 31 січня 2017 року, який було отримано стороною захисту, про те, що ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з велосипедистом, оскільки захисником для проведення вказаної експертизи було надано експерту лише вихідні дані, які були отриманні від свідка ОСОБА_5 під час його допиту та проведення із ним слідчого експерименту 11 вересня 2015 року. При цьому прокурор наголошує, що в матеріалах провадження було допитано ряд інших свідків, з якими проведено слідчі експерименти, які, на його думку, повинні були бути також перевірені експертом. Одночасно прокурор вказує, що експерт під час проведення цієї експертизи необґрунтовано використав вихідні дані, а саме про застосування ОСОБА_1 екстреного гальмування так, як ці відомості йому не надавалися. Також прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник виправданого ОСОБА_1 - адвокат Наконечний О. М., посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Під час касаційного розгляду прокурор, висловивши свої доводи, просила касаційну скаргу задовольнити, постановлену у кримінальному провадженні ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник Наконечний О. М. та виправданий ОСОБА_1, кожен окремо, просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів касаційного суду виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
Частинами 1, 2 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
За ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з положеннями ч. 4 вказаної статті усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на користь такої особи.
При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 цього Кодексу, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
У рішенні від 06 грудня 1998 року "Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб під час виконання своїх обов`язків судді не розпочинали розгляду справи з упередженої думки, що підсудний вчинив кримінальне правопорушення, яке йому ставиться у вину; обов`язок доказування покладено на сторону обвинувачення.
Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого. Тобто тягар доведення винуватості обвинуваченого покладено на сторону обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.
За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував зібрані органом досудового слідства докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності й достатності, та дійшов правильного висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 не підтверджується об`єктивними, допустимими та достовірними доказами, отриманими в ході досудового та судового слідства.
При цьому суд, дотримуючись вимог ст. 374 КПК України, вказав у вироку,
на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, з чим також погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Перевіривши матеріали кримінального провадження щодо виправданого ОСОБА_1 за доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора, які фактично є аналогічними доводам у його апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону
Зокрема, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, з якими обґрунтовано погодився й апеляційний суд, про підстави і мотиви виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, органи досудового розслідування поклали показання потерпілого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, дані протоколу слідчого експерименту від 22 липня 2016 року за участю ОСОБА_1, протоколів слідчих експериментів від 16 серпня 2016 року за участю ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 23 липня 2015 року, та дані висновків судово-медичних експертиз № 670 від 05 серпня 2015 року, від 23 грудня 2015 року, висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 1451 від 08 вересня 2016 року, висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 184 від 02 липня 2016 року, висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 251 від 05 серпня 2015 року, висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 252 від 12 серпня 2015 року.
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку, місцевий суд дійшов висновку про визнання показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, протоколів слідчих експериментів від 16 серпня 2016 року та похідного від них доказу висновку експерта № 1451 від 08 вересня 2016 року недопустимими доказами.
Згідно висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 1451 від 08 вересня 2016 року в даній дорожній обстановці при своєчасному виконанні вимог п.12.3 ПДР водій автомобіля Meгcedes-Benz 110 CDI ОСОБА_1, мав технічну можливість уникнути даної ДТП.
Перевіряючи матеріали провадження, а саме висновок експерта № 1451 від 08 вересня 2016 року, колегія суддів встановила, що вихідні дані для проведення експертизи надавались на основі показань ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та на основі вищевказаних слідчих експериментів, проведених за їх участю.
Разом із цим, місцевий суд досліджуючи показання свідка ОСОБА_3, дійшов обґрунтованого висновку, що його свідчення надані у судовому засіданні та дані вказані ним під час проведення слідчого експерименту, не узгоджуються з механізмом ДТП, викладеному в обвинувальному акті, а саме щодо місцезнаходження велосипедиста перед зміною дорожньої обстановки.
Зі змісту слідчого експерименту за участю ОСОБА_3 видно, що останній вказував, що велосипедист рухався по центру своєї смуги руху, а потім перед зміною напрямку руху він рухався по центру проїзної частини.
При цьому, місцевий суд допитавши свідка ОСОБА_3 встанови, що він вказував, що велосипедист рухався біля правого краю проїзної частини, а момент зіткнення транспортних засобів він не бачив, тобто цей свідок не був очевидцем механізму виникнення вказаної ДТП.
Враховуючи наведе, місцевий суд дійшов правильного висновку, що показання свідка ОСОБА_3 та вихідні дані, які містилися у протоколі слідчого експеримента від 16 серпня 2016 року за його участю, є суперечливими та вони не могли бути покладені воснову висновку експерта судової інженерно-транспортної експертизи № 1451 від 08 вересня 2016 року.
Крім того, місцевий суд, досліджуючи показання свідка ОСОБА_4, надані ним під час судового розгляду, обґрунтовано встановив, що його свідчення є нелогічними щодо обставин за яких розвивалась дорожня обстановка за участю автомобіля під керуванням ОСОБА_1 . При цьому моменту зіткнення транспортних засобів свідок не бачив, а тому також не був очевидцем механізму виникнення вказаної ДТП.
Разом із цим місцевий суд не взяв до уваги вихідні дані надані свідком ОСОБА_4 під час проведення слідчого експерименту із ним, оскільки у висновку експерта вказано, що показання цього свідка в частині технічної спроможності вказаного ним розташування автомобіля та велосипеда від того моменту, коли він їх побачив до положення, коли він перестав їх бачити, є технічно необґрунтованими.
При цьому колегія суддів касаційного суду, погоджується із висновками місцевого суду про наявність сумнівів перебування свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на місці ДТП, тобто чи були вониочевидцями ДТП за участю автомобіля під керуванням ОСОБА_1, оскільки їх показання є нелогічними та суперечливими.
Одночасно, перевіряючи показання свідка ОСОБА_5, місцевий суд звернув увагу на те, що ці свідчення не доводять провину ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, більш того, вони спростовують вихідні дані протоколу слідчого експерименту від 16 серпня 2016 року, надані ним під час проведення цієї слідчої дії та, які були використані при складенні висновку експерта судової інженерно-транспортної експертизи № 1451 від 08 вересня 2016 року.
З такими висновками погоджується і колегія суддів касаційного суду, оскільки з технічного запису судового засідання від 31 березня 2017 року, а саме допиту свідка ОСОБА_5 вбачається, що рух вліво велосипедиста був несподіваний без подання жодних знаків про це, жінка навіть не повертала голови назад та не зменшувала швидкість, у той час як водій, намагаючись уникнути зіткнення гальмував та змінював напрямок руху автомобіля вліво. При цьому ці свідчення повністю узгоджуються із показаннями ОСОБА_1 та ОСОБА_13, які вони надавали під час судового розгляду.
Також, як убачається із матеріалів провадження, під час судового розгляду стороною обвинувачення за клопотанням сторони захисту було долучено протокол допиту свідка ОСОБА_5 від 23 липня 2015 року та протоколи проведення слідчих експериментів від 11 вересня 2015 року та від 16 серпня 2016 року, тобто за участю свідка ОСОБА_5 слідчі експерименти були проведені двічі, та на підставі вихідних даних, які містилися у протоколі слідчої дії від 16 серпня 2016 року було проведено судово інженерно-транспортну експертизу № 1451 від 08 вересня 2016 року.
Разом із цим місцевий суд встановив, що обставини ДТП, про які свідок ОСОБА_5 вказував під час проведення двох слідчих експериментів, суттєво відрізняються один від одного в частині відстаней автомобіля до велосипеда під керуванням ОСОБА_2 перед початком маневру останньої.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_5 при огляді вказаних слідчих експериментів, зазначив, що дані, викладені у протоколі слідчого експерименту від 11 вересня 2015 року, відповідають дійсним обставинам ДТП, у тому числі щодо відстані 8,1 м від автомобіля до велосипеда до початку маневру велосипедиста вліво. При цьому він вказав, що зафіксована у протоколі слідчого експерименту від 16 серпня 2016 року відстань 73,4 м від автомобіля до велосипеда та до початку маневру велосипедиста вліво є невірною і не була такою під час ДТП. Одночасно цей свідок звернув увагу на те, що він не повідомляв слідчому швидкість руху велосипеда під час вищевказаних слідчих дій, однак у протоколі від 16 серпня 2016 року слідчим це було встановлено.
Колегія суддів перевіряючи вищенаведене вважає, що місцевий суд обґрунтовано дійшов до висновку, що вихідні дані протоколу слідчого експерименту, проведеного за участі свідка ОСОБА_5 від 16 вересня 2016 року, не могли використовуватись для проведення експертизи, оскільки вони є недостовірними.
Крім того, перевіряючи доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 станом на 16 серпня 2016 року не перебував у статусі підозрюваного, таким чином проведення слідчого експерименту 16 серпня 2016 року за участю ОСОБА_5 без його участі не порушувало права останнього на захист, а також і доводи про те, що місцевий суд, встановивши вказане порушення, повинен був одночасно врахувати його і при дослідженні протоколу слідчого експерименту від 11 вересня 2015 року, то колегія суддів касаційного суду дійшла до наступного.
Відповідно до ст. 240 КПК України з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, до участі в якому можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
Як вбачається з досліджених судом першої інстанції протоколів слідчих експериментів від 11 вересня 2015 року та від 16 серпня 2016 року у рамках даного кримінального провадження було проведено дві вказані слідчі дії. Під час цих слідчих дій свідок ОСОБА_5 у присутності двох понятих та спеціаліста (слідча дія проведена 11 вересня 2015 року), також двох понятих, потерпілого ОСОБА_6 та його представника (слідча дія проведена 16 серпня 2016 року), розповідав та демонстрував обставини ДТП за участі автомобіля "Mercedes-Benz 110 CDI" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) та велосипедиста ОСОБА_2, безпосереднім очевидцем якого він був. За результатами цих слідчих експериментів було складено відповідні протоколи.
Вказані слідчі експерименти дійсно були проведені без участі ОСОБА_1 та/або його захисника.
Разом із цим враховуючи вимоги ст. 240 КПК України, участь вказаних осіб у цих слідчих діях не є обов`язковою.
Отже, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до передчасного висновку про порушення права обвинуваченого на захист під час проведення 16 серпня 2016 року слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_5 через те, що ОСОБА_1 не був залучений до участі у цій слідчій дії. Таким чином, підстав для встановлення вказаного порушення при проведенні 11 вересня 2015 року слідчого експерименту колегія суддів також не вбачає.
Разом із цим місцевий суд врахувавши всі інші обставини, які були зазначені вище, обґрунтовано не взяв до уваги цей доказ, а саме протокол слідчого експерименту від 16 серпня 2016 року за участю ОСОБА_5 з мотивів його неналежності у розумінні ст. 85 КПК України.
Крім того, колегія суддів, перевіряючи матеріали провадження, також погоджується із висновками місцевого суду про допущення порушення вимог ч. 2 ст. 9, ч. 5 ст. 223 КПК України під час проведення досудового розслідування, з огляду на те, що протокол слідчого експерименту від 11 вересня 2015 року, вихідні дані якого за твердженнями свідка ОСОБА_5 відповідали дійсним обставинам ДТП, стороною обвинувачення з обвинувальним актом не був наданий місцевому суду та цією стороною не використовувався як доказ.
Враховуючи наведене, місцевий суд встановив, що в основу висновку експерта судової інженерно-транспортної експертизи № 1451 від 08 вересня 2016 року були покладені вихідні дані з показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є недопустимими доказами пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий суд обґрунтовано визнав недопустимим доказом висновок експерта судової інженерно-транспортної експертизи № 1451 від 08 вересня 2016 року.
При цьому місцевий суд, врахувавши всі інші докази у провадженні, зокрема показання потерпілого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та висновки експертів на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та доказах, зібраних під час досудового й судового слідства.
Такі висновки суду достатньо мотивовані і ґрунтуються на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку, в тому числі й на результатах перевірки доводів сторони захисту про недопустимість та неналежність доказів у провадженні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний суд, перевіряючи аналогічні доводи прокурора викладені у його касаційній скарзі щодо недопустимості вищевказаних доказів, правильно встановив, що місцевий суд провівши ретельний аналіз досліджених доказів у провадженні дійшов безспірного висновку про їх суперечність (у частині допиту свідків, слідчих експериментів), але місцевий суд допустив помилку у їх визначенні, а саме зазначив їх як недопустимі докази у провадженні.
Апеляційний суд звернув увагу на вищевказане порушення та дійшов обґрунтованого висновку, що ці відомості та проведені на їх підставі слідчі дії не відповідають критерію належності доказів в розумінні вимог ст. 85 КПК України, оскільки учасники судового розгляду не оспорювали саму подію ДТП, а дані надані свідком ОСОБА_4, лише підтверджують подію, а показання свідка ОСОБА_3 не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження.
Зазначене порушення допущене місцевим судом, на думку колегії суддів касаційного суду, в цьому випадку не є істотним, адже жодним чином не вплинуло на законність та обґрунтованість судового рішення.
Що стосується доводів прокурора, наведені в касаційній скарзі, про його незгоду із висновком судово-автотехнічної експертизи № 19859/16-52 від 31 січня 2017 року, то колегія суддів дійшла до наступного.
Як вбачається із матеріалів провадження, на підставі адвокатського запиту від 22 листопада 2016 року та у відповідності до вимог ч. 1 ст. 242, ч. 2 ст. 243 КПК України (в редакції КПК України, чинній на момент цього звернення) було проведено судову автотехнічну-експертизу у кримінальному провадженні № 12015120200000314 за обвинуваченням ОСОБА_1, за результатами якої зроблено висновок експерта судово-автотехнічної експертизи № 19859/16-52 від 31 січня 2017 року.
Відповідно до вказаного висновку експерта, в умовах даної ДТП водій велосипеда ОСОБА_2 повинна була діяти у відповідності з вимогами п.п.10.1,10.3 та 11.14 ПДР України. За вказаних кількісних параметрів зближення транспортного засобу навіть при умові збереження напрямку руху водієм автомобіля "Mercedes-Benz 110 CDI" та застосовуючи екстрене гальмування, водій ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з велосипедистом.
У судовому засіданні експерти ОСОБА_14 та ОСОБА_15 підтвердили зазначені висновки та пояснили, що з урахуванням наданих ним вихідних даних, ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з велосипедистом.
Також вищевказана експертиза проводилась на підставі вихідних даних, які містилися у засвідчених копіях документів, наданих захисником Наконечним О. М., зокрема у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 23 липня 2015 року, у схемі дорожньо-транспортної пригоди та фототаблиці до нього; у протоколі допиту свідка ОСОБА_5 від 23 липня 2015 року, зі схемою до протоколу допиту; у протоколі проведення слідчого експерименту від 11 вересня 2015 року за участю свідка ОСОБА_5, зі схемою до протоколу; у висновку експерта № 251 від 05 серпня 2015 року; у висновку експерта № 252 від 12 серпня 2015 року; у висновку експерта № 184 від 02 липня 2016 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що саме первині показання свідка ОСОБА_5 були використані під час проведення експертизи № 19859/16-52 від 31 січня 2017 року, які цим свідком також були підтверджені під час допиту у судовому засіданні.
При цьому місцевий суд визнав первині свідчення свідка ОСОБА_5, використані під час проведення вищевказаної експертизи, належними, допустимими, достовірними та достатніми з огляду на відхилення вихідних даних, отриманих від свідка ОСОБА_3, ОСОБА_4 під час слідчих експериментів, проведених за їх участю, та вихідних даних отриманих від свідка ОСОБА_5 під час проведення повторної 16 серпня 2016 року вказаної слідчої дії.
Таким чином, доводи прокурора про те, що захисник повинен був надати також і інші вихідні дані, отримані, зокрема під час здійснення слідчих експериментів 16 серпня 2016 року за участю ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, є безпідставними.
Крім того, як вбачається із протоколу допиту від 23 липня 2015 року, зміст якого також викладено у вихідних даних висновку експерта, свідком ОСОБА_5 зазначено, що "водій автомобіля, у свою чергу, побачивши, що перед ним на смузі руху з`явився велосипедист, почав знижувати швидкість та з метою уникнення зіткнення на останнього почав з`їжджати на смугу зустрічного руху".
Таким чином, експерт під час проведення цієї експертизи використав вказані дані, щодо гальмування автомобіля перед зіткненням, а тому доводи прокурора про те, що експерт під час проведення цієї експертизи використав вихідні дані, які йому не надавалися, є необґрунтованими.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із позицією місцевого суду про те, що висновок судово-автотехнічної експертизи № 19859/16-52 від 31 січня 2017 року, у співставленні з рештою доказів у цьому кримінальному проваджені, а саме показаннями ОСОБА_1, свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_13, є належним доказом, а тому цей суд обґрунтовано поклав його в основу свого рішення. При цьому стороною обвинувачення під час розгляду кримінального провадження не було надано доказів, які б спростували зазначені висновки експерта.
Крім того, безпідставними виявились і доводи прокурора про наявність суперечностей в оскаржуваному вироку щодо неоднозначної вказівки на положення вимог процесуального закону, на підставі, яких виправдовується ОСОБА_1, оскільки з мотивувальної та резолютивної частини цього вироку вбачається, що місцевий суд виправдав останнього у зв`язку з відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Що стосується доводів у касаційній скарзі прокурора про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України в частині необхідності повторного дослідження доказів, то вони є безпідставними.
Частиною 3 ст. 404 КПК України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
Як вбачається із технічного запису судового засідання апеляційного суду від 07 вересня 2020 року, цей суд, розглядаючи клопотання прокурора у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України про повторне дослідження доказів у провадженні, обґрунтовано відмовив у його задоволенні, оскільки стороною обвинувачення не було наведено обставин, передбачених вказаною частиною статті КПК України, щодо неповноти чи порушення при дослідженні доказів, зазначених у клопотанні та в апеляційній скарзі прокурора.
Переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і залишив вирок без зміни. При цьому суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора, в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
З матеріалів провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій дотримались вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Сторонам було забезпечено рівні права та свободи у наданні речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також у реалізації інших процесуальних прав, передбачених КПК України.
Наведені в касаційній скарзі прокурора мотиви не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при їх постановленні.
З огляду на те, що колегія суддів касаційного суду не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора вона не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд