Постанова
Іменем України
01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 707/981/18
провадження № 51-3718км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів: Марчука О. П., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Шевченко О. О.,
захисника Федюніна І. В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017250270001353 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та зареєстрований у
АДРЕСА_1 ), проживає у АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за касаційною скаргою захисника Федюніна І. В. на вирок Кропивницького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року щодо останнього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання
з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 3 роки.
Оскаржуваним вироком Кропивницького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року вказаний вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано та призначено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_1 позбавлено військового звання - молодший сержант.
У іншій частині вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 27 серпня
2017 року приблизно о 02:25, перебуваючи на території розважального комплексу "Спорт Охота", розташованого на вул. Береговій, 1А у с. Червоній Слободі Черкаського району Черкаської області, під час конфлікту, що виник раптово на ґрунті неприязних відносин з ОСОБА_2, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, двічі ударив останнього кулаком в обличчя, від чого потерпілий присів, після чого ОСОБА_1 вдарив його правою ногою в голову, від чого ОСОБА_2 впав на землю та вдарився головою об бетонну плиту. Коли потерпілий перебував на землі та його голова була дещо піднята ОСОБА_1 вдарив його правою ногою зверху до низу по голові, від чого потерпілий вдарився головою об бетонну плиту.
Своїми умисними діями ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник у своїй касаційній скарзі просить змінити оскаржуване судове рішення в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням тривалістю 3 роки.
При цьому особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що призначення
ОСОБА_1 реального покарання у виді позбавлення волі без застосування положень ст. 75 КК України не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого унаслідок суворості, оскільки суд не врахував обставини, що свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, які, на думку захисника, є щире каяття, те, що ОСОБА_1 працює, одружений, відшкодував завдану потерпілому шкоду.
Також захисник зазначає про безпідставне призначення його підзахисному додаткового покарання.
Позиції учасниківсудового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисник та засуджений, кожен окремо, підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, змінивши оскаржуваний вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням тривалістю 3 роки.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника, вважала оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, просила залишити його без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
Частиною 1 ст. 433 КПК України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
При цьому захисник у касаційній скарзі не оспорює доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації дій його підзахисного за ч. 1 ст. 121 КК України.
Доводи ж про невідповідність призначеного засудженому покарання унаслідок суворості та можливості звільнення його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України є безпідставними.
Так, мотивуючи своє рішення щодо справедливого виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1, суд урахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, є особою молодого віку, на момент розгляду справи судом першої інстанції одруженим не був, був курсантом Війської академії м. Одеси, був учасником бойових дій, за місцем навчання характеризувався позитивно, а за місцем проживання - посередньо, не перебуває на обліку у лікарів нарколога чи психіатра.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, оцінюючи правильність та справедливість призначеного
ОСОБА_1 покарання, не погодився з наведеними висновками районного суду, та, дійшовши до переконання про неможливість та недоцільність звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, скасував вирок суду 1-ї інстанції в частині призначеного покарання та призначив винному покарання у виді позбавлення волі, а також позбавив останнього військового звання.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції взяв до уваги конкретні обставини вчинення ОСОБА_1 протиправного діяння, його поведінку протягом досудового розслідування та судового провадження в суді першої інстанції, позицію потерпілого щодо виду та міри покарання, яке необхідно призначити винному.
Зокрема, як було встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами провадження, що заподіяні ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 тілесні ушкодження були тяжкими та запобігання смерті потерпілого обумовлене своєчасним наданням медичної допомоги унаслідок втручання сторонніх осіб.
При цьому, було взято конкретні обставини вчинення винним протиправного діяння, що свідчили про наявність факту нехтування ОСОБА_1 найважливішими соціальними цінностями, якими є життя та здоров`я людини, а зневажливе ставлення до них збільшує ступінь небезпечності вчиненого діяння.
Також, поза увагою суду апеляційної інстанції не залишилася лінія поведінки ОСОБА_1 протягом досудового розслідування та судового провадження, а саме суд врахував, що факти заперечення засудженим своєї винуватості у вчиненому, намагання впливати на свідків вчиненого ним протиправного діяння з метою зміни ними своїх показань.
Крім того, було врахована думка потерпілого ОСОБА_2 щодо необхідності засудження ОСОБА_1 до покарання у виді позбавлення волі без застосування до останнього положень ст. 75 КК України.
Разом з тим, поза увагою апеляційного суду не залишились обставини, що характеризують винного, які були враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_1, покарання та звільнення останнього від нього з випробуванням з іспитовим строком.
Враховуючи наведені факти, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком є недоцільним та таким, що не відповідає меті покарання, оскільки не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися норм закону про охорону життя та здоров`я особи.
При цьому апеляційний суд, дійшовши зазначеного висновку, також не погодився із рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_1 військового звання - молодший сержант, оскільки вчинення тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, за встановлених судом обставин, ганьбить військове звання, а подальша поведінка винного свідчить про те, що він за своїми моральними якостями втратив здатність бути військовим начальником та бути частиною Збройних Сил України.
При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що на момент апеляційного розгляду ОСОБА_1 з Військової Академії був відрахований.
З урахуванням наведеного, а саме конкретних обставин, способу вчинення протиправного діяння, поведінки засудженого, одразу після його вчинення та протягом досудового розслідування та судового провадження, що свідчить про відсутність у нього критичної оцінки своїх протиправних дій, колегія суддів вважає призначене апеляційним судом остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без застосування положень ст. 75 КК України з позбавленням останнього військового звання - молодший сержант, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим і сприятиме перевихованню ОСОБА_1 та попередженню вчинення ним нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено.
Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги захисника засудженого ОСОБА_1 - Федюніна І. В. відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд