Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 213/981/20
провадження № 61-15839св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року у складі судді Князєвої Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - АТ "ПівдГЗК") про відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позову посилалася на таке. ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання трудових обов`язків помер її чоловік ОСОБА_2, який працював водієм гірничотранспортного цеху у Відкритому акціонерному товаристві "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ВАТ "ПівдГЗК"), правонаступником якого є АТ "ПівдГЗК". Смерть чоловіка настала внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці працівниками відповідача, що підтверджується актом про нещасний випадок від 11 вересня 1998 року № 17 форми Н-1. Вину відповідача також встановлено наказом ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" від 25 вересня 1998 року № 1259. Звістка про смерть чоловіка завдала їй глибоких моральних та душевних страждань, чоловік завжди допомагав їй у будь-яких справах. Після загибелі чоловіка нормальні життєві зв`язки позивачки були знищені. На час смерті чоловіка на вихованні у позивачки залишились малолітні діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, які через недбалість та грубе порушення законодавства з охорони праці з боку відповідача назавжди були позбавлені батьківського пілкування, турботи та любові рідного батька, а позивачка, розуміючи, що рідний батько її дітей загинув, зазнала сильних емоційних та моральних страждань.
З урахуванням наведеного просила відшкодувати завдану їй моральну шкоду у розмірі 944 600 грн.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "ПівдГЗК" на користь ОСОБА_1 280 000 грн на відшкодування моральної шкоди без урахування податку з доходів фізичних осіб. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що смерть ОСОБА_2, який перебував у трудових відноснах з відповідачем, настала внаслідок порушення працівниками відповідача та самим померлим законодавства про охорону праці, а тому на відповідача покладається обов`язок з відшкодування позивачці моральної шкоди. Визначаючи розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, суд першої інстанції врахував обставини справи, обсяг фізичних і моральних страждань позивачки, їх інтенсивність і тривалість, істотність вимушених змін у її житті, та дійшов висновку, що належною компенсацією спричиненої позивачці моральної шкоди є сума у 280 000 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач як підприємство, діяльність якого пов`язана з підвищеною небезпекою, має відповідати за шкоду, завдану смертю працівника. Суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди, виходячи з засад розумності, справедливості, враховуючи конкретні обставини справи, моральні страждання позивачки, яка втратила підтримку близької людини, ступінь вини підприємства, яке не забезпечило безпечних умов праці.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2020 року АТ "ПівдГЗК" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що основною причиною нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2, є вина самого потерпілого, який порушив вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, тому покладення вини лише на відповідача є безпідставним. Суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми права, які були чинними на час настання нещасного випадку. З аналізу норм статті 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила № 472) та статті 12 Закону України "Про охорону праці" випливає, що законодавством не передбачалося право членів сім`ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві. Зазначене підтверджується висновком Верховного Суду викладеного у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19).
У грудні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Гузєв І. Г., просила касаційну скаргу АТ "ПівдГЗК" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "ПівдГЗК"вуказаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_2 (а. с. 18, 21).
Від шлюбу позивачка має дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 22, 23).
ОСОБА_2 працював водієм автомобіля БілАЗ у ВАТ "ПівдГЗК".
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Відповідно до додатка № 1 до акта про нещасний випадок від 11 вересня 1998 року № 17 форми Н-1 30 серпня 1998 року о 18:30 год в.о. гірничого майстра видобувної дільниці № 4 рудоуправління ОСОБА_10 видав письмовий наряд машиністу ЕКГ-10-И за інвентарним номером 15 ОСОБА_5 на навантаження гірничої маси у великовантажні автомобілі і останній о 19:00 год приступив до виконання наряду. Після 23 год за письмовим нарядом контрольного майстра гірничотранспортного цеху ОСОБА_6 на навантаження під екскаватор № 15 заїхав БілАЗ НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 і працював у нього до кінця зміни, зробивши за цей час 10 поїздок. ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 05:50 год, після чергового навантаження автомобіля, машиніст екскаватора ОСОБА_5 побачив, що з кабіни автомобіля на майданчик вийшов водій ОСОБА_2 і, перебуваючи під захистом козирка автомобіля, показав йому жестами повернути екскаватор до нього кабіною. ОСОБА_5 поворотом стріли вліво проніс ківш над кабіною водія і зупинив його у 1,5-2 метрах від автомобіля, не відключивши збудження генератора екскаватора. З невідомих причин ОСОБА_2 встав ногами на середню смугу перильної огорожі майданчика кабіни автомобіля і намагався щось сказати ОСОБА_5 . ОСОБА_5, намагаючись його зрозуміти, встав з крісла машиніста екскаватора, при цьому випадково зачепив стегном правої ноги ручку командо-контролера, внаслідок чого стріла екскаватора пересунулася вправо і ковшем придавила до торця козирка автомобіля грудну клітину ОСОБА_2, смертельно травмувавши його. Під час розслідування встановлено, що машиніст екскаватора ОСОБА_5 перебував у легкому стані сп`яніння.
Згідно з додатком № 3 до акта про нещасний випадок від 11 вересня 1998 року № 17 форми Н-1 особами, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці є: 1. машиніст екскаватора дільниці № 4 ОСОБА_5, який порушив "пункт 4 раздела "Работа экскаватора на автотранспорте "Инструкции по технике безопасности для машинистов и помощников экскаватора ЭКГ-8И, ЭКГ-5А, ЭКГ-10-И. §93 "Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом""; 2. водій автомобіля БілАЗ НОМЕР_1 ГТЦ ОСОБА_2, який порушив "пункт 1 раздела "Погрузочно-разгрузочные работы" в подразделе водителю запращаеться "Инструкции по технике безопасности и безопасности движения для водителей технологического автотранспорта при работе в карьере ЮГОКа". § 324 (в) "Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом""; 3. начальник видобувної дільниці № 4 РУ ОСОБА_11., який порушив пункт 3.6 своєї посадової інструкції; 4. начальник гірничотранспортного цеху ОСОБА_8, який порушив пункт 3.10 своєї посадової інструкції.
Пунктом 13.2 акта про нещасний випадок від 11 вересня 1998 року № 17
форми Н-1 встановлено наявність вини підприємства (порушено §93 "Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом") та вини потерпілого (порушено § 324 (в) "Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом"
(а. с. 10-16).
Відповідно до наказу генерального директора ВАТ "ПівдГЗК" від 25 вересня 1998 року "Про відшкодування шкоди у зв`язку із втратою годувальника" вирішено виплатити дружині померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_9 одноразову допомогу на родину у розмірі п`ятирічного заробітку померлого і в розмірі його річного заробітку на кожного утриманця (дружина та двоє дітей). Зменшено розмір допомоги на 40 %. Вирішено виплачувати ОСОБА_9 на її утримання та утримання дітей. У наказі зазначено, що у настанні нещасного випадку встановлена змішана вина: підприємства - 60 %, потерпілого - 40 %
(а. с. 17).
Відповідач виплатив матеріальну шкоду у такому розмірі: допомога в організації похорону - 1 123,30 грн; одноразова допомога сім`ї загиблого - 31 555,80 грн; одноразова допомога на двох дітей - 12 622,32 грн; штраф за нещасний випадок - 12 622,32 грн (а. с. 40).
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Смерть чоловіка позивачки, яка стала підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, настала ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто мала місце до 01 січня 2004 року, до набрання чинності ЦК України, а тому до спірних правовідносин підлягають застосовуванню положення ЦК Української РСР.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов`язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою прийнято розуміти всяке зменшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначала її поняття. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. Неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Отже, моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 210/2271/19 (провадження № 61-19033сво19).
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, враховуючи зазначені норми матеріального права, дійшов обґрунтовано висновку про наявність правових підстав для покладення на АТ "ПівдГЗК" обов`язку з відшкодування позивачці, як дружині загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві працівника відповідача, завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 440-1 ЦК Української РСР.
При визначені розміру моральної шкоди судом враховано характер та обсяг моральних страждань позивачки, пов`язаних зі смертю її чоловіка, що сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правового, викладену в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 210/57/19 (провадження
№ 61-16622св19).
У зазначеній постанові суд дійшов висновку про те, що нещасний випадок на виробництві стався у вересні 1998 року, порядок відшкодування моральної шкоди на час виникнення спірних правовідносин регулювався статтею 440-1 ЦК Української РСР, статтею 12 Закону України "Про охорону праці" (в редакції, чинній на момент настання нещасного випадку) та Правилами № 472, якими не передбачалося право членів сім`ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві, а тому правові підстави для задоволення позову члена сім`ї потерпілого відсутні.
Проте указана правова позиція на час перегляду цієї справи у касаційному порядку є неактуальною та застосуванню не підлягає, оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у вищезазначеній постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 210/2271/19 (провадження
№ 61-19033сво19) відступив від цього висновку, виклавши свій висновок про те, що стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах.
Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно поклали відповідальність з відшкодування позивачці моральної шкоди на АТ "АТ "ПівдГЗК", оскільки нещасний випадок з її чоловіком стався внаслідок вини самого ОСОБА_2, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема актом про нещасний випадок від 11 вересня 1998 року № 17 форми Н-1, яким встановлено порушення працівниками відповідача та самим потерпілим законодавства про охорону праці, а тому саме відповідач має нести відповідальність з відшкодування моральної шкоди позивачці.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.