Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 752/16062/20
провадження № 61 - 2554 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа -приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Аркс",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва у складі судді Хоменко В. С. від 18 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Поливач Л. Д. від 18 січня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - ПрАТ "СК "ПЗУ "Україна") звернулося до суду
з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ПрАТ "Страхова компанія "Аркс", про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,
у розмірі 18 345,54 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2021 року, позовну заяву ПрАТ "СК "ПЗУ "Україна" повернуто позивачу на підставі статті 185 ЦПК України.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим,
що позивачем не усунуто недолікипозовної заяви, зазначені в ухвалі районного суду від 18 серпня 2020 року, так як позивач надав копію квитанції про сплату судового збору, а не оригінал, при цьому із копії квитанції не вбачається, що судовий збір сплачений саме за подачу позовної заяви у справі № 752/16062/20, оскільки вона не містить відповідної інформації про реквізити справи, тому є неналежним доказом сплати судового збору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ПрАТ "СК "ПЗУ "Україна" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва
від 18 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 18 січня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 25 лютого 2021 року касаційну скаргу ПрАТ "СК "ПЗУ "Україна" на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати суду докази, що підтверджують його сплату. Зазначено строк виконання ухвали,
а також попереджено про наслідки її невиконання.
На виконання вимог зазначеної вище ухвали Верховного Суду від 25 лютого 2021 року ПрАТ "СК "ПЗУ "Україна"надіслало докази на підтвердження сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 752/16062/20 з Голосіївського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня2021 рокусправу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ПрАТ "СК "ПЗУ "Україна" мотивована тим, судами неправильно застосовано норми процесуального права, оскільки позовну заяву було повернуто судом першої інстанції внаслідок надмірного формалізму, чим позбавлено заявника права на справедливий суд. Суди дійшли помилкового висновку про обов`язок заявника надавати на підтвердження сплати судового збору саме оригінал платіжного доручення із обов`язковим зазначенням у ньому номеру справи (провадження), що не узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах:
від 24 квітня 2019 року у справі № 522/21326/16-ц; від 04 листопада 2020 року у справі № 609/538/19; від 27 січня 2021 року у справі № 754/9573/13-ц.
При цьому, маючи копію платіжного доручення про сплату судового збору, суд не був позбавлений можливості і це є його обовʼязком перевірити зарахування коштів до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,
3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПрАТ "СК "ПЗУ "Україна" підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Згідно з частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви не було додано документу, що підтверджує сплату судового збору, про який зазначено у додатку до позову, у зв`язку із чим ухвалою районного суду
від 18 серпня 2020 року позовну заяву було залишено без руху, із зазначенням в ухвалі про необхідність сплатити судовий збір у розмірі 2 102,00 грн та надати оригінал документу, що підтверджує сплату судового збору
(а. с.11-12).
17 вересня 2020 року до суду на виконання ухвали суду надійшло клопотання ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" з копією квитанції про сплату судового збору у розмірі 2 102,00 грн (а. с.14-15).
Повертаючи позовну заяву ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" як неподану, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не усунуто недоліки зазначені в ухвалі районного суду від 18 серпня 2020 року, так як позивач надав копію квитанції про сплату судового збору, а не оригінал, при цьому із копії квитанції не вбачається, що судовий збір сплачений саме за подачу позовної заяви у справі № 752/16062/20, оскільки вона не містить відповідної інформації про реквізити справи, тому є неналежним доказом сплати судового збору.
Проте, вказаний висновок судів не відповідає вимогам закону.
Європейський суд з прав людини(далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним.
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі
встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" від 1 березня 2002 року).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії"
від 28 жовтня 1998 року).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.
Таким чином, обов`язок перевірки факту зарахування судового збору та в якій справі це вчинено покладається на суд.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20; у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 826/2429/18; від 20 лютого 2019 року у справі № 823/1940/18; від 25 січня 2021 року
у справі №914/1131/20.Ця практика є незміною, що не перешкоджало суду послатися на таку практику і застосувати її.
Верховний Суд не ставить під сумнів, що підстави для усунення недоліків позовної заяви існували. Проте, приймаючи до уваги вимоги до позовної заяви, передбачені ЦПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку,
що застосовані судами наслідки є передчасними та такими, що обмежили право на доступу до суду і стали перешкодою для захисту прав позивача, оскільки позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви та надав копію квитанції про сплату судового збору. Проте суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, не перевірив зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, а суд апеляційної інстанції не усунув порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції,
що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 січня 2021 рокуз направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду