Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 757/13293/14-ц
провадження № 61-6464св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_7,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва", служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 березня 2018 року в складі судді Цокол Л. І. та на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Махлай Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2014 року ОСОБА_1, діючи в своїх інтересах та інтересах своїх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, звернулася з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, визначення розміру ідеальних часток співвласників та встановлення (уточнення) порядку користування житловим приміщенням.
Позов мотивувала тим, що є власником Ѕ частки в спільній частковій власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 : ј частку отримала у власність у порядку приватизації державного житлового фонду, а іншу ј частку придбала у свого батька ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу. Іншими співвласниками вказаної квартири є брат позивачки ОСОБА_5, якому в порядку приватизації належить ј частка в праві спільної часткової власності, та ОСОБА_6, який успадкував належну матері позивачки ОСОБА_8 ј частку в спільній частковій власності на квартиру.
З урахуванням змісту рішення місцевого суду Московського району м. Києва від 03 жовтня 2001 року, яким уже визначався порядок користування житловим приміщенням між особами, які приватизували квартиру, шляхом виділення ОСОБА_6 у користування кімнати площею 9,8 м?, позивачка вважала, що придбавши частку батька в спільній частковій власності, набула права користування вказаною житловою кімнатою. При цьому зазначала, що договір купівлі-продажу частки укладений у період її перебування в шлюбі з ОСОБА_7 .
Посилалася на те, що її брат ОСОБА_5 у 2006 році отримав громадянство Королівства Швеції та в спірній квартирі не проживає. Зі ОСОБА_6 у позивачки та її дітей, які зареєстровані в квартирі, склалися конфліктні відносини, а тому наявна потреба у визначенні (уточненні) порядку користування житловим приміщенням та усуненні перешкод у користуванні власністю.
З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:
- усунути перешкоди в користуванні ј часткою в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1, яка належить позивачці, та ј часткою, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_7 ;
- визнати право ОСОБА_1 на користування кімнатою площею 9,8 м?, придбаною позивачкою за договором купівлі-продажу у ОСОБА_6 у складі частки в праві спільної часткової власності з установленням судом порядку користування квартирою;
- встановити розмір ідеальних часток співвласників: ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 ;
- уточнити раніше встановлений судом порядок користування житловим приміщенням шляхом внесення змін до складу співвласників та членів родини, що мають право користування житловими та нежитловими приміщеннями; - заборонити ОСОБА_6 обмежувати пересування позивача ОСОБА_1 та членів її родини по нежитлових приміщеннях квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2014 року залучено чоловіка позивачки ОСОБА_7 до участі в справі в якості третьої особи.
У жовтні 2014 року ОСОБА_7 пред`явив самостійні позовні вимоги до ОСОБА_6, ОСОБА_5, посилаючись на необхідність захисту його права власності на квартиру, яке відповідачі не визнають. Указував, що ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_6 ј частку в праві спільної часткової власності в період перебування в шлюбі з ОСОБА_7, а тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Просив суд визнати правовий режим частки, придбаної у шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; визнати за ним право користування квартирою та встановити порядок користування житловими і нежитловими приміщеннями; виділити ідеальну частку та встановити конкретний розмір ідеальної частки квартири АДРЕСА_1, що знаходиться у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ; визнати за ним право на реєстрацію місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 як співвласника вказаної квартири.
У грудні 2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулись із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, встановлення розміру ідеальних часток співвласників та встановлення порядку користування квартирою.
Зустрічний позов мотивували тим, що ОСОБА_1 утримує у спільній квартирі сторін дев`ятнадцять собак, чим порушує санітарно-гігієнічні норми та права інших мешканців квартири. Вказували, що відповідачка провокує конфліктні ситуації, в зв`язку з чим існує потреба у встановленні порядку користування квартирою.
З урахуванням викладеного просили суд:
- усунути перешкоди в користуванні належними їм частками в праві спільної часткової власності;
- встановити конкретний розмір ідеальних часток співвласників: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 ;
- встановити порядок користування квартирою шляхом визнання права користування кімнатою загальною площею 22,3 м? за ОСОБА_1, кімнатою загальною площею 9,8 м? - за ОСОБА_5, кімнатою загальною площею 12,5 м? - за ОСОБА_6 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, первісний та зустрічний позови задоволено частково: встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виділення в користування ОСОБА_1 кімнати площею 19,4 м? з вбудованою шафою, у користування ОСОБА_5 - кімнати площею 12,5 м? з вбудованою шафою, у користування ОСОБА_6 - кімнати розміром 9,8 м? з вбудованою шафою; загальні приміщення квартири залишено в спільному користуванні. У задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_7 відмовлено.
Суди виходили з того, що такий порядок користування квартирою забезпечить право кожного зі співвласників на користування тією часткою в праві спільної часткової власності, яка належить їм відповідно до правовстановлюючих документів, а виділення часток співвласників в натурі є неможливим.
Вимога про виділення ОСОБА_1 у користування кімнати площею 9,8 м? залишена судами без задоволення, оскільки за такого варіанту визначення порядку користування квартирою будуть порушені права інших співвласників. Факт придбання позивачкою у 2002 році належної ОСОБА_6 частки не свідчить про втрату відповідачем права користування квартирою з урахуванням подальшого набуття ним у порядку спадкування права власності на ј частку в праві спільної часткової власності.
Позовні вимоги про встановлення розміру ідеальних часток залишені судами без задоволення з огляду на те, що їх розмір уже встановлений. Вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю також відхилені судами з огляду на непідтвердження сторонами наявності перешкод у користуванні належним їм майном.
Позов третьої особи ОСОБА_7 щодо визнання за ним права спільної сумісної власності на квартиру залишений судами без задоволення як такий, що пред`явлений до неналежних відповідачів.
Аргументи учасників справи
У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення з дотриманням прав усіх сторін або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- суди встановили порядок користування квартирою між трьома особами, не врахувавши прав інших осіб, які користуються квартирою, а саме: її неповнолітніх дітей та чоловіка ОСОБА_7, та не відобразивши в судових рішеннях відомостей про те, якими приміщеннями спірної квартири можуть користуватися вказані особи;
- позивачці виділена кімната, площа якої є меншою від розміру належної їй ідеальної частки;
- кімната площею 19,4 м? є суміжною з кімнатою площею 12,5 м?; саме через кімнату, яка виділена позивачці, забезпечується прохід до кімнати площею 12,5 м?, чим порушуються її права та права неповнолітніх дітей;
- суди не врахували, що з придбанням позивачкою в 2002 році у ОСОБА_6 ј часки в праві спільної часткової власності на квартиру до неї перейшло й право користування кімнатою площею 9,8 м?, яка була виділена в користування відповідача рішенням Московського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2001 року;
- суди не врахували наявність у ОСОБА_7 права спільної сумісної власності на квартиру та безпідставно відмовили йому в задоволенні позову до ОСОБА_6, ОСОБА_5 незважаючи на те, що саме відповідачі не визнають за ОСОБА_7 таке право;
- 04 червня 2018 року позивачка відчужила ј частку в праві спільної часткової власності на користь ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, а тому вказані особи стали повноправними власниками квартири, а їх інтереси повинні бути враховані при визначенні порядку користування квартирою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належить Ѕ частка в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 : ј частка належить позивачці в порядку приватизації на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 23 лютого 1994 року, а інша ј частка - на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою №2 від 21 березня 2002 року.
ОСОБА_5 на праві власності належить ј частка в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку приватизації на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 23 лютого 1994 року.
ОСОБА_6 є власником ј частки в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року (в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8 ).
Квартира складається з трьох житлових кімнат площами 12,5 м?, 19,4 м?, 9,8 м?, а також кухні, ванної кімнати, вбиральні, коридору та вбудованих шаф (згідно технічної документації квартири). При цьому кімнати площею 12,5 м? та 19,4 м? є суміжними.
Станом на 20 грудня 2013 року в квартирі зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, який у квартирі фактично не проживає.
Рішенням Московського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2001 року визначався порядок користування вказаною квартирою, за яким було виділено в користування ОСОБА_6 кімнату 9,8 м?, а ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 кімнати площами 19,4 м? та 12,5 м?; загальні приміщення залишені в спільному користуванні.
10 листопада 2001 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 уклали шлюб.
21 березня 2002 року ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_1 придбала ј частку в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Суди встановили неможливість виділу належних сторонам часток у праві спільної часткової власності в натурі.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що "спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків".
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша, друга, третя статті 358 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року в справі № 748/2803/16-ц (провадження № 61-41895св18) вказано, що тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що "первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників".
У справі, що переглядається, виділивши у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 19,4 м? (при розмірі ідеальної частки 20,85 м?), у користування ОСОБА_6 - кімнату площею 12,5 м? (при розмірі ідеальної частки 10,4 м?) та у користування ОСОБА_5 - кімнату площею 9,8 м? (при розмірі ідеальної частки 10,4 м?), залишивши загальні приміщення в спільному користуванні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, із урахуванням технічних характеристик квартири та кількості співвласників вирішив спір із дотриманням відповідності розміру ідеальних часток до розміру житлових приміщень, які виділяються у користування сторонам. При цьому та обставина, що позивачці виділена кімната, через яку забезпечується прохід до іншої кімнати, не має правового значення, оскільки предметом спору є визначення порядку користування квартирою, за якого критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення не є обов`язковим.
Доводи касаційної скарги про неврахування в судовому рішенні прав неповнолітніх дітей та чоловіка позивачки, які також мають право користування квартирою, не заслуговують на увагу, оскільки в порядку статті 358 ЦК України спір про порядок користування житловим приміщенням, яке перебуває в спільній частковій власності, підлягає вирішенню саме між його співвласниками. При цьому суди не встановили, що відповідачі заперечують проти права користування дітьми позивачки та її чоловіком належною позивачці часткою у праві спільної часткової власності та приміщеннями загального користування.
Аргументи касаційної скарги про те, що з придбанням позивачкою в 2002 році у ОСОБА_6 ј частки в праві спільної часткової власності до неї перейшло й право користування кімнатою площею 9,8 м?, яка була виділена в користування відповідача рішенням Московського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2001 року, не приймаються колегією суддів, оскільки частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (висновок, викладений упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року в справі № 442/7505/14-ц, провадження № 61-4536св18).
Отже, за встановленої судами відсутності технічної можливості виділу в натурі ідеальних часток сторонам належить частка в праві спільної часткової власності на всю квартиру, а не конкретна частина (кімната) квартири, в зв`язку з чим суди обґрунтовано визначили порядок користування квартирою з урахуванням її загальної житлової площі та розміру ідеальних часток сторін у праві спільної часткової власності. Тим самим суд першої інстанції визначив єдиний можливий варіант користування квартирою, за якого забезпечується відповідність частин житлового приміщення, які виділяються у користування сторін, розміру ідеальних часток співвласників квартири.
Доводи касаційної скарги про безпідставну відмову судів у задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_7 не заслуговують на увагу, оскільки сам ОСОБА_7, якому відмовлено в задоволенні пред`явлених ним вимог, не скористався своїм правом подачі касаційної скарги, що свідчить про його згоду з судовими рішеннями. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не навела переконливих доводів того, яким чином оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позову третьої особи порушують її права та інтереси за умови, що ОСОБА_7 не оскаржив судові рішення в справі, що переглядається.
Аргументи касаційної скарги про те, що з 04 червня 2018 року ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири, а тому їх інтереси повинні бути враховані при визначенні порядку користування квартирою, не приймаються колегією суддів, оскільки вказані обставини виникли після ухвалення судом першої інстанції судового рішення по суті спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/1529/15 (провадження № 14-242цс18) зазначено, що "апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції".
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та наданих сторонами доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень Верховного Суду.