Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 226/1174/18
провадження № 61-909св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство "Вугільна компанія Краснолиманська",
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 03 грудня 2018 року в складі колегії суддів Жданової В. С., Азевича В. Б., Краснощокової Н. С.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов мотивував тим, що з 05 жовтня 2009 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді ГРП та РГВ дільниці МДРСУ (гірноробочим з ремонту гірничих виробіток). У зв`язку з нерегулярною виплатою заробітної плати 18 вересня 2014 року він подав заяву про звільнення з 19 вересня 2014 року, проте відповідач його не звільнив та не повідомив про причини своєї бездіяльності.
Спір між сторонами щодо звільнення позивача, виплати йому заборгованості з заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку вирішений рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 квітня 2015 року, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково: стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку з 23 вересня 2014 року по 30 грудня 2014 року у сумі 20 046,24 грн, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 278,42 грн, вихідну допомогу в сумі 17 540,49 гривень та моральну шкоду в розмірі 300 грн, а також зобов`язано відповідача видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку.
Позивач указував, що наказом № 3214-к від 16 вересня 2015 року відповідач звільнив його з роботи з 19 вересня 2014 року за частиною 3 статті 38 КЗпП України, надіслав трудову книжку, яку він отримав 19 вересня 2015 року, та здійснив розрахунок 25 листопада 2015 року.
У подальшому ОСОБА_1 порушив питання про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку за період роботи 2014-2015 років. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 грудня 2016 року стягнуто з відповідача невиплачену при звільненні ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку за 2014-2015 роки в розмірі 7795,76 гривень, яку роботодавець сплатив 06 лютого 2017 року.
Позивач уважав, що того ж дня відповідач повинен був сплатити йому індексацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати компенсації за невикористану відпустку. У зв`язку з невиконанням відповідачем зазначеного обов`язку в добровільному порядку ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду; постановою апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2018 року зобов`язано ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" нарахувати та виплатити позивачу індексацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати компенсації за невикористану відпустку. Рішення суду щодо виплати позивачу індексації виконано відповідачем 26 квітня 2018 року .
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що полягала в невиплаті йому індексації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, у розмірі 84 918,10 грн із розрахунку середньоденного заробітку позивача в сумі 278,42 грн за період прострочення з 07 лютого 2017 року по 26 квітня 2018 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 30 липня 2018 року позов задоволено: стягнуто з ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені за період із 07 лютого 2017 року по 26 квітня 2018 року в сумі 84 918,10 грн та понесені судові витрати в розмірі 849,18 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що роботодавець несвоєчасно виплатив позивачу індексацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати компенсації за невикористану відпустку, а тому на підставі частини першої статті 117 КЗпП України зобов`язаний сплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку, розмір якого обчислений позивачем правильно (84 918,10 грн).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" задоволено частково: рішення Димитровського міського суду Донецької області від 30 липня 2018 року змінено та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 07 лютого 2017 року по 26 квітня 2018 року у розмірі 1 184,97 грн та судовий збір у розмірі 11,89 грн.
Зменшуючи суму стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку, апеляційний суд застосував принцип співмірності: установивши, що розмір невиплаченої роботодавцем індексації втрати частини доходів складає 1184,96 грн, та прийнявши до уваги істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, суд апеляційної інстанції вважав розумним та справедливим стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі, що відповідає сумі несвоєчасно сплачених роботодавцем платежів.
Аргументи учасників справи
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно застосував принцип співмірності та зменшив розмір стягнутого судом першої інстанції середнього заробітку, оскільки не існувало передбачених для цього передумов, а саме: наявності між сторонами спору щодо розміру сум, належних до сплаті працівникові, та часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум.
Позивач уважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 116, 117 КЗпП України та не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 461/6803/16-ц.
Указує, що в оскарженій постанові міститься посилання про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати інфляційних втрат у розмірі 1184,96 грн, однак позовних вимог про стягнення індексу інфляції позивач не пред`являв, що свідчить про вихід суду за межі позовних вимог.
У травні 2019 року до Верховного Суду від ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Зазначав, що апеляційний суд із урахуванням установлених фактичних обставин справи дійшов правильного висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню, до 1 184,97 грн, що є співмірним із розміром несвоєчасно виплачених працівникові сум.
Позивач подав відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що доводи відповідача не спростовують факт невідповідності оскарженої постанови висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 461/6803/16-ц.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач перебував у трудових відносинах з ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" з 05 жовтня 2009 року.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 квітня 2015 року стягнуто з ДП "ВК "Краснолиманська" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 23 вересня 2014 року по 30 грудня 2014 року в сумі 20 046,24 грн, вихідну допомогу в сумі 17 540,49 грн та моральну шкоду в розмірі 300 грн, а також зобов`язано відповідача видати належним чином оформлену трудову книжку.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2016 року з ДП "ВК "Краснолиманська" на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку за період з 31 грудня 2014 року по 24 листопада 2015 року у розмірі 61 809,24 грн.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 грудня 2016 з ДП "ВК "Краснолиманська" на користь ОСОБА_2 стягнуто компенсацію за невикористану відпустку за 2014-2015 роки в сумі 7795,76 грн, яка перерахована позивачу 06 лютого 2017 року.
Постановою апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2018 року ДП "ВК "Краснолиманська" зобов`язано виплатити ОСОБА_1 індексацію та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати компенсації за невикористану відпустку. На виконання вказаної постанови відповідач розрахував суму індексації та виплатив її позивачу 26 квітня 2018 року.
Апеляційний суд установив, що розмір невиплаченої індексації та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати компенсації за невикористану відпустку становить 1 184,96 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
У справі, що переглядається, апеляційний суд установив факт несвоєчасної сплати роботодавцем позивачу всіх належних йому при звільненні сум, однак застосував принцип співмірності та зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зроблено висновок, що "встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. […] Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. […] З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. […] Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення. […] Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково".
Зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, апеляційний суд:
- установив, що сума несплаченої роботодавцем позивачу індексації та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану відпустку складає 1 184,96 грн;
- послався на неспівмірність розміру невиплачених працівнику сум із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку (84 918,10 грн);
- урахував, що з позовом про стягнення компенсації за невикористану відпустку, право на отримання позивачем якої відповідач оспорював, ОСОБА_1 звернувся лише в жовтні 2017 року;
- прийняв до уваги дії роботодавця, а саме те, що листопаді 2015 року повністю виплачена позивачу заборгованість по заробітній платі, моральна шкода, вихідна допомога, середній заробіток за дні затримки розрахунку; виконано судові рішення зі стягнення компенсації за невикористану відпустку та індексації (компенсації) втрати частини доходів шляхом перерахування коштів на рахунок органів Державної виконавчої служби.
З огляду на викладене, апеляційний суд із дотриманням норм матеріального права та з урахуванням фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку із застосуванням принципу співмірності та частково задовольнив позов ОСОБА_2 на суму, яка відповідає ймовірному розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
Доводи касаційної скарги про те, що оскаржена постанова не відповідає висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 461/6803/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки вказана постанова ґрунтується на висновках Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, відступ від яких здійснено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Допущена апеляційним судом в мотивувальній частині оскарженої постанови описка, яка полягає в помилкову зазначенні, що середній заробіток підлягає стягненню за затримку виплати позивачеві інфляційних втрат, а не індексації (компенсації) втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, не впливає на правильність висновків суду по суті спору, зокрема, щодо доцільності зменшення розміру середнього заробітку.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.