ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/1855/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.
за участю представників сторін: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Литвина П.В. (довіреність від 22.12.2020 № 14-331) та Волкова А.С. (довіреність від 26.10.2020№ 14-188), Акціонерного товариства "К.Енерго" - Жукова А.О. (довіреність від 25.09.2020 б/н)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2020
(в частині відмови у стягненні 1 751 663,27 грн)
у справі № 905/1855/19
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Акціонерного товариства "К.Енерго"
про стягнення пені у розмірі 749 794,03 грн, 3% річних у розмірі 316 815,23 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 457 425,29 грн,
в межах справи № 905/1965/19
за заявою Приватного акціонерного товариства "Науково-виробнича компанія "Гірничі машини"
до Акціонерного товариства "К.Енерго"
про банкрутство,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі також АТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "К.Енерго" (далі також АТ "К.Енерго", відповідач) про стягнення пені у розмірі 749 794,03 грн, 3% річних у розмірі 316 815,23 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 457 425,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору постачання природного газу № 1518/1617-ТЕ-41/17 від 08.09.2016, прострочивши виконання зобов`язання з оплати за спожитий природній газ.
Відповідач проти позову заперечував з наступних підстав:
- позовна заява подана Публічним акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі також ПАТ "НАК "Нафтогаз України" ) до неналежного відповідача, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 затверджено мирову угоду, за якою КП "Київтеплоенерго" стало правонаступником за борговими зобов`язаннями ПАТ "Київенерго" з оплати спожитих енергоносіїв (природного газу) за договорами постачання (купівлі-продажу) природного газу з усіма додатковими угодами та додатками, укладеними між ПАТ "Київенерго" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України", в тому числі і за договором № 1518/1617-ТЕ-41/17 від 08.09.2016.
- розрахунки з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" були здійснені Відповідачем шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 18.06.2014 №217) та шляхом укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20).
- підписанням протокольних рішень у відповідності до постанови КМУ від 11.01.2005 №20, сторони фактично змінили порядок та здійснення взаєморозрахунків. За вказаними протокольними рішеннями взаєморозрахунки були здійснені у повному обсязі.
- щодо розрахунків шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Постанови КМУ від 18.06.2014 №217, то за цих обставин АТ "К.Енерго" був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
З урахуванням зазначеного, відповідач вважав, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення з АТ "К.Енерго" пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
08.09.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (нова назва - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Постачальник, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (нова назва - Акціонерне товариство "К.Енерго", Споживач, відповідач у справі) був укладений Договір постачання природного газу № 1518/1617-ТЕ-41/17 (далі - Договір).
За умовами пунктів 1.1 та 1.4 вказаного договору з урахуванням додаткової угоди №1 від 23.01.2017 постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що передається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений у пункті 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно. За цим договором може бути поставлений природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України та/або імпортований природний газ за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на митну територію України).
За умовами пункту 2.1 Договору з урахуванням додаткової угоди №2 від 31.03.2017 постачальник передає споживачу для СВП "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго" з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 3106 тис. куб. м, у тому числі за місяцями: жовтень 2016 року 334 тис. куб. м, листопад 2016 року 505 тис. куб. м, грудень 2016 року 751 тис. куб. м, січень 2017 року 640 тис. куб. м, лютий 2017 року 466 тис. куб. м, березень 2017 року 410 тис. куб. м. Постачальник передає споживачу для СВП "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго" з 01.04.2017 по 30.09.2017 (включно) газ обсягом до 700 тис. куб. м, у тому числі по місяцях: квітень 2017 року 150 тис. куб. м, травень 2017 року 100 тис. куб. м, червень 2017 року 100 тис. куб. м, липень 2017 року 100 тис. куб. м, серпень 2017 року 100 тис. куб. м, вересень 2017 року 150 тис. куб. м.
Відповідно до пункту 3.1 Договору постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі:
-природного газу власного видобутку у пунктах приймання-передачі природного газу від газовидобуваних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;
- імпортованого природного газу (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711210000, що ввезений ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на митну територію України) у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.
За умовами пункту 3.4 Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Відповідно до п. 3.5 договору споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:
- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);
- підписані та скріплені печаткою споживача два примірники актів приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта (пункт 3.6 Договору).
За умовами пунктів 5.1, 5.2 Договору в редакції додаткової угоди №2 від 31.03.2017 ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється постановою КМУ від 22.03.2017 №187. Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором з 01.04.2017 становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20%. Усього до сплати з податком на додану вартість 5 930,40 грн.
Згідно пункту 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 11.01.2005 №20 (пункт 8.2 Договору з урахуванням додаткової угоди №2 від 31.03.2017).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 по 30.09.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п. 12.1 договору в редакції додаткової угоди №2 від 31.03.2017).
На підставі договору постачання природного газу №1518/1617-ТЕ-41/17 від 08.09.2016 позивачем та відповідачем було підписано, зокрема, наступні акти приймання-передачі природного газу (на території підконтрольній українській владі):
- б/н від 31.10.2016 у жовтні 2016 року на суму 1 353 483,34грн,
- б/н від 30.11.2016 у листопаді 2016 року на суму 1 984 721,04грн,
- б/н від 31.12.2016 у грудні 2016 року на суму 2 488 745,74грн,
- б/н від 31.01.2017 у січні 2017 року на суму 2 604 032,71грн,
- б/н від 28.02.2017 у лютому 2017 року на суму 2 161 850,22грн,
- б/н від 31.03.2017 у березні 2017 року на суму 2 004 018,56грн,
- б/н від 30.04.2017 у квітні 2017 року на суму 709 602,01грн,
- б/н від 31.05.2017 у травні 2017 року на суму 455 324,26грн,
- б/н від 30.06.2017 у червні 2017 року на суму 480 771,60грн,
- б/н від 31.07.2017 у липні 2017 року на суму 239 807,58грн,
- б/н від 31.08.2017 у серпні 2017 року на суму 303 802,54грн,
- б/н від 30.09.2017 у вересні 2017 року на суму 300 238,36грн.
Вказані акти підписані сторонами і засвідчені печатками підприємств.
На виконання умов договору з жовтня 2016 вересень 2017 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 15 086 397,96 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу, які підписані сторонами і засвідчені печатками підприємств.
Згідно долученої Позивачем до позову "довідки по операціям по ПАТ "Київенерго" по договору № 1518/1617-ТЕ-41/17", розрахунки за договором здійснювалися:
- шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до постанови КМУ від 18.06.2014 №217);
- шляхом укладення спільних протокольних рішень (далі - СПР) про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20);
Суди встановили, що сторони ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Київенерго", за участі ГУ Державної казначейської служби України у місті Києві, Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київського міської ради, склали між собою СПР про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України № 2077 від 10.04.2017 на суму 5 826 950,12 грн.
Водночас, у зв`язку з тим, що відповідач здійснював оплату за переданий газ несвоєчасно із порушенням строків оплати та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, у відповідача перед АТ НАК "Нафтогаз України" станом на дату розрахунку обліковується борг за договором № 1518/1617-ТЕ-41/17 від 08.09.2016.
Зазначені обставини стали підставою для звернення АТ "НАК "Нафтогаз України" до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 у справі № 905/1855/19 (суддя Зекунов Е.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 (колегія суддів: Хачатрян В.С. - головуючий, Гетьман Р.А., Шутенко І.А.) апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення; рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 у справі №905/1855/19 залишено без змін.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого:
- доводи відповідача про подання позовної заяви до неналежного відповідача є безпідставними, оскільки в межах справи № 910/5098/18 судами усіх трьох інстанцій досліджувалось питання правомірності заміни боржника (ПАТ "Київенерго") на КП "Київтеплоенерго" за зобов`язаннями ПАТ "Київенерго" перед АТ "НАК "Нафтогаз України" за відсутності волі КП "Київтеплоенерго" в частині заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних та факту передачі йому кореспондуючих такому зобов`язанню прав вимоги до споживачів, при чому, за висновками судів, положення частини четвертої статті 13, частин першої, четвертої статті 41, частини другої статті 61 Конституції України виключають можливість такої заміни;
- в частині розрахунків шляхом укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20 позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вищезазначені взаєморозрахунки за придбаний природний газ були здійснені не власними коштами відповідача, а через процедуру встановлену вказаною постановою Кабінету Міністрів України, якою передбачено, що пільги та субсидії не є коштами суб`єкта господарювання та автоматично перераховуються із спеціальних рахунків, у випадку їх надходження, на рахунки позивача;
- при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Постанови КМУ від 18.06.2014 №217, АТ "К.Енерго" було позбавлене можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
При цьому, апеляційним судом також враховано, що позивачем не надано доказів, які підтверджують перерахування відповідачем коштів з порушенням строків, визначених Порядком № 217.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 у справі № 905/1855/19 в частині відмови у стягненні 1 751 663,27 грн, які складаються з пені у розмірі 749 794,05 грн, 3 % річних у розмірі 211 278,83 грн, інфляційних втрат у розмірі 790 590,39 грн, скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права, а саме постанови КМУ від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу", статті 19,19-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 526, 629, 631, 654 ЦК України, статті 193, 216, 217 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 3, 7, 13, 38, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
При цьому, підставами для оскарження судових рішень позивач зазначає неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, від 27.02.2020 у справі № 921/12/19, яка узгоджується з позицією об`єднано палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеної у постановах від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 та від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.
Позиція інших учасників справи
АТ "К.Енерго" подало відзив на касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України", в якому просить відмовити у задоволенні останньої з викладених у відзиві підстав.
Касаційне провадження. Розгляд клопотань
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/1864/19 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Білоус В.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 09.12.2020.
Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2020 касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали скаржником усунуто недоліки касаційної скарги.
06.01.2021 до Верховного Суду надійшло клопотання АТ "НАК "Нафтогаз України" про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки, на думку скаржника, колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо визначення розміру судового збору за розгляд майнового спору у справах про банкрутство.
Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 у справі № 905/1864/19 (в частині відмови у стягненні 1 751 663,27 грн); призначено скаргу до розгляду на 03.03.2021 о 11:10 год.
Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2021 провадження у справі № 905/1864/19 за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" зупинено до розгляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 905/1818/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатом такого розгляду.
Підставою передачі справи № 905/1818/19 на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство касаційного суду визначено необхідність відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.02.2018 у справі №6/6 щодо визначення ставки судового збору, що підлягає сплаті за розгляд майнового спору, який розглядається у позовному провадженні в межах справи про банкрутство боржника.
Постановою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 14.04.2021 касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" задоволено частково. Рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі № 905/1818/19 скасовано. Справу 905/1818/19 передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 905/1818/19 надіслано судом 23.04.2021 та оприлюднено 26.04.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2021 поновлено касаційне провадження у справі №905/1855/19; призначено касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" до розгляду на 27.05.2021 о 11:00 год.
Судове засідання 27.05.2021 відбулось за участі представників АТ "НАК "Нафтогаз України" (позивача) та АТ "К.Енерго" (відповідача), які надали пояснення у справі.
При цьому, подане скаржником клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки колегія суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі № 905/1818/19 вважала за необхідне відступити від висновків колегії суддів цієї ж палати касаційного суду.
З урахуванням того, що постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 14.04.2021 у справі № 905/1818/19 (за подібних правовідносин та учасників спору) містить правову позицію у питанні визначення ставки судового збору, що підлягає сплаті за розгляд майнового спору, який розглядається у позовному провадженні в межах справи про банкрутство боржника, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати цього суду.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Колегія суддів Касаційного господарського суду, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди в оскаржуваних рішеннях встановили, що порушення відповідачем (споживачем) умов договору постачання природного газу щодо своєчасної оплати за поставлений товар (природний газ) стало підставою для звернення позивача (постачальника) з позовом про стягнення з відповідача договірної пені, а також інфляційних втрат та 3% річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Тож предметом касаційного розгляду є правомірність відмови судами попередніх інстанцій у застосуванні до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу за Договором № 1518/1617-ТЕ-41/17 від 08.09.2016.
З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції та з огляду на зміст і характер доводів скаржника, в ході касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень необхідним є надання оцінки застосування судами норм права з урахуванням правових висновків Верховного Суду, наведених у скарзі АТ "НАК "Нафтогаз України".
Як зазначалось вище, судами попередніх інстанцій з наявних у справі доказів встановлено, що розрахунки за Договором здійснювалися наступним чином:
1) шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до постанови КМУ від 18.06.2014 №217);
2) шляхом укладення СПР про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20).
З касаційної скарги слідує, що АТ "НАК "Нафтогаз України" не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями лише в частині відмови у стягненні нарахувань, здійснених на сплачену відповідачем заборгованість власними коштами (за виключенням нарахувань на заборгованість, сплачену на підставі СПР, укладених на виконання постанови КМУ від 11.01.2005 №20).
Таким чином, оскаржені судові рішення у частині відмови у стягненні нарахувань, здійснених на заборгованість, сплачену відповідачем шляхом укладення СПР про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20) не є предметом дослідження касаційним судом. Більш того колегія суддів враховує, що висновки попередніх судових інстанцій в цій частині узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2018 у справі № 924/296/18 та постановах Касаційного господарського суду від 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 14.03.2018 у справі № 910/9806/16 та від 24.10.2019 у справі № 903/910/18, 08.08.2019 у справі № 905/1449/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18.
Поряд з цим, в порушення норм процесуального закону, судами попередніх інстанцій не було визначено, в якій частині загальної суми позовних вимог нарахування були здійснені на заборгованість, яка була сплачена шляхом укладення СПР про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20).
Щодо висновків судів в частині нарахування пені, 3% річних та інфляційні втрат на заборгованість, яка була сплачена шляхом здійснення розрахунків на підставі постанови КМУ №217 від 18.06.2014, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд зауважує, що правовідносини за договором поставки природного газу теплогенеруючій та теплопостачальній організації, зокрема щодо порядку виникнення та припинення зобов`язань у сторін цієї угоди, а також порядку виконання цих зобов`язань сторонами, врегульовані як загальними нормами ЦК України та ГК України, якими визначений загальний порядок виконання цивільно/господарсько-правового зобов`язання, так і нормами спеціального законодавства, що регулюють ринок природного газу.
Положеннями статей 11, 629 ЦК України визначено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 526 ЦК України, положенням якої кореспондує зміст статті 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Близьке за змістом визначення поняття договору поставки передбачено частиною першою статті 265 ГК України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
Згідно з вимогами частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Як зазначалось, вимога позивача про стягнення з відповідача договірної пені та 3% річних обґрунтована порушенням відповідачем (споживачем) умов договору постачання природного газу щодо своєчасної оплати.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина третя статті 12 цього Закону).
Частиною другою статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов`язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина третя статті 13 цього Закону).
Отже, постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов`язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов`язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за умовами Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Законом України "Про теплопостачання" визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб`єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави для висновку, що виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів. Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб`єктом господарювання.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.01.2021 у справі № 924/1115/19.
Отже, враховуючи господарську діяльність відповідача щодо виробництва і постачання теплової енергії, оплата вартості поставленого природного газу здійснюється з урахуванням вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання".
Згідно з частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Відповідно до частин 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
На виконання вимог статті 19-1 вказаного Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (як зазначалось вище Порядок № 217).
У пункті 1 Порядку № 217 визначено, що він визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Також, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, розрахунки між сторонами Договору в тому числі здійснювались шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217.
Вказані обставини стали підставою для висновку судів першої та апеляційної інстанції про те, що при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Порядку № 217, відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Щодо цього судами враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 24.07.2019 у справі №918/553/18, від 17.12.2019 у справі №922/932/19, від 03.03.2020 у справі №908/2648/18, від 18.03.2020 у справі №908/2304/18, від 31.03.2020 у справі №917/530/19, від 27.05.2020 у справі №914/1029/19.
Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду не може погодитися з такими висновками з огляду на те, що існує інша правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень Порядку № 217 у питанні врегулювання спорів щодо стягнення заборгованості як відповідальності за порушення грошового зобов`язання за договором щодо поставки/розподілу природного газу, розрахунки за яким здійснювалися із застосуванням спецрахунків на підставі цього Порядку.
Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, на яку позивач посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано стягнено з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних, нараховані на суму коштів, яка сплачена згідно з Порядком № 217. На думку суду касаційної інстанції, вказаним Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і він не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
У зазначеній скаржником постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 колегія суддів дійшла висновку про те, що положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та Оператора ГРМ за Договором розподілу природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати послуг з розподілу природного газу (пункт 8.2 Договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 924/1115/19.
Також, у питанні застосування положень Порядку № 217 у подібних правовідносинах судова палата звертається до правових висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, та зазначає наступне.
Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору, у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 79, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як приватним акціонерним товариством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Відтак, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 903/918/19 підтримала правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, натомість відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, про те, що відповідач не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.
При цьому слід зауважити, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
З урахуванням наведеного, колегією суддів, що здійснює касаційний перегляд судових рішень у цій справі, враховуються висновки щодо застосування положень Порядку № 217 саме об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 903/918/19.
У силу правової позиції, яка викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.
Отже, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в стягненні з відповідача договірної пені та 3% річних з огляду на те, що розрахунки між сторонами Договору здійснювались шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217, не врахували висновку Верховного Суду про те, що Порядок № 217 не змінює порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляє теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключає застосування до відповідача (споживача) відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Відтак, доводи скаржника, зазначені у описовій частині даної постанови, суд визнає частково обґрунтованими.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій належним чином не досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили на підставі належних доказів, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди.
Більш того, суди не визначили, в якій частині загальної суми позовних вимог нарахування були здійснені на заборгованість, яка була сплачена шляхом укладення СПР про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20), а яка частина заборгованості погашалась шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217, а тому дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі без врахування положень статті 86 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.
Колегія суддів зауважує, що суд касаційної інстанції не має права самостійно здійснювати оцінку наданих сторонами доказів у підтвердження несвоєчасних розрахунків за зобов`язанням, визначати строки сплати чи виокремлювати частини заборгованості залежно від способу її погашення (власними чи бюджетними коштами), встановлювати правильність розрахунків розміру заявлених до стягнення з відповідача спірних сум (договірної пені, відсотків річних та інфляційних втрат), як і здійснювати їх перерахунок чи перевіряти періоди нарахування, оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин та переоцінка доказів виходить за межі повноважень Верховного Суду, передбачених статтею 300 ГПК України.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 звернула увагу на те, що виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків № 20, № 217, № 256, № 483, до предмета доказування у цій справі входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком № 20 та Порядком № 483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов`язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися відповідно до норм матеріального і процесуального права та фактичних обставин справи, достовірно встановлених судом, тобто з`ясованих шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Оскаржувані судові рішення у справі таким вимогам не відповідають, враховуючи неповноту дослідження місцевим та апеляційним судами зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, а також неправильне застосування судами норм спеціального законодавства, яке визначає порядок розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу.
З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову АТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з АТ "К.Енерго" пені, 3% річних та інфляційних втрат у цій справі.
Ураховуючи відсутність повноважень у касаційного суду щодо оцінки доказів у справі відповідно до статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає правильним скасувати прийняті місцевим та апеляційним судами рішення по суті спору (в оскаржуваній частині) та направити справу № 905/1855/19 на новий розгляд до суду першої інстанції для виправлення процесуальних порушень щодо повноти встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування норм матеріального права.