ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/1965/19 (910/5104/18)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової А.Є.
за участю представників сторін: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Литвина П.В. (довіреність від 22.12.2020 № 14-331) та Волкова А.С. (довіреність від 26.10.2020№ 14-188), Акціонерного товариства "К.Енерго" - Жукова А.О. (довіреність від 25.09.2020 б/н)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Донецької області від 05.08.2020
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2020
у справі №905/1965/19 (910/5104/18)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Акціонерного товариства "К.Енерго",
треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1.Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
2. Київська міська рада,
про стягнення 458 834,24 грн,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "К.Енерго" (далі - АТ "К.Енерго", відповідач) про стягнення 458 834,24 грн, у тому числі: 83 965,50 грн - пеня, 341 551,45 грн - інфляційні втрати, 33 320,29 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору постачання природного газу № 1247/14-БО-41 від 09.12.2013, прострочивши виконання зобов`язання з оплати за спожитий природній газ.
Відповідач проти позову заперечував з наступних підстав:
- позовна заява подана Публічним акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі також ПАТ "НАК "Нафтогаз України" ) до неналежного відповідача, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 затверджено мирову угоду, за якою КП "Київтеплоенерго" стало правонаступником за борговими зобов`язаннями ПАТ "Київенерго" з оплати спожитих енергоносіїв (природного газу) за договорами постачання (купівлі-продажу) природного газу з усіма додатковими угодами та додатками, укладеними між ПАТ "Київенерго" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України", в тому числі і за договором № 1247/14-БО-41 від 09.12.2013;
- розрахунки з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" були здійснені Відповідачем шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (далі -КМУ) від 18.06.2014 №217), то за цих обставин АТ "К.Енерго" був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
З урахуванням зазначеного, відповідач вважав, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення з АТ "К.Енерго" пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
09.12.2013 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (нова назва - АТ "К.Енерго", покупець, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу природного газу №1247/14-БО-41, у відповідності до п.1.1. якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Згідно відомостей, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач змінив повне та скорочене найменування. За кодом ЄДРОПОУ 00131305 значиться Акціонерне товариство "К.Енерго".
За даними веб-сайту Міністерства юстиції України "Детальна інформація про юридичну особу" встановлено зміну найменування позивача, яким на час розгляду спору по суті є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") і вказано організаційно-правову форму "приватне акціонерне товариство".
Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами (п. 1.2 договору).
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (п. 3.3 договору).
Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п 3.4 договору).
Відповідно до п.5.2. договору в редакції додаткових угод №1 від 31.01.2014, №2 від 18.04.2014, №3 від 22.05.2014, №4 від 10.06.2014, №5 від 16.09.2014, №7 від 16.12.2014 ціна за 1000 куб.м. природного газу змінювалась.
У пункті 6.1. договору сторони визначили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Розділом 11 договору встановлено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач, передав у власність ПАТ "Київенерго" природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме:
- від 31 січня 2014 року на суму 50 605,55 грн;
- від 28 лютого 2014 року на суму 22 094,76 грн;
- від 31 березня 2014 року на суму 15 754,67 грн;
- від 30 квітня 2014 року на суму 42 382,28 грн;
- від 31 травня 2014 року на суму 20 251,07 грн;
- від 30 червня 2014 року на суму 33 979,52 грн;
- від 31 липня 2014 року на суму 9 588,44 грн;
- від 31 серпня 2014 року на суму 12 183,10 грн;
- від 30 вересня 2014 року на суму 79 425,71 грн;
- від 31 жовтня 2014 року на суму 34 239,08 грн;
- від 30 листопада 2014 року на суму 14 781,55 грн;
- від 31 грудня 2014 року на суму 134 124,67 грн
Вказані акти підписані сторонами і засвідчені печатками підприємств.
Таким чином, на виконання п.2.1 договору позивач передав протягом січня-грудня 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 469 413,40 грн, що підтверджується вищезазначеними актами приймання-передачі природного газу. Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого природного газу, а також порядку поставки та інших зауважень матеріали справи не місять.
У зв`язку з тим, що відповідач здійснював оплату за переданий газ не в повному обсязі та з порушенням строків оплати визначених договором, у відповідача перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" обліковується борг за договором №1247/14-БО-41 від 09.12.2013, а саме у сумі 458 834,25 грн, у тому числі: 83 965,50 грн пеня, 341 551,45 грн - інфляційні втрати та 33 320,29 грн - 3% річних.
На виконання норм законодавства, які регулюють правовідносини у сфері постачання природного газу, відповідачем були відкриті рахунки зі спеціальним режимом використання. Розрахунки між відповідачем та позивачем за договором №1247/14-БО-41 від 09.12.2013 проводилися в порядку та на умовах, визначених постановою КМУ №217 від 18.06.2014 на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП.
Тож судами встановлено, що розрахунки між сторонами договору №1814/1617-БО-41 від 27.10.2016 здійснювались шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до постанови КМУ від 18.06.2014 №217.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.08.2020 у справі №905/1965/19 (910/5104/18) (суддя Зекунов Е.В.) у позові відмовлено повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 (колегія суддів: Хачатрян В.С. - головуючий, Гетьман Р.А., Шутенко І.А.) апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення; рішення Господарського суду Донецької області від 05.08.2020 у справі №905/1965/19 (910/5104/18) залишено без змін.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого:
- доводи відповідача про подання позовної заяви до неналежного відповідача є безпідставними, оскільки в межах справи № 910/5098/18 судами усіх трьох інстанцій досліджувалось питання правомірності заміни боржника (ПАТ "Київенерго") на КП "Київтеплоенерго" за зобов`язаннями ПАТ "Київенерго" перед АТ "НАК "Нафтогаз України" за відсутності волі КП "Київтеплоенерго" в частині заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних та факту передачі йому кореспондуючих такому зобов`язанню прав вимоги до споживачів, при чому, за висновками судів, положення частини четвертої статті 13, частин першої, четвертої статті 41, частини другої статті 61 Конституції України виключають можливість такої заміни;
- при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Постанови КМУ від 18.06.2014 №217, АТ "К.Енерго" було позбавлене можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
При цьому, апеляційним судом також враховано, що позивачем не надано доказів, які підтверджують перерахування відповідачем коштів з порушенням строків, визначених Порядком розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки (затвердженого Постановою КМУ від 18.06.2014 №217).
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись із рішенням Господарського суду Донецької області від 05.08.2020 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 у справі № 905/1965/19 (910/5104/18), АТ "НАК "Нафтогаз України" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги скаржника повністю.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права зокрема положень Постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 526, 530, 610, 612, 629, 631, 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 216-217 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та порушенням норм процесуального права, зокрема статей 7, 86, 38 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Крім того, судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 №910/16072/16, від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 та від 16.10.2020 у справі №903/918/19.
Позиція інших учасників справи
АТ "К.Енерго" подало відзив на касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України", в якому просить відмовити у задоволенні останньої з викладених у відзиві підстав.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №905/1965/19 (910/5104/18) визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Білоус В.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 09.01.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2021 касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 22.01.2021 скаржником усунуто недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 25.01.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 05.08.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 у справі № 905/1965/19 (910/5104/18); призначено скаргу до розгляду на 07.04.2021 о 11:00 год.
07.04.2021 до касаційного суду надійшло клопотання АТ "К.Енерго" про зупинення касаційного провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 07.04.2021 провадження у справі № 905/1965/19 (910/5104/18) за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" зупинено до розгляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 905/1818/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатом такого розгляду.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 905/1818/19 надіслано судом 23.04.2021 та оприлюднено 26.04.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2021 поновлено касаційне провадження у справі № 905/1965/19 (910/5104/18); призначено касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" до розгляду на 27.05.2021 о 11:50 год.
Судове засідання 27.05.2021 відбулось за участі представників АТ "НАК "Нафтогаз України" (позивача) та АТ "К.Енерго" (відповідача), які надали пояснення у справі.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Колегія суддів Касаційного господарського суду, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди в оскаржуваних рішеннях встановили, що порушення відповідачем (споживачем) умов договору постачання природного газу щодо своєчасної оплати за поставлений товар (природний газ) стало підставою для звернення позивача (постачальника) з позовом про стягнення з відповідача договірної пені, а також інфляційних втрат та 3% річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Тож предметом касаційного розгляду є правомірність відмови судами попередніх інстанцій у застосуванні до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу за Договором № 1247/14-БО-41 від 09.12.2013.
З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції та з огляду на зміст і характер доводів скаржника, в ході касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень необхідним є надання оцінки застосування судами норм права з урахуванням правових висновків Верховного Суду, наведених у скарзі АТ "НАК "Нафтогаз України".
Як зазначалось вище, судами попередніх інстанцій з наявних у справі доказів встановлено, що розрахунки за Договором здійснювалися шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до постанови КМУ від 18.06.2014 №217).
Верховний Суд зауважує, що правовідносини за договором поставки природного газу теплогенеруючій та теплопостачальній організації, зокрема щодо порядку виникнення та припинення зобов`язань у сторін цієї угоди, а також порядку виконання цих зобов`язань сторонами, врегульовані як загальними нормами ЦК України та ГК України, якими визначений загальний порядок виконання цивільно/господарсько-правового зобов`язання, так і нормами спеціального законодавства, що регулюють ринок природного газу.
Положеннями статей 11, 629 ЦК України визначено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 526 ЦК України, положенням якої кореспондує зміст статті 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Близьке за змістом визначення поняття договору поставки передбачено частиною першою статті 265 ГК України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
Згідно з вимогами частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Як зазначалось, вимога позивача про стягнення з відповідача договірної пені та 3% річних обґрунтована порушенням відповідачем (споживачем) умов договору постачання природного газу щодо своєчасної оплати.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина третя статті 12 цього Закону).
Частиною другою статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов`язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина третя статті 13 цього Закону).
Отже, постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов`язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов`язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за умовами Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами.
Законом України "Про теплопостачання" визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб`єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави для висновку, що виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів. Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб`єктом господарювання.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.01.2021 у справі № 924/1115/19.
Отже, враховуючи господарську діяльність відповідача щодо виробництва і постачання теплової енергії, оплата вартості поставленого природного газу здійснюється з урахуванням вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання".
Згідно з частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Відповідно до частин 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
На виконання вимог статті 19-1 вказаного Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (як зазначалось вище Порядок № 217).
У пункті 1 Порядку № 217 визначено, що він визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Також, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, розрахунки між сторонами Договору в тому числі здійснювались шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217.
Вказані обставини стали підставою для висновку судів першої та апеляційної інстанції про те, що при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Порядку № 217, відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Щодо цього судами враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 03.04.2019 у справі № 906/278/18, від 24.07.2019 у справі № 918/553/18, від 17.12.2019 у справі № 922/932/19, від 03.03.2020 у справі № 908/2648/18, від 18.03.2020 у справі № 908/2304/18, від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, від 27.05.2020 у справі № 914/1029/19.
Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду не може погодитися з такими висновками з огляду на те, що існує інша правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень Порядку № 217 у питанні врегулювання спорів щодо стягнення заборгованості як відповідальності за порушення грошового зобов`язання за договором щодо поставки/розподілу природного газу, розрахунки за яким здійснювалися із застосуванням спецрахунків на підставі цього Порядку.
Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, на яку позивач посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано стягнено з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних, нараховані на суму коштів, яка сплачена згідно з Порядком № 217. На думку суду касаційної інстанції, вказаним Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і він не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
У зазначеній скаржником постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 колегія суддів дійшла висновку про те, що положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та Оператора ГРМ за Договором розподілу природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати послуг з розподілу природного газу (пункт 8.2 Договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 924/1115/19.
Також, у питанні застосування положень Порядку № 217 у подібних правовідносинах судова палата звертається до правових висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, та зазначає наступне.
Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору, у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 79, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як приватним акціонерним товариством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Відтак, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 903/918/19 підтримала правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, натомість відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, про те, що відповідач не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.
При цьому слід зауважити, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
З урахуванням наведеного, колегією суддів, що здійснює касаційний перегляд судових рішень у цій справі, враховуються висновки щодо застосування положень Порядку № 217 саме об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 903/918/19.
У силу правової позиції, яка викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.
Отже, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в стягненні з відповідача договірної пені та 3% річних з огляду на те, що розрахунки між сторонами Договору здійснювались шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217, не врахували висновку Верховного Суду про те, що Порядок № 217 не змінює порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляє теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключає застосування до відповідача (споживача) відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Відтак, доводи скаржника, зазначені у описовій частині даної постанови, суд визнає частково обґрунтованими.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій належним чином не досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили на підставі належних доказів, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди.
Колегія суддів зауважує, що суд касаційної інстанції не має права самостійно здійснювати оцінку наданих сторонами доказів у підтвердження несвоєчасних розрахунків за зобов`язанням, визначати строки погашення заборгованості, встановлювати правильність розрахунків розміру заявлених до стягнення з відповідача спірних сум (договірної пені, відсотків річних та інфляційних втрат), як і здійснювати їх перерахунок чи перевіряти періоди нарахування, оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин та переоцінка доказів виходить за межі повноважень Верховного Суду, передбачених статтею 300 ГПК України.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 звернула увагу на те, що виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків № 20, № 217, № 256, № 483, до предмета доказування у цій справі входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком № 20 та Порядком № 483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов`язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися відповідно до норм матеріального і процесуального права та фактичних обставин справи, достовірно встановлених судом, тобто з`ясованих шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Оскаржувані судові рішення у справі таким вимогам не відповідають, враховуючи неповноту дослідження місцевим та апеляційним судами зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, а також неправильне застосування судами норм спеціального законодавства, яке визначає порядок розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу.
З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову АТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з АТ "К.Енерго" пені, 3% річних та інфляційних втрат у цій справі.
Ураховуючи відсутність повноважень у касаційного суду щодо оцінки доказів у справі відповідно до статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає правильним скасувати прийняті місцевим та апеляційним судами рішення по суті спору та направити справу №905/1965/19 (910/5104/18) на новий розгляд до суду першої інстанції для виправлення процесуальних порушень щодо повноти встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування норм матеріального права.