Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 641/5079/18
провадження № 61-16539св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Гриб Надія Миколаївна, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2020 року у складі судді Фанда О. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Маміної О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Гриб Надія Миколаївна, ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Гриб Н. М., ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина. Він як спадкоємець першої черги звернувся з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса, проте його було повідомлено, оскільки 02 квітня 2018 року, його батько склав заповіт за яким все своє майно заповідав своїй дружині ОСОБА_2 . На час складення заповіту батько позивача перебував на лікуванні у Харківській міській клінічній багатопрофільній лікарні № 17 з діагнозом онкологія прямої кишки 4 стадії та знаходився у тяжкому стані після проведеного оперативного втручання, тому не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, у зв`язку із значними вадами зору та загальною фізичною слабкістю, ОСОБА_4 не міг без сторонньої допомоги прочитати та підписати складений заповіт.
Оскільки на момент складання заповіту спадкодавець був як фізично так і психічно не здоровий, внаслідок чого не міг усвідомлювати правильність та наслідки своїх дій, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним складений ОСОБА_4 заповіт від 02 квітня 2018 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 на час складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а також того, що він не міг власноручно підписати заповіт, або що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення.
Постановою Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в момент складання заповіту ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, а отже відсутні правові підстави, передбачені статтею 225 ЦК України для визнання складеного ним заповіту недійсним.
Доводи апеляційної скарги, що при ухваленні судового рішення судом та експертами під час проведення експертизи не враховано призначення ОСОБА_4 лікарських засобів які прямо впливали на його свідомість, є помилковими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми статей 89, 90 ЦПК України, оскільки судами не враховано показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 . Також судами не враховані положення статей 102, 110 ЦПК України. Суди попередніх інстанцій не перевірили всі наявні обставини справи, не співвідносили дані медичної документації та проведеної експертизи та не надали оцінку діям нотаріуса. Крім того, судами проігноровано вимоги статей 225, 1257 ЦК України. Так, суди не врахували факти, які пов`язані з дійсним встановленням вільності волевиявлення та усвідомленості ОСОБА_4 своїх дій.
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки викладені: у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/17, від 06 березня 2018 року у справі № 1111/4895/12, відповідно до яких підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними; у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, згідно з яким встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що припущення в касаційній скарзі про те, що нібито показання свідків у справі не узгоджується із медичними документами не відповідає дійсності та спростовуються наявними матеріалами справи. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів підтверджуючих, що висновок експертизи суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумнів в його правильності.
Крім того, аналізуючи спірний заповіт і його зміст на предмет відповідності вимогам законодавства, слід дійти висновку про те, що він складений уповноваженою посадовою особою у письмовій формі, зареєстрований у встановленому законом порядку та особисто підписаний заповідачем, що не спростовано позивачем.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 січня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Комінтернівського районного суду м. Харкова.
10 березня 2021 року справа № 641/5079/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, видане Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Після його смерті відкрилася спадщина.
02 квітня 2018 року ОСОБА_4 склав заповіт, за яким все своє майно заповідав своїй дружині ОСОБА_2 . Заповіт записаний приватним нотаріусом Гриб Н. М. зі слів ОСОБА_4 та до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_4 і власноручно ним підписаний в присутності нотаріуса. Особу ОСОБА_4 встановлено, дієздатність перевірено. У зв`язку з хворобою ОСОБА_4 заповіт посвідчено у лікарні за адресою: АДРЕСА_1 .
Виїзд нотаріуса за викликом для вчинення нотаріальної дії поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса зафіксований у відповідному журналі приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н. М.
В судовому засіданні, при розгляді справи в суді першої інстанції, свідки ОСОБА_9, ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 підтвердили, що у покійного було волевиявлення на складання заповіту на користь дружини та на час складання заповіту він не перебував у такому хворобливому стані, що міг мати наслідком складання заповіту поза його волею.
З відповіді Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 17" від 26 жовтня 2018 року вбачається, що згідно реєстру медичної документації, що знаходиться у володінні лікувального закладу, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, дійсно проходив стаціонарне лікування у закладі, а саме: з 19 червня 2017 року по 28 липня 2017 року з діагнозом Са прямої кішки; з 05 лютого 2018 року по 12 лютого 2018 року з діагнозом Са прямої кішки; з 05 березня 2018 року по 14 березня 2018 року з діагнозом Са прямої кішки; з 20 березня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 з діагнозом Са прямої кішки.
Під час стаціонарного лікування хворого ОСОБА_1 в період з 19 червня 2017 року по 28 липня 2017 року була заведена медична картка стаціонарного хворого № 9955 ХМКБЛ № 17; в період з 05 лютого 2018 року по 12 лютого 2018 року була заведена медична картка стаціонарного хворого № 2050 ХМКБЛ № 17; в період з 05 березня 2018 року по 14 березня 2018 року була заведена медична картка стаціонарного хворого № 3781 ХМКБЛ № 17; в період з 20 березня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 була заведена медична картка стаціонарного хворого № 4673 ХМКБЛ № 17.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 січня 2019 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_11, про призначення експертизи. Призначено у справі судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального закладу охорони здоров`я "Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи". Витребувано для надання експертам з Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 17" медичну документацію відносно ОСОБА_4 .
Відповідно до висновку експерта від 22 квітня 2019 року № 08-29/2019 комісійної судово-медичної експертизи, вказані у наданій медичній документації ОСОБА_4, 1948 року народження, на підставі клініко-інструментальних та патогістологічних результатів досліджень у червні 2017 року вперше був встановлений діагноз онкологічного захворювання - рак (помірно диференційована аденокарцинома) ректо-сигмоїдного відділу товстого кишечника. У зв`язку з наявністю цієї онкопатології, яка мала схильність до прогресування, хворий ОСОБА_4 неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі охорони здоров`я "Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня № 17". В останнє хворий поступив до лікарні 19 березня 2018 року, де 21 березня 2018 року йому була проведена операція - лапаротомія, відкриття та дренування порожнини абсцесу, а 30 березня 2018 року виконано повторне оперативне втручання - накладення трансверзостоми. На третю добу після операції, тобто 02 квітня 2018 року ОСОБА_4 був переведений із реанімаційного відділення до палати. Смерть ОСОБА_4 настала внаслідок наростання явищ поліорганної недостатності ІНФОРМАЦІЯ_1. При аналізі наданої медичної документації встановлено, що у хворого ОСОБА_4 були відсутні будь-які хронічні стійкі психічні розлади, в тому числі і на протязі березня - квітня 2018 року. Станом на день складення заповіту, тобто 02 квітня 2018 року в медичній картці стаціонарного хворого № 4673 зафіксовано, що хворий ОСОБА_4 мав ясну свідомість, будь-яких даних про порушення орієнтації у місці, часі, не зафіксовано, а також відсутні дані щодо будь-яких психічних розладів. В цей день, а також напередодні наркотичні препарати не застосовувалися, а ті медичні препарати, що вводилися хворому у терапевтичних дозах не могли впливати на стан його свідомості. На підставі викладеного експерти дійшли висновку, що на час складання заповіту 02 квітня 2018 року ОСОБА_4 знаходився у стані, який не перешкоджав йому розуміти і усвідомлювати свої дії (сприймати зміст тексту, оцінювати події - складання заповіту, знайомитися зі змістом документів, тощо).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.