Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 705/3172/19
провадження № 61-10103св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Лабик Руслан Романович, на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2020 року в складі судді Гудзенко В. Л. та постанову Черкаського апеляційного суду
від 23 червня 2020 року в складі колегії суддів: Бородійчука В. Г.,
Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (далі - ПрАТ "СК "Провідна") про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
Позовна заява мотивована тим, що 09 січня 2018 року відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), під час якої автомобіль Mercedes-Benz,
під керуванням водія ОСОБА_2, здійснив наїзд на пішохода
ОСОБА_3, внаслідок чого останній загинув на місці ДТП.
За вказаним фактом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною другою статті 286 КК України.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 10 січня 2018 року смерть ОСОБА_3 настала внаслідок прямого причинного зв`язку
з ДТП.
Вказувала, що станом на час звернення до суду з позовом досудове розслідування триває, проте відсутність рішення суду щодо вини володільця джерела підвищеної небезпеки не перешкоджає вирішенню питання щодо стягнення з володільця джерела підвищеної небезпеки чи страхової компанії, яка застрахувала його цивільно-правову відповідальність, завданої шкоди, оскільки шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від вини її заподіювача, що передбачено статтею 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3, тому вважає, що у неї виникло право на відшкодування шкоди за рахунок ПрАТ "СК "Провідна",
оскільки станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана
з експлуатацією транспортного засобу Mercedes-Benz, була застрахована саме у відповідача.
Представник позивача 12 листопада 2018 року повідомив
ПрАТ "СК "Провідна" про настання страхового випадку та звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язану з втратою годувальника. Проте, страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, страхова компанія не здійснила у зв`язку з тим, що позивач не надала документи на підтвердження факту перебування позивача на утриманні свого сина.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила стягнути з ПрАТ "СК "Провідна" 134 028 грн страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх прийняття
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалася, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування для заявника була допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
При цьому, позивач не довела належними та допустимими доказами як потребу у матеріальній допомозі, так і те, що син ОСОБА_3 надавав їй таку допомогу, яка в свою чергу була основним і постійним джерелом її існування.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 23 червня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що для отримання страхового відшкодування у зв`язку зі смертю годувальника, позивачу необхідно було надати страховику наступні документи: оригінал довідки про стан сім`ї за життя загиблого, оригінал довідки про доходи загиблого за дванадцять місяців до ДТП, довідку про призначення утриманцю пенсії у зв`язку з втратою годувальника.
Разом з тим, сам факт пенсійного віку позивача та проживання її однією сім`єю з ОСОБА_3 не підтверджує обставин, що вона перебувала на утриманні останнього. ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів про те, що вона перебувала на утриманні свого сина та має дохід менший від встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць,
а також, що допомога померлого була основним та постійним джерелом її існування.
Крім довідки селищної ради, суду не надано доказів, що свідчать про перебування ОСОБА_1 на утриманні свого сина та її потреби
у матеріальній допомозі. Матеріали справи не містять довідки про доходи загиблого за останні дванадцять місяців до ДТП, що унеможливлює встановлення обставини наявності таких доходів останнього та можливості утримання своєї матері.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про
задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодекс України (далі - ЦПК України) (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, заявник
у касаційній скарзі зазначає, що суди попредніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1058/18-ц (провадження № 61-2386сво19) та від 06 травня 2020 року
у справі № 742/554/19 (провадження № 61-20355св19).
Також заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні). Зокрема, вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18), який застосований судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Крім того, заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судових рішень. Заявник зазначає про відсутність єдиного висновку Верховного Суду щодо питання про відшкодування шкоди чоловіку, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, та особам з інвалідністю, які були на утриманні потерпілого або мали на день його смерті прав на одержання від нього утримання.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 подала до
суду докази на підтвердження обставин перебування на утриманні
ОСОБА_3, а саме: довідку Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області від 07 листопада 2018 року (в якій зазначено, що вона перебувала на утриманні сина) та довідку Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Уманської районної ради від 07 червня 2019 року (в якій зазначено, що вона знаходиться на диспансерному обліку з 2015 року
в сімейного лікаря та постійно потребує лікування.
Потерпілий не мав офіційних доходів, тому позивач не змогла надати довідку про доходи ОСОБА_3 страховику, про що і повідомила останнього. Відповідача також було повідомлено, що позивачу не призначали пенсії внаслідок втрати годувальника. Надання страховику інших документів, зокрема і довідки про розмір пенсій ОСОБА_1, не передбачено нормами матеріального права.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі
№ 643/207/16-ц (провадження № 61-33638св18) зазначив, що законом не встановлено чіткого переліку документів на підтвердження факту перебування особи на утриманні потерпілого, тому необхідно дійти висновку, що такими документами можуть бути, в тому числі, надана довідка житлово-експлуатаційної організації з місця проживання (реєстрації) або довідка органу місцевого самоврядування про перебування на утриманні чи про спільне проживання із заявником.
Умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19) вказано, що під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, необхідно враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність
у позивача потреби у матеріальній допомозі лише з тих підстав, що вона не надала доказів, що розмір її пенсії не перевищує прожитковий мінімум.
Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Лабик Р. Р., 08 липня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 09 січня 2018 року відбулася ДТП, під час якої автомобіль Mercedes-Benz, під керуванням водія ОСОБА_2, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, внаслідок чого останній загинув на місці ДТП.
За вказаним фактом Головіне управління Національної поліції України
в Черкаській області внесло відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною другою статті 286 КК України.
Під час досудового розслідування призначено та проведено судово-медичну експертизу, відповідно до висновку якої від 10 січня 2018 року тілесні ушкодження у ОСОБА_3 знаходяться у прямому причинному зв`язку з ДТП, що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1, та настанням його смерті.
ОСОБА_1 є матір`ю загиблого ОСОБА_3 та пенсіонером за віком.
Відповідно до довідки від 07 листопада 2018 року, виданої Бабанською селищною радою Уманського району Черкаської області, станом на час ДТП ОСОБА_1 фактично перебувала на утриманні свого сина ОСОБА_3 .
Станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана
з експлуатацією автомобіля Mercedes-Benz, була застрахована у ПАТ "СК "Провідна".
Представник позивача 12 листопада 2018 року направив ПрАТ "СК "Провідна" повідомлення про настання страхового випадку та звернувся
із заявою на виплату страхового відшкодування, в якій просив здійснити виплату страхового відшкодування, пов`язану з втратою годувальника. Страховик вказане повідомлення отримав 27 листопада 2018 року.
Листом від 12 червня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з тим, що страховику не надано належних доказів перебування позивача на утримання померлого годувальника. Зазначено, що ПрАТ "СК "Провідна" буде прийнято рішення про відшкодування шкоди у зв`язку зі смертю годувальника у разі надання документу, що підтверджує факт перебування на утримання померлого, або надання судового рішення, яким буде встановлено вказаний факт.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, при вирішенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Лабик Р. Р., звернулася до суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що існує різна правова позиція Верховного Суду щодо відшкодування шкоди чоловікові дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, які були на утриманні потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.
Зазначала, що у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі
№ 165/325/17 (провадження № 61-11674св18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня
2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19 (провадження № 61-20355св19), від 13 березня 2019 року у справі
№ 643/207/16-ц (провадження № 61-33638св18) викладено різні правові позиції щодо наявності обставин, які визначають потребу особи
у матеріальній допомозі.
Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему
і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд дійшов висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримання принципу правової визначеності пов`язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень.
Відповідно до вимог ЦПК України Велика Палата Верховного Суду уповноважена відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
У справі № 165/325/17, від висновку Верховного Суду в якій заявник пропонує відступити, суди встановили факт родинних відносин між позивачем та загиблим, який мав двох неповнолітніх дітей. Позивач на день смерті сина не працював, був інвалідом 2 групи загального захворювання довічно, отримував пенсію по інвалідності, перебував на диспансерному обліку. Суди встановили місце роботи загиблого та його середньовічний заробіток.
У вказаній справі позивач просив стягнути з фізичної особи як винуватця ДТП кошти у відшкодування шкоди за період з 04 серпня 2011 року по 30 червня 2017 року та щомісячно визначену суму на відшкодування шкоди, завданої смертю сина, починаючи з липня 2017 року.
Касаційний суд під час розгляду справи № 165/325/17 (провадження
№ 61-11674св18) у постанові від 18 квітня 2018 року зазначив, що особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом. Сам по собі факт проживання за однією адресою із загиблим не може свідчити про перебування на його утриманні. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходив з того, що суди не врахували, що виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років. Крім того, встановивши, що на день смерті загиблий мав двох неповнолітніх дітей, які мають право на відшкодування шкоди до досягнення повноліття, суд не вирішив питання залучення до участі у розгляді даної справи їх законного представника. Визначений розмір відшкодування шкоди на користь батька загиблого може впливати на інтереси дітей.
Обґрунтовуючи необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, заявник посилався, зокрема, на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня
2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), предметом якої є стягнення аліментів з відповідача на утримання
позивача - непрацездатної матері. В указаній справі суди встановили, що відповідач, який працює та має середній заробіток, є сином позивача, яка є пенсіонеркою та отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника.
Предметом розгляду справи № 643/207/16-ц, за результатами якої прийнято постанову Верховного Суду від 13 березня 2019 року (провадження
№ 61-33638св18), на яку міститься посилання у вищевказаній заяві ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Лабик Р. Р., є відшкодування за рахунок страховика майнової та моральної шкоди, завданої смертю потерпілого. Під час розгляду зазначеної справи суди встановили, що позивач є дружиною потерпілого, який загинув внаслідок ДТП. Страховик відмовив у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з ненаданням свідоцтва про право на спадщину та довідки про надання пенсії по втраті годувальника.
У справі № 742/554/19, в якій було прийнято постанову Верховного Суду
від 06 травня 2020 року (провадження № 61-20355св19), на яку посилається заявник, предметом позову є стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), страховика та Управління Служби безпеки України в Чернігівській області моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого. Суди встановили, що внаслідок ДТП загинула пасажир автомобіля ВАЗ 21101, іншим учасником вказаної пригоди був автомобіль Peugeot Boxer, який використовувався співробітником Управління Служби безпеки України в Чернігівській області під час виконання службового завдання. Верховний Суд дійшов висновку, що особами, у яких виник обов`язок з відшкодування шкоди, є водій автомобіля ВАЗ 21101 та роботодавець водія, який керував автомобілем Peugeot Boxer. Касаційний суд зазначив, що необхідно враховувати, що позов до водія автомобіля ВАЗ 21101 пред`явлений не був, а його відповідальність була застрахована. Позивачам завдано шкоду спільними діями водіїв, внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, питання про обов`язок відшкодувати завдану шкоду необхідно вирішувати за правилами частини другої статті 1188 ЦК України.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Разом з тим, у справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18) та
у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19) міститься різний предмет та підстави позовів, суди встановили різні фактичні обставини справи, у зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним, а спірні правовідносини у цих справах не
є подібними.
У справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18) та у справах
№ 742/554/19 (провадження № 61-20355св19), № 643/207/16-ц (провадження № 61-33638св18) суди встановили різні фактичні обставини справи, суб`єктний склад сторін є відмінним, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.
У поданій заяві відсутні посилання на обставини справи, які по
різному трактуються судами у справах з аналогічними обставинами та правовідносинами, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему
і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
У рішенні від 27 вересня 1990 року в справі "Коссі проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення. У рішенні від 18 січня 2001 року
у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов
у державі-відповідачі та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.
Отже, якщо існує необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
На підставі викладеного, відсутні правові підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення питання щодо відступлення від висновку Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18), оскільки відсутні підстави стверджувати про наявність розходжень у судові практиці, тому
у задоволенні вказаного вище клопотання необхідно відмовити.