Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 753/23520/18
провадження № 61-3700св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фонд соціального страхування України,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фонду соціального страхування України
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року
у складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду
від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Фонду соціального страхування України про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що наказом відповідача від 31 жовтня
2018 року № 277-к ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників.
ОСОБА_1 вважав, що відповідачем при його звільненні не було прийнято до уваги положення статті 42 КЗпП України та Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме переважне право ОСОБА_1,
як особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (2 категорія), на залишення на роботі.
Зазначав, що відповідачем у порушення вимог статті 42 КЗпП України
не було проведено жодної роботи із визначення продуктивності праці
і кваліфікації працівників, що підлягали вивільненню.
Крім того, зазначав, що його звільнення відбулося без згоди органу профспілки.
Разом із тим, ОСОБА_1 зазначав, що у зв`язку із неправомірними діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, яка полягає
у значному погіршенні психічно-емоційного стану.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення; поновити його на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу виплати департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01 листопада 2018 року; стягнути
з Фонду соціального страхування України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2018 року до дати винесення судом рішення; стягнути з Фонду соціального страхування України витрати, пов`язані з розглядом цієї позовної заяви, а саме: витрати на професійну правничу допомогу адвоката, орієнтовна сума якої на час подання позовної заяви становила 7 000,00 грн; моральну шкоду у розмірі 38 142,72 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 29 жовтня 2018 року № 227-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01 листопада 2018 року.
Стягнуто з Фонду соціального страхування України на користь
ОСОБА_1 160 742,55 грн у рахунок стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства, 5 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Відмовлено у задоволенні частини позовних вимог ОСОБА_1
до Фонду соціального страхування України про відшкодування 33 142,72 грн моральної шкоди та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2), мав переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників
у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Проте відповідач при вирішенні питання про надання переважного права на залишення на роботі між іншими працівниками цю обставину при звільненні позивача
не врахував, виходив саме з їх кваліфікації і продуктивності праці та віддав перевагу іншому працівнику.
У зв`язку із цим, суд першої інстанції вважав, що звільнення відповідачем позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, проведено
з порушенням частин першої, другої та третьої статті 42 КЗпП України,
не враховано положення Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а наказ про його звільнення є незаконним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 було завдано моральних страждань та психологічних переживань неправомірними діями відповідача щодо незаконного звільнення з роботи, а він, не отримуючи належних коштів для проживання, втратив нормальні життєві зв`язки, які вимагали від нього у подальшому додаткових зусиль для організації свого життя, тому з відповідача на його користь підлягають стягненню
5 000,00 грн моральної шкоди.
Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив
із того, що у цій частині позовні вимоги не знайшли свого підтвердження
у судовому засіданні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року
в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу змінено. Стягнуто з Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 197 070,72 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, оскільки звільнення позивача відбулось з порушенням вимог статей 43, 44 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те,
що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01 листопада 2018 року.
Суд апеляційної інстанції вважав, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції, керуючись статтею 237-1 КЗпП України та роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач через неправомірні дії відповідача щодо його незаконного звільнення з роботи, та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди саме у розмірі 5 000,00 грн.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції, правильно визначившись із характером спірних правовідносин, допустив помилку у частині визначення кількості робочих днів вимушеного прогулу
з дня незаконного звільнення, зокрема 01 листопада 2018 року до дня ухвалення судового рішення 16 вересня 2019 року, тому рішення суду першої інстанції в частині розміру визначеного судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягало зміні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, Фонд соціального страхування України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції
та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено докази у їх сукупності.
Фонд соціального страхування України вважає, що під час звільнення ОСОБА_1 з роботи ним були дотримані вимоги частини першої
та третьої статті 49-2 КЗпП України, ОСОБА_1 було запропоновано іншу роботу у структурі Фонду соціального страхування України, від якої він відмовився, що підтверджується його особистим підписом у наказі про звільнення.
Зазначив, що на момент повідомлення ОСОБА_1 про звільнення
у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України були відсутні вакантні посади, і у період з 14 серпня 2018 року до 01 листопада 2018 року працівники на роботу до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України не приймались.
Також Фонд соціального страхування України зазначав, що у порівнянні
з іншими працівниками, продуктивність праці позивача була нижчою, незважаючи на його кваліфікацію, а тому у цьому випадку, як він вважає, відсутнє поняття рівних умов продуктивності праці і кваліфікації, тому судами попередніх інстанцій неправомірно застосовано Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 753/23520/18-ц із Дарницького районного суду м. Києва.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
У червні 2020 року надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1, який з січня 2012 року працював у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
на посаді головного спеціаліста контрольно-ревізійного управління, наказом Фонду соціального страхування України від 01 серпня 2017 року
№ 239-к був прийнятий до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на посаду головного спеціаліста відділу аналізу
та звітності департаменту аудиту, у порядку переведення з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (а. с. 62, т. 1).
Наказом Фонду соціального страхування України від 21 грудня 2017 року
№ 903 ОСОБА_1 з 02 січня 2018 року був переведений на посаду головного спеціаліста відділу моніторингу виплати департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (а. с. 63, т. 1).
Наказом Фонду соціального страхування України від 29 жовтня 2018 року
№ 227-к ОСОБА_1 з 31 жовтня 2018 року було звільнено з посади головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників (а. с. 14, т. 1).
Підставами для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади були, зокрема: постанова правління Фонду соціального страхування від 19 липня 2018 року № 8 "Про внесення змін до граничної чисельності працівників
та структури виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України"; наказ виконавчої дирекції Фонду соціальної страхування України
від 01 серпня 2018 року № 348-од "Про зміни в структурі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України"; повідомлення від 14 серпня
2018 року № 175-07-1; відмова від пропозиції переведення до управління виконавчої дирекції Фонду у Київській області (лист від 02 жовтня 2018 року № 07/2184).
Згідно із постановами правління Фонду соціального страхування України
від 19 липня 2018 року № 8 "Про внесення змін до граничної чисельності працівників та структури виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України" та від 19 липня 2018 року № 9 "Про внесення змін
до схем посадових окладів працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України", у Фонді соціального страхування України мали місце зміни в організації виробництва і праці, що потягло за собою скорочення граничної чисельності штатних одиниць із 188 до 150.
Відповідно до наказу виконавчої дирекції Фонду від 01 серпня 2018 року
№ 348-од "Про зміни у структурі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування" департамент фінансового контролю та аудиту, його структурні підрозділи та штатні посади були ліквідовані.
14 серпня 2018 року ОСОБА_1 було попереджено Фондом соціального страхування України про зміни з 01 листопада 2018 року в організації виробництва і праці, ліквідацію департаменту фінансового контролю
та аудиту, відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фону та скорочення посади головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду. Також, було повідомлено про відсутність вакантних посад у виконавчій дирекції Фонду за відповідною професією ОСОБА_1, що підтверджується повідомленням Фонду соціального страхування України від 14 серпня 2018 року № 175-07-1
(а. с. 22, т. 1).
Відповідно до посвідчень серії НОМЕР_1, виданого 15 квітня 1993 року,
та серії НОМЕР_2, виданого 08 серпня 2013 року, ОСОБА_1
є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2) безстроково (а. с. 13, т. 1).
Комісія для визначення переважного права на залишення на роботі працівників, посади яких підлягають скороченню, не створювалась,
що підтверджується листом Фонду соціального страхування України
від 26 листопада 2018 року № 8-31-3634 (а. с. 151, т. 1).
Матеріали справи будь-яких доказів, які б підтверджували факт повідомлення ОСОБА_1 про розгляд такого подання, не містять. Також відсутні належні та допустимі докази отримання ОСОБА_1 листа професійної спілки від 22 жовтня 2018 року щодо повідомлення останнього про дату та місце проведення засідання.
Згідно із довідкою про доходи ОСОБА_1 середньоденна заробітна плата останнього становить 908,16 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга Фонду соціального страхування України задоволенню
не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений
у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови
у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння
у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір
до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником
або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва
і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено,
що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою,
на іншу роботу.
Як передбачено вимогами статті 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами
в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією
чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення
на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник,
за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Таким чином, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України
у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.
Відповідно до правових позицій, які висловлені Верховним Судом України
у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 та від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу
за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати,
з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни
в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва
і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до вимог частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частинами другою та третьою статті 42 КЗпП України передбачено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні
на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих
і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу
за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно пункту 7 статті 20 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема: переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами
в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування.
Згідно пункту 1 частини першої статті 21 Закону України "Про статус
та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, передбачені, зокрема: пунктом 7 переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування.
При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі
в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї
з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Згідно із частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським
і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 43 КЗпП України подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника,
на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника
від його імені може виступати інша особа, у тому силі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Частиною п`ятою статті 43 КЗпП України передбачено, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення
у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що розгляд виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) подання може бути проведено за відсутністю працівника (його представника) лише у випадку повідомлення останнього та у разі його повторної неявки без поважних причин.
Відповідно до частин першою, другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку
за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази
і надавши їм належну оцінку, встановивши, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог процедури звільнення, передбаченої
статтею 43, 492 КЗпП України, а саме - порушено переважне право позивача, як особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи,
на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами
в організації виробництва і праці та відсутні належні й допустимі докази повідомлення виборним органом первинної профспілкової організації позивача щодо розгляду подання відповідача про надання дозволу
на звільнення відповідача, дійшов правильного висновку про те, що Фонд соціального страхування України не мав законних підстав для звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому обґрунтовано поновив ОСОБА_1 на роботі, стягнув відповідно
до статті 235 КЗпП України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодував моральну шкоду, розмір якої визначено виходячи із засад розумності та справедливості, а також із урахуванням конкретних обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач через неправомірні дії відповідача щодо його незаконного звільнення з роботи.
При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо зміни рішення суду першої інстанції у частині стягнутої з відповідача
на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки судом першої інстанції було допущено помилку в частині визначення кількості робочих днів вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення, зокрема 01 листопада 2018 року, до дня ухвалення судового рішення - 16 вересня 2019 року.
Посилання у касаційній скарзі про те, що позивачу була запропонована посада в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області, від якої він відмовився, а тому, як вважав Фонд соціального страхування України, звільнення позивача з роботи відбулось
із дотриманням вимог процедури звільнення, є необґрунтованими, оскільки зазначене управління є окремою юридичною особою, і така пропозиція,
у відповідності до положень КЗпП України, не може вважатися виконанням роботодавцем свого обов`язку щодо надання пропозиції працівникові іншої роботи на тому ж самому підприємстві, в установі, організації.
Доводи касаційної скарги про те, що у силу положень частини п`ятої
статті 43 КЗпП України професійна спілка працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України надала свою згоду на звільнення позивача, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Розгляд виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) подання може бути проведено за відсутністю працівника (його представника) лише у випадку повідомлення останнього та у разі його повторної неявки без поважних причин.
Проте, матеріали справи будь-яких доказів, які б підтверджували факт повідомлення позивача про розгляд такого подання, не містять. Також відсутні належні та допустимі докази отримання позивачем листа професійної спілки від 22 жовтня 2018 року щодо повідомлення позивача про дату та місце проведення засідання.
Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачем проводилася будь-яка робота
із визначення продуктивності праці і кваліфікації працівників, що підлягали вивільненню, вживалися певні заходи для перевірки продуктивності
та кваліфікації працівників, а також наявності у працівників переважного права на залишення на роботі.
Інші доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, були предметом розгляду судів, яким була надана належна оцінка та наведені у судових рішеннях мотиви
їх відхилення, на законність судових рішень не впливають, а направлені
на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно
і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду