Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 520/9759/16-ц
провадження № 61-4029св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - Салманова Фатіма Акберівна,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування.
Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилась спадщина на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначав, що відмову від прийняття зазначеної спадщини на користь ОСОБА_5 він вчинив у момент, коли не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
З урахуванням зазначеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
визнати недійсним правочин від 26 вересня 2008 року, зареєстрований Сьомою державною нотаріальною конторою м. Одеси за вхідним № 2438;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 травня 2010 року, що зареєстроване Сьомою державною нотаріальною конторою м. Одеси у реєстрі за № 1-1065;
визнати частково недійсним договір дарування від 09 серпня 2016 року 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1, зареєстрований приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Черненко І. П. на ім`я ОСОБА_3 ;
визнати за ним право власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним правочин - заяву ОСОБА_1 від 26 вересня 2008 року, зареєстровану за вхідним № 2438 Сьомою державною нотаріальною конторою м. Одеси, якою останній відмовився від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 на користь брата померлої ОСОБА_5 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 травня 2010 року, видане ОСОБА_5 щодо майна померлої ОСОБА_4, спадкова справа № 1102/2008, що зареєстроване у реєстрі за № 1-1065 Сьомою державною нотаріальною конторою м. Одеси.
Визнано частково недійсним договір дарування від 09 серпня 2016 року 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1, серія та номер 1586, зареєстрований приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Черненко І. П. на ім`я ОСОБА_3 у частині дарування 1/3 частини житлового будинку з будівлями та спорудами, що належали дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Рубінчик Л. О. 13 травня 2010 року за реєстровим № 1-1065.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішення суду мотивовано наявністю правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки під час розгляду справи знайшло підтвердження те, що він у момент укладення спірного правочину абсолютно не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки останній у момент укладення спірного правочину абсолютно не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 520/9759/16-ц із Київського районного суду м. Одеси.
У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
ОСОБА_3 зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються лише на висновку судово-психіатричної експертизи, проте цей висновок, як він вважає, є недосконалим та містить ряд суперечностей.
Вважає, що ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із цим позовом після спливу позовної давності, проте питання щодо поновлення цього строку не ставив.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6, на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 27 листопада 2003 року, ОСОБА_4 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2, яка в цілому складалася із однієї жилої кімнати, житловою площею 17,2 кв. м, загальною площею 33,0 кв. м (що також підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 березня 2010 року № 25534442) (а. с. 52, 54, т. 1).
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим Третьою одеською державною нотаріальною конторою 29 квітня 1988 року за реєстровим № 4-2695, ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належала 1/3 частина житлового будинку з будівлями та спорудами, АДРЕСА_1 (1/3 частина зазначеного домоволодіння належить ОСОБА_5 та 1/3 - ОСОБА_7 ) (а. с. 56, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, актовий запис № 2964 (а. с. 45, т. 1).
Після її смерті відкрилась спадщина на зазначене нерухоме майно.
26 вересня 2008 року о 13 год. 50 хв до Сьомої Одеської державної нотаріальної контори із заявою № 2437 про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 звернувся її брат - ОСОБА_5 (а. с. 44, т. 1).
26 вересня 2008 року о 13 год. 55 хв. до зазначеної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 із заявою № 2438 про відмову від прийняття спадщини за законом на майно померлої його матері - ОСОБА_4 на користь брата померлої - ОСОБА_5 (а. с. 44, т. 1).
13 травня 2010 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Мухіну Г. А. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_3 (реєстровий № 1-1062), та 1/3 частини житлового будинку з будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (реєстровий № 1-1065) (а. с. 60, 61, 94, т. 1).
09 серпня 2016 року за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Черненком І. П. за реєстровим № 1586, ОСОБА_5 передав безоплатно у дар, а ОСОБА_3 прийняв безоплатно в дар у власність 2/3 частини житлового будинку, з будівлями та спорудами, АДРЕСА_1, загальна площа житлового будинку, з будівлями та спорудами складає 65,4 кв. м, у тому числі житлова площа 31,9 кв. м. Житловий будинок з будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці, площею 411 кв. м, що знаходиться у фактичному користуванні.
Відповідно до пункту 1 цього договору 1/3 частина житлового будинку, з надвірними спорудами належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Третьою одеською державною нотаріальною контрою 29 квітня 1988 року (реєстровий № 4-2695), інша 1/3 частина житлового будинку, з надвірними спорудами належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Рубінчик Л. О., державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори 13 травня 2010 року (реєстровий № 1-1065) (а. с. 88, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, про що 13 січня 2017 року було зроблено відповідний актовий запис № 590, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 189, т. 2).
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 18 жовтня 2017 року № 435, проведеної комунальною установою "Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я", ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент складання правочину 26 вересня 2008 року в Сьомій державній нотаріальній конторі м. Одеси, а саме: відмови від прийтяння спадщини 1/3 частини домоволодіння, АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_5, абсолютно не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, у наслідок наявного у нього на той час хронічного, стійкого психічного захворювання - "Шизофренії, параноідної форми, безперервний тип перебігу, із сформованим дефектом, по типу параноїдного недоумства".
Крім того, за результатами проведеного судово-психіатричного дослідження та згідно свідчень наданих у справі, а також у наявній медичній документації: 25 липня 2016 року, у момент укладення з адвокатом Салмановою Ф. А. договору про надання правової допомоги; 12 серпня 2016 року, у момент видачі довіреності на ім`я ОСОБА_9 ; 15 серпня 2016 року в момент складання та підписання позовної заяви про визнання правочину недійсним, про визнання права власності в порядку спадкування; 12 жовтня 2016 року в момент складання та підписання уточненої позовної заяви про визнання правочину недійсним, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та договору дарування, про визнання права власності в порядку спадкування; 09 грудня 2016 року в момент складання та підписання уточненої позовної заяви ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, також страждав на хронічний, стійкий, психічний розлад, у вигляді "Шизофренії, параноідної форми, безперервний тип перебігу, стан медичної ремісії", який на вказаний час, за ступенем виразності впливу на його когнітивні, вольові та критичні функції був не настільки виражений, та не позбавляв і не обмежував його у здатності усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (а. с. 220-227, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно зі статтею 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє, або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Частиною першою статті 722 ЦК України передбачено, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Згідно зі статтею 1223 ЦК у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Строк для прийняття спадщини встановлюється у шість місяців та починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).
Відповідно до частин першої - другої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною (частина п`ята статті 1273 ЦК України).
Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.
За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).
Частиною першою статті 103 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що на момент складання заяви про відмову від спадщини на користь ОСОБА_5 позивач абсолютно не розумів значення своїх дій та не міг керувати ним, внаслідок наявного у нього на той час хронічного, стійкого психічного захворювання - "Шизафренії, параноідної форми, безперервний тип перебігу, із сформованим дефектом, по типу параноідного недоумства" та ураховуючи висновок судово-психіатричної експертизи, обґрунтовано вважав, що волевиявлення ОСОБА_1 на відмову від прийняття спадщини після смерті його матері не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а тому наявні правові підстави для задоволення його позовних вимог.
Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності є необґрунтованими, виходячи із наступного.
Відповідно до положень статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із висновком судово-психіатричної експертизи від 18 жовтня 2017 року № 345 у момент складення заяви про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_10 . ОСОБА_1 страждав на захворювання - "Шизофренія, параноідної форми, безперервний тип перебігу, із сформованим дефектом, по типу параноїдного недоумства", при цьому, він абсолютно не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, у наслідок наявного у нього на той час хронічного, стійкого психічного захворювання.
Разом із тим згідно медичної документації, яка міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 протягом 2008-2016 років проходив лікування, та, як безпосередньо зазначено у експертному висновку, станом на 25 липня 2016 року (та подальші дати) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, страждав на хронічний, стійкий, психічний розлад, у вигляді "Шизофренії, параноідної форми, безперервний тип перебігу, стан медичної ремісії", який, однак, на вказаний час, за ступенем виразності впливу на його когнітивні, вольові та критичні функції був не настільки виражений, та не позбавляв і не обмежував його у здатності усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Тобто, у позивача - ОСОБА_1 була діагностована медична ремісія.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що у зв`язку із наявністю у позивача захворювання, внаслідок якого він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, яке перешкоджало зверненню до суду із відповідним позовом щодо захисту його прав. У процесі медичної ремісії позивач, який володіє відповідним обсягом цивільної дієздатності, через свого представника звернувся до суду із відповідним позовом, у зв`язку із чим суд дійшов правильного висновку, що позовну давність позивачем пропущено не було.
Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду