Постанова
Іменем України
01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 524/8669/18
провадження № 61-13737св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: прокуратура Полтавської області, Державна казначейська служба України,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 27 грудня 2019 року у складі судді Турченко Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2020 рокуу складі колегії суддів: Хіль Л. М., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про захист честі, гідності, ділової репутації, презумпції невинуватості та стягнення моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що Гадяцький районний суд Полтавської області за його участі розглядає кримінальну справу № 532/308/15-к за фактом завдання тілесних ушкоджень судді Автозаводського районного суду міста Кременчука
ОСОБА_5 та за фактом убивства міського голови міста Кременчука
ОСОБА_8, які мали місце в 2014 році. Разом з тим, обвинувальний акт у даному кримінальному проваджені скеровано до суду у 2015 році.
ІНФОРМАЦІЯ_3 на офіційному вебсайті під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1" (доменне ім`я: ІНФОРМАЦІЯ_4) була поширена інформація наступного змісту: "…26.09.2018 Завдяки безкомпромісній позиції прокуратури Полтавської області 4 обвинуваченим у резонансному вбивстві мера міста Кременчука та судді Автозаводського районного суду продовжено запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою. Саме завдяки принциповій та наполегливій позиції прокуратури Полтавської області 4 обвинуваченим в резонансному кримінальному провадженні за фактами вбивства мера міста Кременчука та судді Автозаводського районного суду міста Кременчука продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 24 листопада 2018 року. Нагадаємо, трагічні події відбулися у 2014 році. Прокуратурою Полтавської області у 2015 році затверджено та скеровано до суду для розгляду по суті обвинувальні акти стосовно керівника телекомпанії та трьох осіб, серед яких колишній міліціонер, які обґрунтовано обвинувачуються в умисному вбивстві мера та судді.
Позивач вважав, що у даному тексті міститься негативна інформація щодо нього, а також вважає, що поширена інформація не відповідає дійсності, ображає і шокує, є образливою та принизливою, має наклепницький характер, принижує честь, гідність і ділову репутацію, як його, так і його родини. Прокуратура Полтавської області зображує його і родину перед суспільством, як людей з низькими духовними й соціальними цінностями, поширенням відносно нього недостовірних обвинувальних тверджень про вчинення ним злочинів, про його винність, як констатація факту, що дискредитують його в очах співгромадян, друзів, колег по роботі, мешканців Кременчука.
Отже, вважав, що у досліджуваному тексті міститься негативна інформація щодо нього, яка виражена в образливій формі, так як відображає думку про його винуватість, дана інформація виражена у формі тверджень про факти.
ОСОБА_1 також вважав, що незаконними діями прокуратури Полтавської області йому завдані моральні страждання, які він оцінює в 1 000 000,00 грн.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати недостовірною інформацію, та такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 прокуратурою Полтавської області на офіційному вебсайті "Прокуратура Полтавської області" у рубриці "Новини": "… обвинуваченим у резонансному вбивстві мера міста Кременчука та судді Автозаводського районного суду продовжено запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою…
…стосовно керівника телекомпанії…, обґрунтовано обвинувачуються в умисному вбивстві мера та судді…
…неодноразово здійснювали тиск, зокрема, на потерпілу сторону та суд…
…унеможливлює ризики впливу обвинувачених на сторони процесу…";
- визнати недостовірною інформацію, та такою, що порушує презумпцію його невинуватості, поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 прокуратурою Полтавської області на офіційному вебсайті "Прокуратура Полтавської області" у рубриці "Новини": "…обвинуваченим у резонансному вбивстві мера міста Кременчука та судді Автозаводського районного суду продовжено запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою……стосовно керівника телекомпанії…, обґрунтовано обвинувачуються в умисному вбивстві мера та судді……неодноразово здійснювали тиск, зокрема, на потерпілу сторону та суд……унеможливлює ризики впливу обвинувачених на сторони процесу…";
- зобов`язати прокуратуру Полтавської області з офіційного вебсайту "Прокуратура Полтавської області" (доменне ім`я:ІНФОРМАЦІЯ_4) з рубрики "Новини" відкликати та видалити новину від ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою: "Завдяки безкомпромісній позиції прокуратури Полтавської області 4 обвинуваченим у резонансному вбивстві мера міста Кременчука та судді Автозаводського районного суду продовжено запобіжні заходи у вигляді тримання рід вартою";
- зобов`язати прокурату Полтавської області припинити порушення цивільних прав, які гарантовані Конституцією України і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відносно нього;
- зобов`язати прокуратуру Полтавської області припинити втручання у діяльність судових органів під час розгляду кримінальної справи № 532/308/15-к та не здійснювати тиск на нього, громадськість шляхом поширення недостовірної інформації з порушенням презумпції невинуватості відносно ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов`язати прокуратуру Полтавської області спростувати відносно нього, недостовірну інформацію;
- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на його користь 1 000 000,00 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, шляхом списанням цих сум, з єдиного казначейського рахунку;
- стягнути на його користь судові витрати в порядку відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 27 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1, поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 прокуратурою Полтавської області на офіційному веб-сайті "Прокуратура Полтавської області" у рубриці "Новини", а саме: "… стосовно керівника телекомпанії…, …обґрунтовано…., неодноразово здійснювали тиск, зокрема, на потерпілу сторону та суд…".
Визнано недостовірною інформацію та такою, що порушує презумпцію невинуватості ОСОБА_1, поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 прокуратурою Полтавської області на офіційному веб-сайті "Прокуратура Полтавської області" у рубриці "Новини", а саме: "… стосовно керівника телекомпанії…, …обґрунтовано…., неодноразово здійснювали тиск, зокрема, на потерпілу сторону та суд…".
Зобов?язати прокуратуру Полтавської області після набрання даним рішенням суду законної сили, з офіційного веб-сайту "Прокуратура Полтавської області" (доменне ім?я: ІНФОРМАЦІЯ_4) з рубрики "Новини", спростувати недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_3, а саме: "…стосовно керівника телекомпанії…, …обґрунтовано…., неодноразово здійснювали тиск, зокрема, на потерпілу сторону та суд…".
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, шляхом списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що встановлені обставини справи та оцінені в сукупності наявні у справі докази, є підставою для визнання недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1, поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 прокуратурою Полтавської області на офіційному вебсайті "Прокуратура Полтавської області" у рубриці "Новини".
Також місцевий суд вважав, що дана інформація безпосередньо стосується ОСОБА_1, як керівника телекомпанії, і тому повинна бути спростована. Інформація щодо особи, яка обґрунтовано обвинувачується підлягає доведенню в суді і повинна бути встановлена вироком суду, який набрав законної сили.
Разом з тим, суд прийшов до висновку, що в результаті поширення недостовірної інформації про позивача, останньому завдано моральну шкоду.
За викладених обставин, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, ступінь зниження ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, який зазнав змін внаслідок поширення щодо позивача недостовірної інформації, що є предметом судового розгляду, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд прийшов до висновку, що з відповідача Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 2 000,00 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, шляхом списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку.
Додатковим рішенням Київського районного суду міста Полтави від 05 лютого 2020 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.
Витрати по сплаті судового збору віднесено за рахунок держави.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу прокуратури Полтавської області задоволено.
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 27 грудня 2019 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В іншій частині рішення Київського районного суду міста Полтави від 27 грудня 2019 року залишено без змін.
Компенсовано прокуратурі Полтавської області витрати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 876,40 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суд мотивована тим, що опублікувавши інформацію відносно позивача, прокуратура Полтавської області використала право передбачене статтею 34 Конституції України, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Розповсюджена інформація прокуратурою Полтавської області на офіційному вебсайті є оціночним судженням і спростуванню не підлягає. Дану інформацію не можна розцінювати як порушення принципу (презумпції) невинуватості та наявності підстав для цивільно-правової відповідальності.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
13 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2020 року а рішення Київського районного суду міста Полтави від 27 грудня
2019 року в частині задоволених позовних вимог змінити.
Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції зробив не правильний висновок про те, що вказана інформація є оціночним судженням.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі № 819/478/17, постанові Верховного Суду від 08 травня
2018 року в справі № 369/1052/16-ц, постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 539/3299/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, постанові Верховного Суду від
15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
12 жовтня 2020 року Полтавська обласна прокуратура через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2020 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду міста Полтави від 27 грудня 2019 року та постанови Полтавського апеляційного суду від
19 травня 2020 року. відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Київського районного суду міста Полтави.
01 жовтня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Види особистих немайнових прав фізичної особи передбачено статтею 270 ЦК України.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частина друга стаття 23 ЦК України).
Згідно зі статтею 275 ЦК України кожній фізичній особі надано право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.
За приписами частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право вимагати спростування цієї інформації.
Згідно статті 200 ЦК України та статті 1 Закону України "Про інформацію" інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце в суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, у якій стверджується про порушення особою норм чинного законодавства, учинення будь-яких інших протиправних дій і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до ділової репутації.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Частиною другою статті 47-1 Закону України "Про інформацію" передбачено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної особистості, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
Суд ураховує положення частини першої статті 34 Конституції України та частини першої статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якими закріплено право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пункту 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.
Свобода преси надає громадськості один з найкращих засобів отримання інформації та формування ідей та ставлення до політичних лідерів.
Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статі 19 (Lingens v. Austria, рішення від 08 липня 1986).
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalemv.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).
Згідно з пунктами 19, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від
27 лютого 2009 року № 1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 297 ЦК України Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі "Грабчук проти України" (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі "Довженко проти України" (заява №36650/03)).
Установивши на підставі належним чином оцінених доказів, що у відповідача не було умислу на вчинення дій щодо поширення недостовірної інформації щодо позивача у справі. Опублікувавши інформацію відносно позивача, прокуратура Полтавської області використала право передбачене статтею 34 Конституції України, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Розповсюджена інформація прокуратурою Полтавської області на офіційному вебсайті є оціночним судженням і спростуванню не підлягає. Дану інформацію не можна розцінювати як порушення принципу (презумпції) невинуватості та наявності підстав для цивільно-правової відповідальності. Апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки по своїй суті задоволення позовних вимог буде становити непропорційне втручання в право на свободу вираження поглядів передбачених статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі № 819/478/17, постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року в справі № 369/1052/16-ц, постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 539/3299/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада
2019 року у справі № 904/4494/18, постанові Верховного Суду від 15 серпня
2019 року у справі № 823/782/16 є безпідставними, оскільки зроблені Верховним Судом в них висновки є аналогічні тим, до яких дійшли суди у справі, яка переглядається.
Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) вказував на необхідність при оцінці доказів керуватися критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньовагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до не правильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.