Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 180/407/20
провадження № 61-4701св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
стягувач - ОСОБА_1,
боржник - Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат",
суб`єкт оскарження - державний виконавець Марганецького міського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) Мамедова Юлія Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на ухвалу Марганецького міського суду Дніпровської області від 24 вересня 2020 року в складі судді
Тананайської Ю. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 20 січня 2021 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - АТ "Марганецький ГЗК") звернулося до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Марганецького міського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) (далі - Марганецький МВ ДВС Південно-Східного МРУ МЮ (місто Дніпро))
Мамедової Ю. О.
Скарга мотивована тим, що 23 квітня 2020 року рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області у справі № 180/407/20, яке набрало законної сили, стягнуто з АТ "Марганецький ГЗК" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я,
у розмірі 65 000 грн, без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Вказувало, що стягнута в рахунок відшкодування моральної шкоди сума підлягає оподаткуванню відповідно до чинного законодавства.
АТ "Марганецький ГЗК" 13 серпня 2020 року добровільно виконало рішення суду в повному обсязі та перерахувало на рахунок ОСОБА_1
56 008,94 грн, на рахунок держави податок з доходів фізичних осіб -
8 299,44 грн та військовий збір - 691,62 грн, а всього - 65 000 грн.
Проте, державний виконавець МВ ДВС Південно-Східного МРУ МЮ
(місто Дніпро) Мамедова Ю. О. 02 вересня 2020 року винесла постанови про відкриття виконавчого провадження № 62922235 щодо стягнення
з АТ "Марганецький ГЗК" на користь ОСОБА_1 недоплаченої суми відшкодування моральної шкоди у розмірі 8 991,06 грн; про стягнення
з АТ "Марганецький ГЗК" виконавчого збору в розмірі 899,10 грн; про стягнення з АТ "Марганецький ГЗК" розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 128,64 грн. Вказані постанови надійшли на адресу боржника 04 вересня 2020 року.
Вважає дії державного виконавця неправомірними, а винесені постанови незаконними і такими, що підлягають скасуванню, в зв`язку з тим, що
АТ "Марганецький ГЗК" 13 серпня 2020 року добровільно виконало рішення суду у повному обсязі та перерахувало на користь ОСОБА_1 стягнуту суму моральної шкоди у розмірі 65 000 грн, з урахуванням чинного законодавства України, зокрема Податкового кодексу України (далі - ПК України).
На підставі викладеного АТ "Марганецький ГЗК" просило: визнати незаконними та скасувати постанови державного виконавця Марганецького МВ ДВС Південно-Східного МРУ МЮ (місто Дніпро) Мамедової Ю. О. про відкриття виконавчого провадження № 62922235 щодо стягнення
з АТ "Марганецький ГЗК" на користь ОСОБА_1 недоплаченої суми відшкодування моральної шкоди у розмірі 8 991,06 грн; про стягнення
з АТ "Марганецький ГЗК" виконавчого збору в розмірі 899,10 грн; про стягнення з АТ "Марганецький ГЗК" розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 128,64 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх прийняття
Ухвалою Марганецького міського суду Дніпровської області від 24 вересня 2020 року у задоволенні скарги АТ "Марганецький ГЗК" відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що права та інтереси боржника не були порушені при відкритті державним виконавцем Марганецького МВ ДВС Південно-Східного МРУ МЮ (місто Дніпро) Мамедовою Ю. О. виконавчого провадження № 62922235 з примусового виконання виконавчого листа № 180/407/20, виданого 26 серпня 2020 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області, та винесенні оскаржуваних постанов. Державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства. АТ "Марганецький ГЗК" перерахувало на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти лише у розмірі 56 008,94 грн, замість 65 000 грн, незважаючи на те, що у рішенні суду роз`яснено, що дана сума стягується без утримання податків з доходу фізичних осіб.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2021 року ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 24 вересня
2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції норми ПК України передбачали звільнення від оподатковуваного доходу платника податку у вигляді сум моральної шкоди, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Разом з тим, лише з 23 травня 2020 року (тобто після ухвалення рішення місцевого суду
у цій справі) були внесені зміни до підпункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, які передбачали, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або
в розмірі, визначеному законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ "Марганецький ГЗК" просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що підпунктом "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, який набрав чинності з 23 травня
2020 року передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема дохід
у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або
в розмірі, визначеному законом.
Отже, стягнуті з АТ "Марганецький ГЗК" кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 65 000 грн є доходом ОСОБА_1 який
з 23 травня 2020 року є об`єктом оподаткування. У свою чергу
АТ "Марганецький ГЗК" є податковим агентом, який зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений
розділом IV ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи
з доходів, що виплачуються такій особі.
Сума у розмірі 65 000 грн, стягнута в рахунок відшкодування моральної шкоди з АТ "Марганецький ГЗК" на користь ОСОБА_1, підлягає оподаткуванню відповідно до чинного законодавства.
Суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду
від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-й (провадження
№ 359/10023/16-ц).
Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду АТ "Марганецький ГЗК"
17 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2020 року у справі № 180/407/20, яке набрало законної сили 21 липня 2020 року, стягнуто з АТ "Марганецький ГЗК" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 65 000 грн, без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Відповідно до платіжного доручення від 13 серпня 2020 року № 1042063
АТ "Марганецький ГЗК" перерахувало на рахунок ОСОБА_1
у відшкодування моральної шкоди 56 008,94 грн.
Згідно з платіжним дорученням від 13 серпня 2020 року № 380
АТ "Марганецький ГЗК" сплатило на рахунок казначейства України податок з доходів фізичних осіб, утриманий з відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1, у розмірі 8 299,44 грн.
Платіжним дорученням від 13 серпня 2020 року № 503 АТ "Марганецький ГЗК" сплатило на рахунок казначейства України військовий збір - 1,5 %, утриманий з відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1, у розмірі 691,62 грн.
Державний виконавець МВ ДВС Південно-Східного МРУ МЮ (місто Дніпро) Мамедова Ю. О. 02 вересня 2020 року винесла постанови про відкриття виконавчого провадження № 62922235 про стягнення з АТ "Марганецький ГЗК" на користь ОСОБА_1 недоплаченої суми відшкодування моральної шкоди у розмірі 8 991,06 грн.
Постановою від 02 вересня 2020 року державний виконавець МВ ДВС Південно-Східного МРУ МЮ (місто Дніпро) Мамедова Ю. О. стягнула
з АТ "Марганецький ГЗК" виконавчий збір у розмірі 899,10 грн.
Відповідно до постанови державного виконавця МВ ДВС Південно-Східного МРУ МЮ (місто Дніпро) Мамедової Ю. О. від 02 вересня 2020 року
з АТ "Марганецький ГЗК" стягнуто розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 128,44 грн.
Вказані постанови були отримані АТ "Марганецький ГЗК" 04 вересня
2020 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи у задоволенні скарги АТ "Марганецький ГЗК", суди виходили
з того, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції норми ПК України передбачали звільнення від оподатковуваного доходу платника податку
у вигляді сум моральної шкоди, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Проте,
АТ "Марганецький ГЗК" перерахувало на розрахунковий рахунок
ОСОБА_1 грошові кошти лише у розмірі 56 008,94 грн, замість
65 000 грн, незважаючи на те, що у рішенні суду роз`яснено, що дана сума стягнута без утримання податків з доходу фізичних осіб. Державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий суд, яке передбачає як прийняття судом остаточного рішення, так і його виконання, яке забезпечується державою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що право на суд, захищене статтею 6 Конвекції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції"). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").
Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають
у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження
і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Частиною четвертою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга, третя статті 451 ЦПК України).
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.
За змістом підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи
з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПК України.
Згідно з підпунктом "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.
Отже, чинним на час ухвалення рішення суду першої інстанції про стягнення з боржника моральної шкоди податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішенням, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння шкоди його життю та здоров`ю.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 липня
2018 року у справі № 180/683/13-ц (провадження № 61-14316св18),
від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц (провадження
№ 61-29955св18).
Зі змісту рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області
від 23 квітня 2020 року у справі № 180/407/20, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, вбачається, що судами ухвалено рішення про стягнення з АТ "Марганецький ГЗК" на користь ОСОБА_1 65 000 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ушкодження здоров`я.
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.
Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України).
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
У справі, що переглядається, з урахуванням того, що рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2020 року у справі № 180/407/20 конретизовано розмір компенсації моральної шкоди - 65 000 грн, без утримання податку з доходу фізичних осіб, то боржник в зобов`язанні про компенсацію моральної шкоди мав сплатити на користь стягувача саме 65 000 грн.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі
№ 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що виконується рішення суду про стягнення на користь потерпілого відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, тому стягнута на підставі рішення суду сума не підлягає оподаткуванню,
а відповідно державний виконавець зобов`язаний виконати судове рішення про стягнення відшкодування у повному розмірі. Отже, державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Безпідставним є посилання в касаційній скарзі на те, що стягнута в рахунок відшкодування моральної шкоди сума підлягає оподаткуванню відповідно до підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, який набрав чинності з 23 травня 2020 року, оскільки рішення суду про стягнення моральної шкоди ухвалено до набрання чинності вказаною нормою матеріального права та у ньому зазначено про стягнення моральної шкоди без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше
і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема,
у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається
з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).
Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 червня 2019 року у справі № 330/431/16-ц (провадження № 61-19080св18).
Події, внаслідок яких у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди та які стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі, мали місце до 23 травня 2020 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", тому з огляду на вищезазначені вимоги у цій справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 212/7779/17 (провадження № 61-39348св18),
від 06 червня 2019 року у справі № 212/2904/17 (провадження
№ 61-16729св18).
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду
від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження
№ 61-14794св18), оскільки в указаній справі встановлено інші фактичні обставини ніж у цій справі, а доводи касаційної скарги зводяться до необхідності застосування норми права, яка набрала чинності після ухвалення вказаної постанови касаційного суду та не була предметом правового аналізу у вищевказані справі.
Аргументи касаційної скарги про неправильне застосування та тлумачення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення
нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України").
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції постановив ухвалу та апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального
і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення,
а судових рішень без змін.