Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 212/7360/20
провадження № 61-5271св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Криворізька міська рада, Покровська районна в місті Кривому Розі рада,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1,
ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 жовтня 2020 року у складі судді Колочко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Барильської А. П.,
Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду
з позовом до Криворізької міської ради, Покровської районної в місті Кривому Розі ради про припинення та визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2007 року
у справі № 2/4180/2007 позов ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради про визнання права власності
на самочинне будівництво задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення: (А п/д) - підвального типу, загальною площею приміщень 806,8 кв. м, висота приміщення 3,7 м.;
(Б п/д) - підвального типу, загальною площею приміщень 523,3 кв. м, висота приміщення 2,65 м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
01 березня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір дарування, предметом якого є 39/100 часток нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
20 червня 2013 року створено юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдінг Фейт" (далі - ТОВ "Холдінг Фейт"), на загальних зборах учасників якої вирішено питання про статутний капітал товариства та його розподіл між учасниками й прийнято рішення для забезпечення діяльності товариства за рахунок грошових, майнових та інших внесків створити статутний капітал загальною сумою 255 562 грн. З метою формування статутного капіталу новоствореного товариства позивачі вносять свої частки, шляхом передачі нежилого приміщення
у статут товариства, наступним чином: ОСОБА_1 - 39/100 часток нежилого приміщення, ОСОБА_2 - 61/100 часток нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що відповідають 100 546 грн та 155 016 грн відповідно.
У зв`язку з незадовільним станом надходження фінансових потоків від здійснення господарських операцій, складним становищем на відповідному ринку товарів та послуг, 03 лютого 2016 року на загальних зборах учасників ТОВ "Холдінг Фейт" прийнято рішення про припинення товариства.
Після припинення товариства власником нерухомого майна залишилася юридична особа, діяльність якої припинена.
Позивачі вказували, що, оскільки власника майна ліквідовано, правонаступників у вказаної юридичної особи немає, через що є неможливим пред`явлення позову до даної юридичної особи, тому найбільш доцільним, є пред`явлення даної позовної заяви до органу місцевого самоврядування, на території якого розташований об`єкт нерухомості.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд припинити право власності ТОВ "Холдінг Фейт" на нерухоме
майно - нежиле приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та визнати за ними право власності на це майно.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 жовтня 2020 року у відкритті провадження у справі позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Криворізької міської ради, Покровської районної в місті Кривому Розі ради про припинення права власності та визнання права власності відмовлено.
Роз`яснено позивачам їх право звернутися з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 жовтня 2020 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що спір між сторонами виник саме
з корпоративних правовідносин, зокрема, з приводу процедури передання учасникам товариства майна юридичної особи у зв`язку із її припиненням,
а тому даний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій 25 березня 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати судові рішення судів першої
та апеляційної інстанцій і передати справу для продовження розгляду
до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що, звертаючись до суду з даним позовом, позивачі просили припинити право власності ТОВ "Холдінг Фейт" на нерухоме майно та визнати за ними право власності на це майно. Однак, оскільки власника майна ліквідовано, правонаступників у даної юридичної особи немає, тому позов було пред`явлено до органу місцевого самоврядування, на території якого розташований об`єкт нерухомості.
Разом з тим, позивачі не посилались на порушення своїх корпоративних прав, тому даний спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2007 року у справі № 2/4180/2007 позов ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради про визнання права власності на самочинне будівництво задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення:
(А п/д) - підвального типу, загальною площею приміщень 806,8 кв. м, висота приміщення 3,7 м.; (Б п/д) - підвального типу, загальною площею приміщень 523,3 кв. м, висота приміщення 2,65 м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
01 березня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір дарування, предметом якого є 39/100 часток нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
20 червня 2013 року створено юридичну особу - ТОВ "Холдінг Фейт", розмір статутного капіталу якої склав 255 562 грн. Засновниками (учасниками) юридичної особи є: ОСОБА_1, ОСОБА_2 . З метою формування статутного капіталу новоствореного товариства позивачі вносять свої частки, шляхом передачі нежилого приміщення у статут товариства, наступним чином: ОСОБА_1 - 39/100 часток нежилого приміщення, ОСОБА_2 - 61/100 часток нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що відповідають 100 546 грн та 155 016 грн відповідно.
03 лютого 2016 року на загальних зборах учасників ТОВ "Холдінг Фейт" прийнято рішення про припинення юридичної особи.
Відповідно до даних Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних
осіб - підприємців, ТОВ "Холдінг Фейт" (код ЄДРПОУ 38787960) припинено 06 червня 2016 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили припинити право власності ТОВ "Холдінг Фейт" на нерухоме майно та визнати за ними право власності на це майно. Також вказували, що спірне нерухоме майно було внесено позивачами як учасниками товариства в якості частки з метою формування статутного капіталу. Після припинення ТОВ "Холдінг Фейт" на підставі рішення загальних зборів учасників підприємства, майно юридичної особи не було передано її учасникам.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини вказав, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 201/9139/18 (провадження № 14-321цс19).
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо порядок їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Підвідомчість господарських справ установлена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пунктом 3 частини першої якої передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина першої
статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України)).
Під корпоративними відносинами розуміють відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя статті 167 ГК України). Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин.
У постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження
№ 14-168цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення пунктів 3, 6 та 13 частини першої статті 20 ГПК України у їх розмежуванні передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справах як за змістом правовідносин (господарські, корпоративні), так і за предметом спору (вимоги щодо прав на майно, реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами).
Таким чином, ГПК України серед інших спорів, юрисдикція яких чітко визначена його положеннями як господарська, визначає як спори господарської юрисдикції також спори щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 85 ГК України товариство є власником майна, продукції та доходів, які отримані від статутної діяльності або з інших передбачених законодавством та/або статутом джерел, не заборонених законодавством.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові виклала висновок, що правовий статус учасника, який вийшов з товариства, як фізичної особи без реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, не змінює правову природу його правовідносин з господарським товариством з приводу майна, внесеного таким учасником як вклад.
Визначення юрисдикції господарських судів щодо таких спорів перебуває в логічному зв`язку з правовідносинами з управління господарським товариством належним йому майном та розподілом майна між учасниками товариства у випадках, визначених законодавством та/ або статутними документами.
Із урахуванням наведених норм процесуального права суди дійшли обґрунтованого висновку, що даний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Подібні правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду
у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 911/3494/16 (провадження
№ 12-44гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 756/10182/16-ц (провадження № 14-528цс18), а також Верховний Суд у постановах
від 27 травня 2020 року у справі № 760/3482/17 (провадження
№ 61-7141св19), від 22 грудня 2020 року у справі № 201/5561/17 (провадження № 61-46165св18) та від 24 березня 2021 року у справі
№ 759/10651/13-ц (провадження № 61-13974св20).
Доводи касаційної скарги про те, що позивачі не посилались на порушення своїх корпоративних прав, тому даний спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, є безпідставними з огляду на наступне.
У вказаній справі підставою для звернення осіб з позовом було припинення праві власності ТОВ "Холдінг Фейт" на нерухоме майно та визнання за позивачами права власності на вказане майно у зв`язку з тим, що власника майна ліквідовано, правонаступників у даної юридичної особи немає.
Як зазначалось вище, однією з підстав позбавлення товариства його майна є передача належного товариству майна учаснику, який вийшов з товариства, як вартості у статутному капіталі товариства. Правовий статус учасника, який вийшов з товариства, як фізичної особи без реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, не змінює правову природу його правовідносин з господарським товариством з приводу майна, внесеного таким учасником як вклад.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені
у мотивувальних частинах судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.