Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 311/2586/18
провадження № 61-6314св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Васильківського районного суду Запорізької області
від 04 листопада 2019 року у складі судді Сидоренко Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Полякова О. З., Крилової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 про припинення права співвласника на частку.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власницею
3/4 ідеальних часток квартири
АДРЕСА_1 . Співвласником зазначеної квартири
є ОСОБА_2, ідеальна частка якого становить ј.
Квартира є неподільною, поділ її на частини є технічно неможливим, що підтверджується висновком судово-технічної експертизи від 18 жовтня
2010 року. ОСОБА_2 не використовує вказану квартиру за призначенням, здійснив самовільне переобладнання квартири під офісне приміщення та надає юридичні послуги.
Посилаючись на те, що досягнути домовленості щодо викупу належної відповідачу ОСОБА_2 частки не вдалось, спільне володіння та користування квартирою є неможливим, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд: припинити право власності ОСОБА_2 на ј частку квартири АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на ј частку вказаної квартири; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 45 719 грн в рахунок сплати вартості ј частку квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі
704,80 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, сплачені за проведення оцінки вартості квартири, в розмірі 700 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області
від 04 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року рішення Василівського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2019 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що частка відповідача є незначною і вона не може бути виділена в натурі, а також те, що спільне володіння та користування майном є неможливим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. Аналогічні висновки викладені
у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі
№ 6-81цс11, від 19 лютого у справі № 6-4цс14; від 02 липня 2014 року
у справі № 6-68цс14.
Крім того, неможливість виділення належної відповідачу частки у натурі в окреме жиле приміщення є безумовною підставою для примусового припинення права власності відповідача на частину належного їй спірного домоволодіння.
Також заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновок судово-технічної експертиза від 18 жовтня 2010 року, яким підтверджено наявність переобладнань кімнат у квартирі під офісне приміщення.
Доводи інших учасників справи
У липні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними
і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_1 у розмірі 3/4 частки (на підставі договору дарування від 26 квітня та від 14 лютого 2017 року) та
ОСОБА_2 - ј частки (на підставі договору купівлі-продажу
від 12 червня 2008 року).
Відповідно до технічного паспорта Районного комунального підприємства "Василівське бюро технічної інвентаризації" станом на 18 жовтня 2010 року, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить: ОСОБА_3 в розмірі Ѕ частки, ОСОБА_4 - ј частки,
ОСОБА_2 - ј частки, за характеристикою приміщень, вказана квартира складається з однієї житлової кімнати житловою площею 18,8 кв. м, допоміжна площа становить - 24,1 кв. м, загальна площа - 42,9 кв. м.
Згідно з висновком експерта від 18 жовтня 2010 року поділити наявні в квартирі кухню, коридор, ванну кімнату і туалет неможливо, так як ці приміщення мають в натурі розміри і площу, приближені до мінімально допустимих. Згідно з пунктом 2.28 ДБН В.2.2-15-2005 не допускається розміщення вбиральні та ванної над житловими кімнатами і кухнями. Тому, виходячи з планування квартири і розташування інженерних комунікацій поділ квартири АДРЕСА_1 на частини технічно неможливий. Переобладнання кімнати № 4 під офісне приміщення - узгодити з органами місцевого самоврядування.
Відповідно до довідки Комунального підприємства "Добробут" Василівської міської ради Запорізької області від 23 липня 2015 року у квартирі
АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, що також підтверджується відомостями, наданими 07 лютого 2019 року реєстратором Василівської міської ради Запорізької області про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2, а також відміткою у паспорті на ім`я ОСОБА_2 .
20 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з пропозицією продати їй належну ОСОБА_2 на праві власності ј частку квартири АДРЕСА_1, зазначивши її вартість (а.с.20,126).
10 травня 2018 року на вказаний лист ОСОБА_2 було надано відповідь з пропозицією ОСОБА_1 надати йому правовстановлюючий документ на підтвердження права власності останньої на вищевказаний об`єкт, оскільки, як зазначено у листі, спадкоємцем усього майна та майнових прав, належних померлому ОСОБА_3 є інша особа відповідно до рішення Василівського районного суду Запорізької області від 31 серпня 2016 року (справа № 311/3432/15-ц).
Згідно з актом обстеження умов проживання від 26 грудня 2018 року,
в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований та мешкає з часу придбання за договором купівлі-продажу з 2008 року по цей час ОСОБА_2 . Колишній співвласник ОСОБА_3 помер у ІНФОРМАЦІЯ_7. Окрім ОСОБА_2, у даній квартирі з 2015 року по цей час ніхто не проживає.
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Василівської міської ради Запорізької області про склад сім`ї від 14 лютого 2019 року за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровані та до складу сім`ї входять: ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, мати - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з довідкою Василівської міської ради Запорізької області про склад сім`ї від 19 лютого 2019 року за адресою: АДРЕСА_3, зареєстровані
та до складу сім`ї входять: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, донька - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5,
син - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила припинити право на частку у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1, у зв`язку з тим, що частка ОСОБА_2 є незначною, квартира є неподільною, спільне володіння та користування майном є неможливим, а також, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні спору.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Таким чином, на відміну від поділу спільної часткової власності, за якого власність припиняється для всіх її учасників, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна право спільної часткової власності на це майно припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним входом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Чинним цивільним законодавством передбачено право особи, якій конкретно визначене майно належить на праві спільної часткової власності, на виділ саме його частки в натурі.
Сторони в цій справі набули на підставі договорів дарування та купівлі-продажу право спільної часткової власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач фактично просила здійснити виділ їй частки із спільного майна, яка належить іншому співвласнику із припиненням його права власності на виділену частку.
Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
При цьому право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Питання про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що відсутність конструкції ("за наявності одночасно") в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
За загальним правилом, при вирішенні справ про виділ в натурі часток житлового будинку, що є спільною частковою власністю, судам слід мати на увазі, що при неможливості виділу частки в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутньої такої згоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункту чи місцевості. Для її визначення за необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може врахувати конкретні обставини справи і за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов`язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов`язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншим житлом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодися й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що частка відповідача є незначною і вона не може бути виділена в натурі, а також те, що спільне володіння та користування майном є неможливим.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що відповідач зареєстрований у спірній квартирі та постійно мешкає в ній з моменту набуття права власності на свою частку, іншого житла у власності не має, а тому позбавлення його права власності на вказане майно завдасть йому істотної шкоди, оскільки можливість придбання житла за вартість ј частки квартир є досить сумнівним, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, є безпідставними з огляду на наступне.
Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 вказував, що не має будь-якого іншого житла та взагалі яких-небудь об`єктів нерухомості. Дана квартира є його єдиною житловою площею, якою він може вільно користуватись. Крім того, дана квартира розташована на територіальному виборчому окрузі № 7, який закріплений за ним, як депутатом Василівської міської ради Запорізької області, де він здійснює свою професійну діяльність. Квартира була та залишається об`єктом житла та не виведена із житлового фонду, її цільове призначення не змінено. Актом обстеження умов проживання від 26 грудня 2018 року встановлено та підтверджено, що він мешкає у квартирі АДРЕСА_1 з часу придбання, тобто з 2008 року, а після смерті співвласника, - з 2015 року одноособово, по цей час. Будь-які інші особи у даному житлі не мешкають. Пропонована позивачем сума компенсації за належну йому частину квартири є незначною та такою, що не дасть йому жодної можливості придбати подібне інше житло.
Разом з тим, ОСОБА_2 зазначав, що позивач ОСОБА_1 у позові просила стягнути з неї на його користь грошову компенсацію, проте при цьому не надала суду доказів внесення нею на підтвердження сплати суми грошових коштів у розмірі 45 719 грн на депозитний рахунок суду відповідно до вимог частини другої статті 365 ЦК України.
Крім того, як вбачається з матеріалів справ, 17 серпня 2018 року
ОСОБА_11 отримала ухвалу суду від 08 серпня 2018 року про залишення її позовної заяви без руху з підстав, викладених в описовій частині ухвали, у тому числі й необхідності внесення грошових коштів в сумі 45 719 грн на депозитний рахунок суду відповідно до вимог частини другої статті 365 ЦК України вимог частини другої статті 365 ЦК України. Проте ані на усунення вищевказаних недоліків під час звернення позивачем ОСОБА_1 з даним позовом до суду, ані під час попереднього судового засідання, ані під час судового розгляду справи по суті, нею та/або її представником не надано суду жодних документальних підтверджень внесення позивачем на депозитний рахунок суду суми вартості ј частки спірної квартири в розмірі 45 719 грн та на час ухвалення судового рішення матеріали справи таких доказів не містять.
Разом з тим, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновок судово-технічної експертизи спірної квартири від 18 жовтня 2010 року у справі № 2-1475/2010, що унеможливило у зв`язку з цим встановлення фактичних обставин справи, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне.
Предметом спору у справі, що переглядається, є припинення права співвласника на частку квартири.
Судами попередніх інстанцій надана належна правова оцінка висновку судово-технічної експертизи спірної квартири від 18 жовтня 2010 року та встановлено, що цей висновок складений у справі № 2-1475/2010 з іншим предметом позову (розподіл майна), отже, він не є належним та допустимим доказом. Тому посилання в касаційній скарзі також на те, що в ньому вирішено питання про переобладнання квартири в офісне приміщення,
не має правового значення для вирішення цієї справи та не впливає на встановлення фактичних обставин справи, що припинення права на частку відповідача завдає істотної шкоди його інтересам.
Клопотання або заяви ОСОБА_1 про проведення експертизи у цій справі матеріали справи не містять.
Аналізуючи доводи касаційної скарги з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи скарги не спростовують вказаних висновків суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.