ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2021 року
м. Київ
справа № 820/4476/16
адміністративне провадження № К/9901/39467/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Балкантех"
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Катунов В.В., судді - Ральченко І.М., Бершов Г.Є.)
у справі №820/4476/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Балкантех"
до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкових повідомлень - рішень.
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Балкантех" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Центральна ОДПІ м. Харкова) про скасування податкових повідомлень - рішень.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про правомірність формування даних податкового обліку за результатами господарських операцій із ТОВ "Мульти-мастер", ТОВ "Сталь-Україна", ТОВ "Сетмаркет", ТОВ "Бізон груп", ТОВ "Будтранс-сервіс", ТОВ "Агатоптторг", ТОВ "ТД "Комплект Торг", ТОВ "Голден Торг Центр", ПП "ВФ "Укрводспецочистка", ТОВ "Схід-Опт Торг", ТОВ "НТЦ "Айріс" ТОВ "ТД "Струм", ТОВ "Укр-імпорт-сервіс", ТОВ "Сартана-М", ТОВ "Біоконд Україна", ПП "Євробуд-груп", ТОВ "Еліс Груп" у періоді, що перевірявся, та безпідставність викладених в акті перевірки висновків про порушення Товариством вимог податкового законодавства.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року (головуючий суддя - Нуруллаєв І.С.) адміністративний позов задоволено:
- скасовано податкові повідомлення-рішення Центральної ОДПІ м. Харкова від 03.08.2016 № 000971401, № 000991401 та № 000981401;
- стягнуто на користь Товариства сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 32523,85 грн за рахунок бюджетних асигнувань Центральної ОДПІ у м. Харкові.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем первинні документи підтверджують правомірність формування Товариством даних податкового обліку за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року апеляційну скаргу Центральної ОДПІ м. Харкова задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, Харківський апеляційний адміністративний суд зазначив, що при укладанні спірних господарських договорів сторонами не було погоджено їх істотних умов, зокрема, предмет, ціну та строк дії договору, що свідчить про відсутність у сторін на момент укладання договорів мети фактичного їх виконання.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в сулі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року.
На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що надані ним первинні документи в повній мірі підтверджують фактичне виконання умов укладених між позивачем та ТОВ "Мульти-мастер", ТОВ "Сталь-Україна", ТОВ "Сетмаркет", ТОВ "Бізон груп", ТОВ "Будтранс-сервіс", ТОВ "Агатоптторг", ТОВ "ТД "Комплект Торг", ТОВ "Голден Торг Центр", ПП "ВФ "Укрводспецочистка", ТОВ "Схід-Опт Торг", ТОВ "НТЦ "Айріс" ТОВ "ТД "Струм", ТОВ "Укр-імпорт-сервіс", ТОВ "Сартана-М", ТОВ "Біоконд Україна", ПП "Євробуд-груп", ТОВ "Еліс Груп" договорів у періоді, що перевірявся. Вказує, що спірні договори відповідають вимогам законодавства, зокрема, щодо узгодженості їх істотних умов.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства.
05 вересня 2017 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначає про законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
16 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами контролюючого органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.01.2013 по 31.03.2016, за результатами якої складено акт від 20.07.2016 №2727/20-30-14-01/38279165 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:
- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму доходу на 4831658 грн, у тому числі за 2013 рік на 28714,00 грн, за 2014 рік на 2411347,00 грн, за 2015 рік на 2391597,00 грн, завищено суму адміністративних витрат, в наслідок чого занижено фінансовий результат до оподаткування за 2015 рік на 2417185,00 грн;
- підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення ТОВ "БАЛКАНТЕХ" витрат у складі собівартості придбаних товарів, послуг, які отримані від ТОВ "Мульти-Мастер", ТОВ "ТД Сталь-Україна", ТОВ "Сетмаркет", ТОВ "Бізон Груп", ТОВ "Будтранс- Сервіс", ТОВ "Агатопт торг", ТОВ "ТД "Комплект Торг", ТОВ "Голден Торг Центр", ПП "Виробнича фірма "Укрводспецочистка", ТОВ "НТЦ "Айріс", ТОВ "Схід-ОПТ ТОРГ" на загальну суму 2618643,00 грн, у тому числі за 2013 рік - 28714,00 грн, за 2014 рік - 2589929,00 грн та заниження податку на прибуток за 2013-2015 роки на загальну суму 36751,00 грн, у тому числі за 2014 рік на 32145,00 грн, за 2015 рік на 4606,00 грн;
- пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, що призвело до завищення Товариством податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 909371,00 грн, зокрема, за грудень 2013 року - 5743,00 грн, січень 2014 року - 13408,00 грн, лютий 2014 року - 11730,00 грн, березень 2014 року - 74161,00 грн, квітень 2014 року - 45376,00 грн, травень 2014 року - 186067,00 грн, червень 2014 року - 45050,00 грн, серпень 2014 року - 91411,00 грн, листопад 2014 року - 15067,00 грн, листопад 2015 року - 1100,00 грн, грудень 2015 року - 20071,00 грн, січень 2016 року - 61267,00 грн, березень 2016 року - 338920,00 грн;
- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником завищено податковий кредит на загальну суму 1107167,00 грн, зокрема, за грудень 2013 року - 5743,00 грн, за січень 2014 року - 13408,00 грн, за лютий 2014 року - 11730,00 грн, за березень 2014 року - 74161,00 грн, за квітень 2014 року - 45376,00 грн, за травень 2014 року - 186067,00 грн, за червень 2014 року - 45050,00 грн, за серпень 2014 року - 91411,00 грн, за листопад 2014 року - 50783,00 грн, за березень 2015 року - 13 047,00 грн, за травень 2015 року - 464173,00 грн, за вересень 2015 року - 1671,00 грн, за жовтень 2015 року - 2830,00 грн, за листопад 2015 року - 1100,00 грн, за грудень 2015 року - 617,00 грн, за березень 2016 року - 100000,00 грн; занижено податок на додану вартість на загальну суму 197794,00 грн, зокрема, за листопад 2014 року на 35716,00 грн, за травень 2015 року на 56960,00 грн, за вересень 2015 року на 1671,00 грн, за жовтень 2015 року на 2830,00 грн, за грудень 2015 року на 617,00 грн, за березень 2016 року на 100000,00 грн.
На підставі Акта перевірки, відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 03.08.2016:
- №000971401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 52823,50 грн, з яких за основним платежем - 36751,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями -16072,50 грн);
- №000991401, яким Товариству зменшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 909371,00 грн та зменшено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на 909371,00 грн;
- №000981401, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 296691,00 грн, з яких за основним платежем - 197794,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 98897,00 грн.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).
На думку колегії суддів, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідає, виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною до 01.01.2015, далі - ПК України) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України (в редакції, що була чинною до 01.01.2015) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України (в редакції, що була чинною до 01.01.2015) встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції від 01.01.2015) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України (в редакції від 01.01.2015) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про непідтвердження реальності господарських операцій внаслідок порушення Товариством істотних умов договорів, а відтак нікчемності правочинів.
Верховний Суд вказує, що витрати для цілей формування податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами податкового і бухгалтерського обліку, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Верховний Суд зазначає, що визнання під час перевірки податковим органом нікчемними правочинів знаходиться за межами здійснення ним контролю дотримання податкового законодавства. За наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов`язання. Зазначена позиція є усталеною, наведена постановою Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9.
Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позову, помилково висновувався лише на нікчемності договору, яка має бути встановлено у судовому порядку.
За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з`ясування обставин справи суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, не забезпечив при цьому повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.
Під час нового розгляду справи, суду апеляційної інстанції необхідно встановити, зокрема, чи придбавався фактично позивачем товар у контрагентів за спірними операціями та чи здійснювалася платником подальша його реалізація.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.
Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Під час нового розгляду справи необхідно відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.
У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановив при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,