ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2021 року
м. Київ
справа № 818/1705/16
адміністративне провадження № К/9901/31431/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Шосткинського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Шосткинський агролісгосп"
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29 березня 2017 року (головуючий суддя - Осіпова О.О.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Яковенко М.М., судді - Лях О.П., Старосуд М.І.)
у справі №818/1705/16
за позовом Шосткинського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Шосткинський агролісгосп"
до Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області
про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2016 року Шосткинське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Шосткинський агролісгосп" (далі - позивач, платник, Підприємство) звернулося до Сумського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Шосткинська ОДПІ), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило:
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Шосткинської ОДПІ від 15.11.2016 №2522-17;
- зобов`язати Шосткинську ОДПІ виключити з картки особового рахунку Підприємства податкову заборгованість за платежем: "рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів (крім рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування)" у розмірі 252590,42 грн, з яких 241476,96 грн за основним платежем та 11113,46 грн пені.
На обґрунтування своїх позовних вимог Підприємство зазначило, що своєчасно оформило та подало до відділення №193 АТ "Банк "Фінанси та кредит" платіжні доручення про перерахування до бюджету рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів, що не були проведені банком. Наголошує на тому, що виконання платником податкового обов`язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов`язання пов`язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов`язань. При цьому у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 29 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 15.11.2016 №2522-17 про сплату суми податкового боргу в частині нарахування пені у розмірі 11113,46 грн;
- зобов`язано Шосткинську ОДПІ виключити з інтегрованої картки Підприємства податкову заборгованість (пеню) у розмірі 11113,46 грн за платежем рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів (крім рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування) за кодом бюджетної класифікації 13010200;
- стягнуто з Шосткинської ОДПІ за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму судового збору у розмірі 749,63 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у разі своєчасного подання платником податків в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов`язань та в подальшому їх непроведення з вини фінансової установи, до платника не може бути застосована відповідальність у вигляді пені та штрафних санкцій. При цьому суди вказали, що податкове законодавство не звільняє платника від обов`язку сплати податкового зобов`язання (боргу), а лише звільняє від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі податків, зборів та інших платежів до бюджетів.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на помилкове застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що законодавець не звільняє платника податків від обов`язку сплатити суму основного зобов`язання або податкового боргу, а лише звільняє від відповідальності за порушення строків зарахування такого зобов`язання або боргу до бюджетів - є хибними та спростовуються викладеною в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 09.06.2016 у справі №814/1803/15 (К/800/43077/15), від 01.02.2017 у справі №805/1194/15-а (К/800/24308/16), від 18.05.2016 у справі №820/3817/13-а (К/800/46671/13) правовою позицією.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
01 грудня 2017 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких контролюючий орган зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог сторонами не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного розгляду.
Підпунктом 4 пункту 14 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство подало до контролюючого органу розрахунки збору за спеціальне використання лісових ресурсів №9160026018 від 29.07.2015 в сумі 46662,96 грн, №9160030275 від 29.07.2015 в сумі 61380,53 грн, №9160022292 від 29.07.2015 в сумі 33668,10 грн, №9160023929 від 29.07.2015 в сумі 123,00 грн, №9160019023 від 29.07.2015 в сумі 1020,00 грн, №9160027064 від 29.07.2015 в сумі 3009,26 грн, №9159587402 від 28.07.2015 в сумі 15492,00 грн, №9160028668 від 29.07.2015 в сумі 8374,00 грн, №9160021167 від 29.07.2015 в сумі 47463,90 грн.
З метою сплати зазначених сум грошових зобов`язань, 12 серпня 2015 року позивач подав до відділення №193 АТ "Банк "Фінанси та Кредит" платіжні доручення від 12.08.2015 № 1 на суму 46663,00 грн, № 2 на суму 15792,00 грн № 3 на суму 1020,00 грн, № 4 на суму 33810,00 грн, № 5 на суму 61525,00 грн, №6 на суму 124,00 грн, № 7 на суму 6362,00 грн, № 8 на суму 48023,00 грн, № 9 на суму 8474,00 грн та № 10 від 12.08.2015 на суму 204681,00 грн, однак зазначені суми до бюджету перераховані не були, що підтверджується листом Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області від 22.02.2017 №05-6/274-1402 про ненаходження коштів на рахунки бюджету.
У зв`язку з вищевикладеним, Шосткинська ОДПІ сформувала та направила на адресу Підприємства податкову вимогу від 15.11.2016 №2522-17 про наявність у позивача податкового боргу у розмірі 252590,42 грн.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, на думку колегії суддів, судові рішення судів попередніх інстанцій є законним і обґрунтованим, виходячи з наступного.
Згідно з пунктами 36.1 та 36.5 статті 36 Податкового кодексу України (далі - ПК України, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
За загальним правилом відповідальність за неналежне виконання податкового обов`язку несе платник.
Це визначено статтею 109 ПК України, відповідно до якої податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 111 ПК України визначені види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Пунктом 126.1 статті 126 ПК України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.
Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Таким чином, у ПК України під відповідальністю за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов`язання розуміється застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Разом з тим положення статті 129 ПК України містять застереження щодо застосування до платника відповідальності за неналежне виконання податкового зобов`язання.
Відповідно до пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Таким чином, платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов`язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов`язання у діях платника у цьому випадку немає.
Водночас відповідно до пункту 113.2 статті 113 ПК України застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов`язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.
Із загальних положень статті 38 ПК України також вбачається, що належним виконанням податкового зобов`язання є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань.
Таким чином, звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов`язання не свідчить про звільнення від обов`язку виконати податкове зобов`язання.
Крім того, слід звернути увагу і на положення статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", відповідно до яких переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов`язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.
Відтак у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.
Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 01 липня 2020 року у справі №804/4602/16.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,