ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2021 року
м. Київ
справа №160/6700/19
адміністративне провадження №К/9901/6968/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №160/6700/19
за позовом ОСОБА_1
до прокуратури Дніпропетровської області
про визнання протиправним наказу і поновлення на роботі
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року (прийняту у складі головуючої судді: Дурасової Ю.В., суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.).
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У липні 2019 року ОСОБА_1 пред`явив позов до прокуратури Дніпропетровської області (далі також - "прокуратура"), у якому просив:
- визнати протиправним наказ відповідача від 2 квітня 2015 року №798к;
- поновити його на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Дніпропетровської області.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 2 квітня 2015 року він склав рапорт, у якому просив відповідача звільнити його із займаної посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП з 6 квітня 2015 року. Вказує, що після цього змінив свою думку й не мав наміру звільнятися з роботи, тому 3 квітня 2015 року засобами поштового зв`язку направив прокуратурі заяву про відкликання рапорту. Однак 2 квітня 2015 року відповідач видав наказ №798к про його звільнення з посади із 6 квітня 2015 року за угодою сторін.
Позивач стверджує, що прокуратура не мала правових підстав для його звільнення. Також вважає, що його звільнення проведено з порушенням норм трудового законодавства, оскільки у нього не було волевиявлення на звільнення з роботи за угодою сторін.
Крім цього, позивач зауважив, що станом на 6 липня 2019 року він не мав інформації стосовно розгляду заяви від 3 квітня 2015 року про відкликання рапорту.
Разом з позовом ОСОБА_1 подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного позову, в обґрунтування якої послався на те, що його заява від 3 квітня 2015 року не була вручена прокуратурі та у зв`язку із закінченням терміну зберігання повернулася відправнику. Однак за адресою відправлення він не проживав через погіршення та втрату стосунків з дружиною. Стверджує, що лише 6 липня 2019 року дізнався про невручення цієї заяви, оскільки того дня дружина повернула йому особисті речі, серед яких й був відповідний конверт.
19 липня 2019 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні цієї заяви, а позов залишив без руху.
2 серпня 2019 року позивач подав до суду нову заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якої послався загалом на ті ж підстави, що й першого разу.
3 вересня 2019 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд задовольнив заяву ОСОБА_1, поновив йому відповідний процесуальний строк та відкрив провадження у справі.
17 жовтня 2019 року цей суд ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме:
- скасував наказ прокуратури Дніпропетровської області від 2 квітня 2015 року №798к;
- поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення Прокуратури Дніпропетровської області; у решті позову відмовив.
Прокуратура Дніпропетровської області оскаржила це рішення в апеляційному порядку.
Крім цього, прокуратура включила до своєї скарги заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 3 вересня 2019 року про поновлення позивачу строку звернення до суду.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2020 року задовольнив апеляційну скаргу відповідача та скасував оскаржуване рішення, а позов залишив без розгляду.
Апеляційний суд зауважив, що позивач дізнався про своє звільнення 6 квітня 2015 року, однак протягом місячного строку не оскаржив відповідний наказ, а пред`явив позов по спливу чотирьох років. Суд не знайшов поважних причин для пропущення ОСОБА_1 цього строку, а тому на підставі частини першої статті 319 КАС України скасував оскаржуване рішення та залишив позов без розгляду.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Скаржник посилається на необґрунтованість та невмотивованість висновків, що викладені в цій постанові. Наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції побудував на припущенні висновок стосовно його обізнаності з 6 квітня 2015 року про той факт, що прокуратура не розглянула його заяву про небажання звільнятися з посади. Стверджує, що про цю обставину довідався лише 6 липня 2019 року. Тому вважає, що суд безпідставно відхилив доводи про поважність причин пропуску строку для пред`явлення позову.
У відзиві відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін. Вважає, що висновок суду відповідає обставинам справи, а оскаржуване рішення є законним.
Ознайомившись із доводами сторін, Верховний Суд вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на таке.
II. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: (2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; (4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).
Зі змісту наведених норм випливає, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з цим, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Водночас частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Тому поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Водночас частиною першою статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебував на службі в прокуратурі з 12 листопада 2008 року.
2 квітня 2015 року ОСОБА_1 подав рапорт на ім`я в.о. прокурора Дніпропетровської області старшого радника юстиції Гладкіх О.В., у якому просив звільнити його з займаної посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області та з органів прокуратури України, за згодою сторін, відповідно до частини першої статті 36 КЗпП України з 6 квітня 2015 року.
Того ж дня відповідач видав оскаржуваний наказ про звільнення позивача з роботи із 6 квітня 2015 року за угодою сторін.
Після подачі рапорту про звільнення позивач був ознайомлений з цим наказом та отримав трудову книжку.
На основі цих обставин суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1 був обізнаний з фактом свого звільнення з 6 квітня 2015 року. Проте до суду звернувся з позовом лише 16 липня 2019 року, тобто по спливу більше, ніж чотирьох років.
Водночас суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що з того часу й до 16 липня 2019 (дати звернення до суду) він не був обізнаний про своє звільнення.
Зрештою апеляційний суд констатував, що за цей час позивач мав можливість з`ясувати долю своєї заяви до прокуратури. Відтак суд не знайшов поважних причин для пропущення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду.
Ці висновки суду апеляційної інстанції є правильними. Суд обґрунтовано відхилив доводи позивача стосовно поважності причин пропуску відповідного процесуального строку. Адже після ознайомлення з оскаржуваним наказом та отримання трудової книжки позивач достеменно знав про своє звільнення з прокуратури і протягом більше, ніж чотирьох років мав можливість оскаржити його в суді у порядку, передбаченому КАС України.
У своїй заяві позивач не навів жодних вагомих підстав, які б заважали йому протягом цього періоду звернутися до суду. Доводи позивача про відсутність спілкування з дружиною та утримання нею його особистих речей до липня 2019 року не є тими істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, які унеможливлюють своєчасне звернення до суду.
Цей строк був пропущений через відсутність зусиль позивача і належної старанності, особливо з огляду на його реальну обізнаність з фактом видачі наказу про звільнення та отримання трудової книжки.
Зважаючи на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними, та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції дійшов законного й обґрунтованого висновку про скасування рішення та залишення позову без розгляду.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка. Апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Тому відсутні підстави для скасування чи зміни цього судового рішення.
За цих обставин і міркувань у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд