ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2021 року
м. Київ
справа № 440/4559/19
адміністративне провадження № К/9901/34714/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 (суддя - Клочко К. І.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020 (колегія суддів у складі: Перцової Т. С., Любчич Л. В., Спаскіна О. А.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області, в якому просила: визнати протиправними та скасувати наказ Державної казначейської служби України від 15.08.2019 № 449-0 та наказ Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16.08.2019 № 32-0 про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області; поновити її на посаді заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області.
Позовні вимоги мотивовано тим, що до неї застосовано непропорційне стягнення у вигляді звільнення з посади з підстав втрати нею права на державну службу із сутністю вчиненого нею правопорушення, раніше позивачка не притягувалася до дисциплінарної відповідальності. Вважає, що набрання законної сили постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.06.2019 по справі № 524/2584/19, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05.07.2019 щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення не має єдиним та безумовним наслідком звільнення такого працівника зі служби. Також вказує на наявність, на її думку, колізії між нормами частини другої статті 84 Закону України "Про державну службу" та частини другої статті 65 Закону України "Про запобігання корупції", оскільки вони не відповідають вимогам правової визначеності, що призвело до її незаконного звільнення з роботи. Своє звільнення вважає втручанням у її право на приватне життя.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 29.05.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020, відмовив у задоволенні позову.
Судові рішення мотивовано тим, що вчинення позивачем правопорушення, пов`язаного з корупцією, встановлене рішенням суду, яке набрало законної сили та яким її притягнуто до адміністративної відповідальності, є самостійною і достатньою правовою підставою для звільнення державного службовця згідно з пункту 3 частини першої статті 84 Закону України "Про державну службу". При цьому, суди попередніх інстанцій послалися на правову позицію висловлену Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 у справі № 140/1966/18 та від 10.10.2019 у справі № 813/933/18.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
16.12.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржниця просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на необхідності відступити від висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 140/1966/18, від 10.10.2019 у справі № 813/933/18.
Скаржник указує, що під час розгляду даної справи судами були ураховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.07.2019 у справі № 140/1966/18 та від 10.10.2019 у справі № 813/933/18, згідно з якими статтею 84 Закону України "Про державну службу" чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення, тобто в даному випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, у тому числі і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, що, згідно з вимогами діючого законодавства, унеможливлює подальше проходження державної служби.
Уважає, що у зв`язку із серйозністю наслідків застосованого до позивача припинення державної служби шляхом звільнення з посади на її "приватне життя" у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є підстави для відступлення від викладеного вище правового висновку шляхом його уточнення щодо необхідності судам при вирішенні аналогічних справ в кожному конкретному випадку здійснювати оцінку співмірності, пропорційності, суворості та серйозності наслідків припинення державної служби на приватне життя звільненого державного службовця відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із наслідками вчиненого ним адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією.
Крім того, в обґрунтування вимог касаційної скарги, серед іншого, скаржниця зазначає, що судом першої інстанції були порушені гарантовані їй пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) процесуальні права брати безпосередню участь у судовому засіданні, заявляти заяви та клопотання, особисто надавати суду свої пояснення і доводи та подавати заперечення проти доводів міркувань відповідачів, досліджувати докази, виступати з промовою (заключним словом) у судових дебатах, а відтак і право на справедливий судовий розгляд. Зазначає, що про дату наступного судового засідання, яке відбулося 14.05.2020, ні вона, ні її представник жодних судових викликів чи судових повідомлень від суду першої інстанції ні поштою, ні зазначеними в позовній заяві засобами зв`язку чи офіційної електронної адреси не отримували. Будь-яких заяв чи клопотань до суду про розгляд справи за їх відсутності вони не подавали. Вказані доводи були зазначені нею також і у апеляційній скарзі. Проте апеляційний суд, відхиляючи вказані доводи, лише зауважив, що відсутність повідомлення позивача про призначення судового засідання на 14.05.2020 у сукупності з обізнаністю, як ОСОБА_1 так і її представника ОСОБА_2, про судові засідання, які були призначені на 22.01.2020, 27.02.2020, 26.03.2020, та прийняття нею безпосередньо участі в судовому засіданні 27.02.2020 з наданням пояснень по суті позову, не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду.
Позиція інших учасників справи
Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області у відзиві на касаційну скаргу вважає її безпідставною, необґрунтованою, не підтвердженою належним чином та просить залишити її без задоволення.
Від Державної казначейської служби України відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 05.01.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020.
Ухвалою Верховного Суду від 03.06.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Відповідно до записів у трудовій книжці позивачки, 25.06.2015 наказом Державної казначейської служби України № 574-0 та наказом Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області № 22-0 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів Управління Державної казначейської служби у Кременчуцькому районі.
17.06.2016 наказом Державної казначейської служби України № 374-0 та наказом Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області № 24-0 її переведено без проведення конкурсу на рівнозначну посаду заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області.
Наказом Державної казначейської служби України № 449-0 від 15.08.2019 припинено державну службу ОСОБА_1 та 16.08.2019 звільнено її з посади заступника начальника управління начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення відповідно до пункту 3 частини першої статті 84 Закону України "Про державну службу". Підстава: постанова Автозаводського районного суду міста Кременчука щодо ОСОБА_1 від 04.06.2019 по справі № 524/2584/19 провадження № 3/524/1178/19.
Наказом Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16.08.2019 № 32-0, відповідно до наказу Державної казначейської служби України від 15.08.2019 № 449-О "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1" з посади заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення відповідно до пункту 3 частини першої статті 84 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 вважається такою, що припинила державну службу та звільнена з посади заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області 16.08.2019.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Верховний Суд вважає першочерговим необхідність надання оцінки доводам скаржника щодо порушення норм процесуального права в частині судового розгляду справи за відсутності позивача та зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 8 КАС України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.
Частиною першою статті 11 КАС України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
КАС України встановлює для судів певну процедуру надсилання процесуальних документів учасникам справи, а також необхідність їх виклику та заслуховування в судовому засіданні.
Відповідно до статті 124 КАС України судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється: 1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу; 2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до частини першої статті 129 КАС України за письмовою заявою учасника судового процесу, який не має офіційної електронної адреси, текст повістки надсилається йому судом електронною поштою, факсимільним повідомленням, телефонограмою, текстовим повідомленням з використанням мобільного зв`язку на відповідну адресу електронної пошти, номер факсу, телефаксу, телефону, зазначені у відповідній письмовій заяві.
Отже, з аналізу наведених норм КАС України слідує, що передумовою для розгляду справи судом є належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, якщо така справа відповідно до вимог КАС України повинна розглядатись з їх повідомленням. Належність означає інформування учасників справи у спосіб та за формою, передбаченою процесуальним законодавством.
Вручення повістки у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси за правилами статті 126 КАС України здійснюється під розписку. Особа, яка вручає повістку, зобов`язана повернути до адміністративного суду розписку адресата про одержання повістки, яка приєднується до справи.
Відповідно до матеріалів справи, ухвалою від 17.12.2019 Полтавський окружний адміністративний суд відкрив провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 14.01.2020 Полтавський окружний адміністративний суд задовольнив клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручив Автозаводському районному суду міста Кременчука Полтавської області забезпечити проведення відеоконференції 22.01.2020 о 12 год 00 хв за участю представника позивача.
Проте у зв`язку з технічними проблемами, що унеможливили участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підготовче засідання, призначене на 22.01.2020 не відбулося.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження та підготовче судове засідання відкладено на 11 год 30 хв 27.02.2020.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручено Крюківському районному суду міста Кременчука Полтавської області забезпечити проведення відеоконференції 27.02.2020 об 11 год 30 хв за участю представника позивача.
Про дату, час та місце проведення підготовчого засідання, призначеного на 27.02.2020 позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Відповідно до протоколу судового засідання Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 позивачка та її представник були присутні в судовому засіданні.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 год 40 хв 26.03.2020 та доручено Автозаводському районному суду міста Кременчука Полтавської області забезпечити проведення відеоконференції 26.03.2020 о 14 год 40 хв за участю позивачки та її представника.
Відповідно до матеріалів справи, позивачку про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 14 год 40 хв 26.03.2020, повідомлено телефонограмою.
Згідно з довідкою секретаря судового засідання Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 по справі № 440/4559/19, розгляд справи по суті відкладено на 16 год 00 хв 14.05.2020 у зв`язку з неявкою сторін.
Повістку про виклик у судове засідання на 16 год 00 хв 14.05.2020 судом першої інстанції було направлено на адресу позивача рекомендованим листом 26.03.2020.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено статтею 205 КАС України. Так, частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За приписами частини дев`ятої статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Отже, суд першої інстанції може розглянути справу за відсутності учасника справи у тому разі, коли він уважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Вирішуючи питання про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд мав впевнитися, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Проте суд першої інстанції 29.05.2020 розглянув справу в порядку письмового провадження. У довідці від 14.05.2020, яка складена секретарем судового засідання вказано про те, що у судове засідання сторони, які беруть участь у справі № 440/4559/19 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося та відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.
Отже, справа розглянута за відсутності позивачки та/або її представника, а матеріали справи не містять жодних клопотань/заяв щодо проведення судового розгляду за відсутності позивачки та/або її представника.
Водночас, з матеріалів справи встановлено, що відповідно до відбитку штемпеля Укрпошти на довідці Укрпошти про причини повернення 07.04.2020 (справу розглянуто 29.05.2020) до Полтавського окружного адміністративного суду було повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення із вказанням причини невручення позивачу повістки - "за закінченням встановленого строку зберігання", що свідчить про неповідомлення останнього про розгляд справи.
У свою чергу, положення КАС України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист. Отже, дана відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання.
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17 та від 12.02.2019 у справі № 906/142/18, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи.
Вказане дає підстави для висновку, що позивачка не була повідомлена у встановленому процесуальним законом порядку про дату, час та місце судового засідання у справі, що є обмеженням процесуальних прав останньої.
Наведене дає підстави для висновку, що судом першої інстанції не було виконано процесуальну вимогу щодо належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи як передумови для судового розгляду справи у судовому засіданні. Фактично позивачка незаконно була позбавлена можливості реалізувати своє право на участь у судовому розгляді справи.
Суд враховує, що за правилами частини другої статті 205 КАС України неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, є підставою для відкладення розгляду справи.
В порушення вказаної норми КАС України суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, порушивши норми процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
Так, відповідно до частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У апеляційній скарзі на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 позивачка вказувала на порушення цим судом норм процесуального права та неповідомлення її про судовий розгляд. Попри це, суд апеляційної інстанції не вжив відповідних заходів для відновлення прав учасника справи, лише зауважив, що відсутність повідомлення позивача про призначення судового засідання на 14.05.2020 у сукупності з обізнаністю, як ОСОБА_1 так і її представника Нестеренко А. В., про судові засідання, які були призначені на 22.01.2020, 27.02.2020, 26.03.2020, та прийняття нею безпосередньо участі в судовому засіданні 27.02.2020 з наданням пояснень по суті позову, не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту першого частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із статтею 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, отже особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов`язок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.
При вирішенні цієї справи Верховний Суд ураховує рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2018 у справі "Созонов та інші проти України", в якому Суд зазначив про те, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.
У рішенні від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Крім того, Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Право учасників справи, зокрема, бути належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання та на участь у судових засіданнях (за виключенням випадків, що стосується окремих категорій справ), відповідає основним засадам адміністративного судочинства, таким як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин справи.
Отже, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки або будь-яких інших доказів на підтвердження обізнаності про дату, час і місце судового засідання, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У межах даної справи судом першої інстанції не було забезпечено дотримання таких прав позивача як учасника судового процесу у даній справі, а суд апеляційної інстанції вказане порушення не виправив, допустивши тим самим порушення норм процесуального права.