ПОСТАНОВА
Іменем України
03 червня 2021 року
Київ
справа №461/1800/17
адміністративне провадження №К/9901/29210/18
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді Гімон М. М., Усенко Є. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби на постанову Галицького районного суду міста Львова від 12 жовтня 2017 року (суддя Стрельбицький В. В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (судді Глушко І. В., Большакова О. О., Макарик В. Я.) у справі № 461/1800/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови,
УСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати постанову Львівської митниці Державної фіскальної служби від 10 лютого 2017 року № 0219/209080201/17 про притягнення до адміністративної відповідальності.
Галицький районний суд міста Львова постановою від 12 жовтня 2017 року адміністративний позов задовольнив, а також стягнув на користь позивача з Львівської митниці Державної фіскальної служби 640, 00 грн судового збору.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судових витрат, у решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.
При цьому суди виходили з того, що позивачем як нерезидентом здійснено тимчасове ввезення на митну територію України транспортного засобу особистого користування у порядку статті 380 Митного кодексу України (далі - МК України), тому він не може нести адміністративну відповідальність за порушення митних правил відповідно до частини третьої статті 470 МК України.
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, Львівська митниця Державної фіскальної служби подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення при прийнятті рішень судами норм матеріального права, зокрема, статті 15 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", частини першої статті 381, частини третьої статті 470, статті 485 МК України, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", що набрав чинності у зазначену вище дату.
Перевіривши обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Відповідно до частини першої статті 460 МК України вчинення порушень митних правил, передбачених частиною третьою статті 469, статтею 470, частиною третьою статті 478, статтею 481 цього Кодексу, внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або протиправних дій третіх осіб, що підтверджується відповідними документами, а також допущення у митній декларації помилок, які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, якщо такі помилки не допускаються систематично (стаття 268 цього Кодексу), не тягне за собою адміністративної відповідальності, передбаченої цим Кодексом.
За правилами частини третьої статті 470 МК України перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суди встановили, що 17 вересня 2016 року ОСОБА_1 через митний пост "Краковець" Львівської митниці Державної фіскальної служби ввіз із Польщі на митну територію України транспортний засіб - автомобіль марки HONDA, VIN НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 у митному режимі транзит.
20 січня 2017 року під час перетину ОСОБА_1 на цьому автомобілі митного кордону (з України до Польщі) відповідачем складено протокол від 10 січня 2017 року № 0219/209080201/17 про порушення митних правил, а 10 лютого 2017 року - винесено постанову в справі про порушення митних правил № 0219/209080201/17, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною третьою статті 470 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 8500,00 грн.
Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач виходив із того, що ввезений позивачем як резидентом України 17 вересня 2016 року транспортний засіб на митну територію України в режимі транзит перебував на митній території України з перевищенням строку, передбаченого статтею 95 МК України.
Встановивши, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Польща, зареєстрований та має постійне місце проживання у Республіці Польща, вносить внески на пенсійне страхування у Республіці Польща, застрахований в Управлінні соціального страхування в м. Щецін Республіки Польща, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 не є резидентом України.
Таким чином, суди дійшли висновку про те, що позивачем було ввезено на митну територію України транспортний засіб особистого користування не у режимі транзит, а згідно з правилами статті 380 МК України як тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування, тобто останнім днем строку перебування цього транспортного засобу на території України є 17 вересня 2017 року.
Підпунктом "в" пункту 50 частини першої статті 4 МК України передбачено, що резиденти - фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.
Згідно з підпунктом "в" пункту 33 частини першої статті 4 МК України нерезиденти - фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.
Відповідно до пункту 45 частини першої статті 4 МК України постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом).
Відповідно до статті 5 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) фізична особа-резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
З матеріалів справи вбачається, що 29 квітня 2009 року позивачу - громадянину Республіки Польща видано посвідку на постійне місце проживання в Україні за адресою АДРЕСА_1, яка дійсна безстроково. У паспорті громадянина Республіки Польща ОСОБА_1 також наявна відмітка про дозвіл на постійне проживання в Україні з 18 жовтня 1999 року. Водночас, з довідки про реєстрацію вбачається, що ОСОБА_1 з 7 серпня 1998 року проживає в Республіці Польща за адресою АДРЕСА_2, Щецін, довідка видана на підставі реєстру мешканців.
Підпункт 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, зокрема, що у разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Згідно з даними з автоматизованої системи митного оформлення "Інспектор", яка функціонує в складі Єдиної автоматизованої інформаційної системи та об`єднує в собі всі програмно-технічні складові, необхідні для автоматизації процесів митного оформлення та контролю, позивач протягом 2015 року перебував разом із автомобілем на території України протягом цілого календарного року, здійснивши лише виїзд за межі території України 13 квітня 2015 року, та в цей самий день в`їзд на територію України, на якій перебував до кінця 2015 року. Протягом 2016 року позивач перебував на території України протягом 340 днів, що є більшим від 183 днів, які у відповідності до положень статті 14 ПК України є необхідними для визнання фізичної особи резидентом, та здійснив виїзд за її межі 20 січня 2017 року.
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що позивач перебуває на території України у правовому статусі фізичної особи-нерезидента, відтак є особою, яка в розумінні вимог статті 380 МК України може ввезти транспортний засіб у режимі - тимчасове ввезення, строком до одного року.
Крім того, колегія суддів вважає, що у даному випадку повинна застосовуватись стаття 381 МК України, якою визначено особливості ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування з метою транзиту через митну територію України.
Так, суди встановили, що зазначений вище автомобіль позивачем ввезено на митну територію України 17 вересня 2016 року через митний пост "Краковець" Львівської митниці Державної фіскальної служби у митному режимі "транзит".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 95 МК України для автомобільного транспорту строк транзитних перевезень становить 10 діб. Частиною другою цієї статті встановлено, що до цього строку не включаються 1) час дії обставин, зазначених у статті 192 цього Кодексу; 2) час зберігання товарів під митним контролем (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює їх переміщення); 3) час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, у випадках, передбачених цим розділом (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює переміщення цих товарів).
Позивачем перевищено встановлений пунктом 1 частини першої статті 95 МК України 10-денний строк, що за диспозицією норми частини третьої статті 470 МК України, тягне накладення штрафу.
Документів, які б підтверджували наявність підстав для звільнення від відповідальності за порушення митних правил, судам попередніх інстанцій позивачем не надавалося, такі обставини останнім не доказувалися.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду 15 січня 2019 року у справі № 461/6524/16-а (адміністративне провадження №К/9901/34974/18).
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для скасування постанови Львівської митниці Державної фіскальної служби від 10 лютого 2017 року № 0219/209080201/17 про притягнення до адміністративної відповідальності, прийнятої відповідачем з дотриманням вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам судові рішення у цій справі не відповідають.
За правилами частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Ураховуючи наведене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів