ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2021 року
м. Київ
справа № 200/11750/19-а
адміністративне провадження № К/9901/34758/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Дашутіна І.В., Шишова О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року (суддя Чучко В.М.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року (головуючий суддя: Ястребова Л.В., судді: Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Донецькій області
треті особи: Святогірська міська рада, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області в особі Міськрайонного управління Держгеокадастру у Слов`янську
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (надалі також - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 червня 2017 року №8757304-130, №8757302-130, №8757301-130, від 17 квітня 2018 року №2624018-4710-0522.
Позовні вимоги мотивовані безпідставністю визначення податкових зобов`язань по орендній платі за спірними індивідуальними актами з підстав невідповідності нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, взятої до розрахунку спірних донарахувань, визначеній в укладеному договорі оренди землі. Оскільки у договорі оренди землі відсутні умови щодо односторонньої зміни умов договору, в тому числі зміни розміру нормативної грошової оцінки землі або розміру орендної плати, а згідно з позицією Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі №813/3819/17 зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення змін до договору оренди, вважає безпідставним збільшення податковим органом суми орендної плати.
Також вказувала на те, що на підставі норми статті 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року №1669-VI (у редакції до внесення змін Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції"), Позивач була звільнена у період з 14 квітня 2014 року по 8 червня 2016 року від сплати орендної плати як суб`єкт господарювання, що здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи оскаржені рішення про відмову в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) встановлено мінімальний розмір плати за землю у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки землі, яка змінюється щороку, а тому сума орендної плати сплачується незалежно від моменту внесення змін до договору щодо зміни розміру плати. Суми ж орендної плати за спірними податковими повідомленнями-рішеннями правомірно нараховано податковим органом відповідно до даних нормативної грошової оцінки земель Позивача за 2016-2018 роки.
Суд апеляційної інстанції також визнав неприйнятними доводи скаржника щодо визначення спірних сум орендної плати поза межами встановленого у пункті 102.1 статті 102 ПК України 1095-денного строку з огляду на те, що оскаржені рішення Відповідача прийняті за період 2016-2018 років.
Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на Позивача не поширюються норми статті 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року №1669-VI (у редакції до внесення змін Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції"), оскільки у спірних правовідносинах Позивачу визначено грошове зобов`язання як фізичній особі, а не суб`єкту господарювання.
Надаючи оцінку доводам апелянта щодо залишення поза увагою обставин, встановлених рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 1 липня 2019 року по справі №243/10031/18 за позовом Святогорської міської ради Донецької області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди землі, апеляційний суд виходив з того, що стягнення заборгованості за договором оренди не було предметом дослідження в межах адміністративного судочинства, оскільки справа розглядалася у межах цивільного судочинства, а тому ці обставини не є належним доказом неправомірності винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8 грудня 2010 року між Святогірською міською радою як орендодавцем та ОСОБА_1 як орендарем укладено договір оренди землі №041017200171, згідно з пунктом 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення із земель рекреаційного призначення, яка знаходиться у АДРЕСА_1 . В оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,5048 гектарів. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: нежитлова будівля, курзал з бібліотекою, будівля критої танцювальної площадки, сторожки, каси, туалет, замощення, паркан, ворота, пожежна водойма, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, Витяг №23820022 від 10 вересня 2009 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації" м. Слов`янськ.
Згідно з пунктом 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1292336,53 грн.
Відповідно до цього Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, всього річна плата складає 64616,83 грн. Оплата вноситься до 15 серпня та до 15 листопада по 1/2 частині річної орендної плати.
Додаткові угоди (договори про внесення змін) до договору не укладались.
Згідно з даними щодо оренди земель м. Святогірська Донецької області (фізичні особи) станом на 1 січня 2015 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки складала 2019443,65 грн та орендна плата 100972,18 грн (2019443,65 грн х 5%), станом на 1 січня 2016 року 2893862,75 грн, орендна плата 144693,14 грн (2893862,75 грн х 5%), станом на 1 січня 2017 року 3067494,52 грн, орендна плата 153374,73 грн (3067494,52 грн х 5%), станом на 1 січня 2018 року 3067494,52 грн, орендна плата 153374,73 грн (3067494,52 грн х 5%).
Матеріалами справи підтверджено, що починаючи з моменту укладання Договору (2010 рік) по 2019 рік нормативна грошова оцінка та, відповідно, оренда плата становила:
2010 рік: згідно з пунктом 5 Договору 1292336,53 грн, коефіцієнт індексації 1,000, ставка орендної плати 5%, орендна плата в рік 64616,83 грн;
2011 рік: 1292336,53 грн х 1,0 = 1292336,53 грн, коефіцієнт індексації 1,000, ставка орендної плати 5%, орендна плата в рік 64616,83 грн;
2012 рік: 1292336,53 грн х 1,0 = 1292336,53 грн, коефіцієнт індексації 1,000, ставка орендної плати 5%, орендна плата в рік 64616,83 грн;
2013 рік: 1292336,53 грн х 1,0 = 1292336,53 грн, коефіцієнт індексації 1,000, ставка орендної плати 5%, орендна плата в рік 64616,83 грн;
2014 рік: 1292336,53 грн х 1,0 = 1292336,53 грн, коефіцієнт індексації 1,249, ставка орендної плати 5%, орендна плата в рік 64616,83 грн;
2015 рік: 1292336,53 грн х 1,249 = 1614128,33 грн, коефіцієнт індексації 1,433, ставка орендної плати 5%, орендна плата в рік 80706,42 грн;
2016 рік: 1614128,33 грн х 1,433 = 2313045,90 грн, коефіцієнт індексації 1,060, ставка орендної плати 5%, орендна плата в рік 115652,3 грн;
2017 рік: 2313045,90 грн х 1,06 = 2451828,66 грн, коефіцієнт індексації 1,000, ставка орендної плати 5%, орендна плата в рік 122591,44 грн;
2018 рік: 2451828,66 грн х 1,0 = 2451828,66 грн, коефіцієнт індексації 1,000, ставка орендної плати 5%, орендна плата в рік 122591,44 грн;
2019 рік: 2451828,66 грн, ставка орендної плати 5%, орендна плата в рік 122591,44 грн.
У листі від 3 грудня 2019 року Позивач зазначила, що станом на 3 грудня 2019 року платежі з орендної плати за період 2015-2018 роки не вносилися.
22 червня 2017 року та 17 квітня 2018 року Відповідачем прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення, згідно з якими Позивачу визначені податкові зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки:
№8757304-1301 від 22 червня 2017 року визначено податкове зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку в сумі 100972,18 грн за 2017 рік;
№8757302-1301 від 22 червня 2017 року визначено податкове зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку в сумі 144693,14 грн за 2017 рік;
№8757301-1301 від 22 червня 2017 року визначено податкове зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку в сумі 153374,73 грн за 2017 рік;
№2624018-4710-0522 від 17 квітня 2018 року визначено податкове зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку в сумі 153374,73 грн за 2018 рік.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
У касаційній скарзі Позивач наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не враховано правову позицію Верховного Суду у постановах від 20 червня 2018 року у справі №813/3819/17 та від 30 березня 2018 року у справі №916/3236/16, згідно з якою зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі та не тягне автоматичної зміни умов договорів щодо розміру орендної плати та, відповідно, не може слугувати підставою для донарахування податковим органом суми податкового зобов`язання з орендної плати.
Скаржник стверджує, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, однак, у разі не внесення сторонами відповідних змін у договір, застосуванню підлягає визначена у договорі та погоджена сторонами сума орендної плати.
Також скаржник акцентував на тому, що рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 1 липня 2019 року у справі №243/10031/18, яке набрало законної сили, присуджено до стягнення з ОСОБА_1 орендної плати за землю за 2015-2018 роки, що взагалі не було досліджено та враховано судом першої інстанції. Водночас, сума орендних платежів за означений період охоплена спірними податковими донарахуваннями за оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями. Неврахування судами попередніх інстанцій рішення суду, що набрало законної сили, ставить під сумнів принцип обов`язковості судового рішення, та зумовлює існування двох судових рішень щодо визначення Позивачу суми орендної плати за землю за той самий податковий період.
Окрім того, цим же рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 1 липня 2019 року, яке набрало законної сили, встановлено обставини, які в силу статті 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року №1669-VII дають підстави для звільнення Позивача, як підприємця (припинено 11 січня 2018 року) від сплати орендної плати в період з 15 квітня 2014 року по 8 червня 2016 року, що безпідставно залишено поза увагою судів обох інстанцій. Всупереч встановленим обставинам у цій справі суди попередніх інстанцій роблять помилкові висновки щодо не застосування до Позивача спеціальних положень щодо звільнення від сплати орендної плати з тих підстав, що Позивач не мала статусу підприємця.
Також зауважує на тому, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що спірні індивідуальні акти, зокрема, охоплюють період 2015-2017 років, а не тільки 2017 рік як зазначено в оскаржених податкових повідомленнях-рішеннях, сума нарахувань у яких визначена Позивачу у 2019 році. Наполягає на тому, що судами передчасно визнано встановленими обставини щодо періодів нарахування орендної плати та безпідставно не було надано оцінки доводам скаржника щодо пропуску 1095-денного строку для визначення контролюючим органом податкового зобов`язання за 2015 рік.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 цього Кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Землекористувачами, як визначено в підпункті 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХII ПК України.
Відповідно до пунктів 286.1, 286.2 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Пунктом 288.1 статті 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
За приписами підпункту 288.4 статті 288 ПК України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Відповідно до пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.1 цього ж пункту; у редакції цієї ж норми з 1 січня 2017 року згідно з Законом №1797-VIII від 21 грудня 2016 року - не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; у редакції цієї ж норми з 1 січня 2018 року згідно з Законом №2245-VIII від 7 грудня 2017 року - для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки); не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 цього ж пункту).
Тобто, законодавцем визначено нижню та верхню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
Згідно з пунктом 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
З аналізу наведених норм ПК України можна зробити висновок, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка є базою оподаткування. Диспозиція статті 288 ПК України чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру). Тобто, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу з орендної плати за земельну ділянку була не меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до договору оренди відповідних змін, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування означених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року (справа № 21-274а14), 7 квітня 2015 року (справа №21-117а15), 14 квітня 2015 року (справа № 21-165а15), 24 квітня 2015 року (справа № 21-131а15).
Від вказаного вище правового висновку Верховний Суд у встановленому КАС України порядку не відступав, навпаки, аналогічний підхід до розуміння норм права, зокрема, й підпункту 288.1.5 пункту 288.5 статті 288 ПК України, було підтримано Верховним Судом у постановах від 18 березня 2019 року (справа №823/219/18), від 16 квітня 2019 року (справа №2140/1586/18), від 11 червня 2019 року (справа №826/17049/16), від 10 жовтня 2019 року (справа №824/2281/15-а), від 17 вересня 2020 року (справа №160/3242/19), від 2 грудня 2020 року (справа №160/2705/19).
Аналізуючи посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 червня 2018 року в справі №813/3819/17, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у цій справі не були подібними до спірних в даній адміністративній справі. Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у справі №813/3819/17, зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками; зазначене, за висновком Суду, не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати. Отже, у справі №813/3819/17 Судом досліджувалися питання, пов`язані з проведенням індексації розміру орендної плати, порядок здійснення якої не врегульовано податковим законодавством і є істотною умовою договору оренди землі.
Разом з тим, у касаційні скарзі Позивач акцентує на тому, що рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 1 липня 2019 року у справі №243/10031/18, яке набрало законної сили 1 серпня 2019 року, встановлено спеціальні обставини в розумінні статті 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року №1669-VII (надалі також - Закон №1669), які утворюють підстави для звільнення Позивача від обов`язку зі сплати орендної плати у період з 15 квітня 2014 року по 8 червня 2016 року. Позивач наполягає, що будучи фізичною особою-підприємцем (припинено з 11 січня 2018 року), вона була звільнена від обов`язку зі сплати орендної плати, проте відповідні обставини залишені судами попередніх інстанцій поза межами судового дослідження та юридичної оцінки.
Так, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669. Регуляторна дія цього Закону спрямована на запобігання погіршення соціально-економічного становища суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції та осіб, які проживають в зоні проведення тимчасової антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, зупинити явища суцільної кризи у господарському секторі та сприятиме стабілізації загальної ситуації у регіонах проведення антитерористичної операції.
За змістом нормативно-правового регулювання положення цього Закону поширюються на суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції та осіб, які проживають в зоні проведення тимчасової антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Відповідно до статті 6 Закону №1669 (у редакції, чинній до 8 червня 2016 року) під час проведення антитерористичної операції суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнено від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Отже, адресатом встановленої пільги у вигляді звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, є, зокрема, суб`єкти господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
За змістом встановлених судами попередніх інстанцій обставин, ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 5 червня 2015 року, а з 10 січня 2018 року стан суб`єкта: припинено.
Роблячи висновки щодо не застосування до Позивача положень статті 6 Закону №1669 (в редакції до 8 червня 2016 року) апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 зареєстрована у м. Києві та перебувала на обліку у ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, будь-яких доказів щодо здійснення господарської діяльності як суб`єкт господарювання у АДРЕСА_1 Позивачем не надано.
Суд першої інстанції доводам Позивача щодо застосування положень Закону №1669 в контексті звільнення від сплати орендної плати за 2015-2016 роки оцінки взагалі не надав, відповідні обставини не з`ясував та не перевірив.
Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи, який закріплений частиною першою статті 90 КАС України, передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Верховний Суд зауважує, що мета адміністративного судочинства досягається виключно за умови, якщо суд оцінює кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше суди не виконують свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).
Посилаючись на відсутність доказів з боку Позивача, суди попередніх інстанцій поверхнево дослідили і оцінили наявні в матеріалах справи докази, а матеріали справи не містять доказів витребування у Позивача доказів, зокрема, на підтвердження обставин щодо здійснення підприємницької діяльності на території проведення антитерористичної операції (у місці розміщення земельної ділянки Позивача). Суди не з`ясували, зокрема, чи використовувалась відповідна земельна ділянка у м. Святогірськ Позивачем у межах підприємницької діяльності, чи розміщені об`єкти нерухомості та чи використовувалися такі підприємцем, не витребували та не дослідили докази на підтвердження чи спростування таких обставин.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
У якості однієї з підстав для звільнення від доказування частина четверта статті 78 КАС України визначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому преюдиціальність означає юридичне правило, на підставі якого суди, що розглядають справу, зобов`язані прийняти без перевірки і доказів факти, що були встановлені раніше у судовому рішенні, що набрало законної сили у іншій справі. Обставини визнаються встановленими в іншому судовому рішенні у випадку вказівки на відповідні факти в мотивувальній чи резолютивній частинах судового рішення.
У рішенні ж Слов`янського міськрайонного суду від 1 липня 2019 року у справі №243/10031/18, на яке посилається скаржник, не встановлені обставини щодо звільнення ОСОБА_1 від сплати орендної плати у період з 15 квітня 2014 року по 7 червня 2016 року.
Разом з тим, вказаним рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 1 липня 2019 року присуджено стягнути з ОСОБА_1 на користь Святогірської міської ради заборгованість з орендної плати за договором оренди землі №041017200171 від 08 грудня 2010 року за період з 08 червня 2016 року по 30 червня 2018 року у сумі 133362,01 грн.
Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, що переглядається, за спірними податковими повідомленнями-рішеннями визначено податкове зобов`язання по орендній платі за 2016-2018 роки.
Однак, в даній справі як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не досліджували питання правомірності нарахування податковим органом податкових зобов`язань по орендній платі згідно із спірними податковими повідомленнями-рішеннями за аналогічний період: 2016-2018 роки, та чи включають спірні податкові донарахування суми орендної плати, присудженої до стягнення з Позивача на підставі судового рішення від 1 липня 2019 року у справі №243/10031/18.
В контексті доводів скаржника суди не надали юридичної оцінки відповідним обставинам, як і залишили поза увагою твердження Позивача щодо визначення у спірних індивідуальних актах суми податкового зобов`язання за 2015-2018 роки, та пропуск встановленого 1095-денного строку для визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання за 2015 рік.
При цьому суди обох інстанцій не звернули уваги на невідповідності періоду визначення податкового зобов`язання, вказаного у окремому спірному податковому повідомленні-рішенні, та доданому розрахунку податкового нарахування (а.с.15-22 т.1).
Отже, висновки судами попередніх інстанцій у цій справі сформовані без дослідження усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Суд акцентує увагу на тому, що надання судом оцінки всім важливим аргументам, що були передумовою прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного індивідуального акта, який є предметом судового контролю, є визначеною процесуальним законом гарантією справедливого судового розгляду, одним із елементів якого є мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
З урахуванням наведеного, Суд вважає, що у даній справі має місце неповне дослідження обставин, що мають значення для вирішення спору в цілому, оскільки судами не враховано всіх зазначених Позивачем обставин, якими він під час судового процесу обґрунтовував протиправність оскаржених індивідуальних актів.
Верховний Суд зазначає, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин у цій справі суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.