ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року
м.Київ
справа № 817/1376/16
адміністративне провадження № К/9901/19050/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми "Камаз-Транс-Сервіс" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (суддя Сало А.Б.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (головуючий суддя Іваненко Т.В., судді: Кузьменко Л.В., Франовська К.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми "Камаз-Транс-Сервіс" до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання неправомірним та скасування наказу, скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма "Камаз-Транс-Сервіс" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - Управління, відповідач) про визнання неправомірним та скасування наказу від 01 серпня 2016 року №474 про проведення документальної невиїзної перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень від 30 серпня 2016 року №0002751407, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання" на суму 24 255,79 грн, з яких: 19 404,63 грн - за податковим зобов`язанням; 4 851,16 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0002761407, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання" на суму 4 851,16 грн, з яких: 3 880,93 грн - за податковим зобов`язанням; 970,23 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство вказувало, що за відсутності обґрунтованої підозри щодо допущення позивачем порушення законодавства України відповідачем протиправно винесено спірний наказ про проведення позапланової невиїзної перевірки Товариства, як і протиправно на підставі необґрунтованих висновків щодо зобов`язання позивача сплатити суму ввізного мита та податку на додану вартість внаслідок відчуження транспортного засобу, ввезеного на митну територію України як внесок до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, адже оподаткування митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється у порядку, встановленому Митним кодексом України (далі - МК України), за статтею 287 якого відповідні товари звільняються від сплати ввізного мита і лише при відчуженні таких товарів раніше трьох років з часу зарахування їх на баланс підприємства з іноземними інвестиціями ввізне мито сплачується на загальних підставах.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що, незважаючи положення статті 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 року №93/96-ВР (далі - Закон №93/96), якими передбачено надання пільг із сплати мита при ввезенні автомобіля як внеску іноземного інвестора до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями, все ж Законом України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб`єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" 17 лютого 2000 року №1457-III (далі - Закон №1457) припинено надання пільг для підприємств з іноземними інвестиціями у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов`язкових платежів), оскільки останній Закон набрав чинності пізніше та підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем за наявності законних підстав; крім того, судами встановлено наявність передбачених пунктом 1 частини 2 статті 351 МК України підстав, у зв`язку із якими видано оскаржуваний наказ про проведення перевірки.
Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на ті ж доводи, що вже наводились ним в позовній заяві, просило їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Судами встановлено, що на підставі митної декларації типу ІМ40 №204000019/2029/001926 від 23 листопада 2009 року та доданих до неї документів позивачем було ввезено на митну територію України транспортний засіб: сідловий тягач марки RENAULT MAGNUM 440.19Е, для перевезення напівпричепів, шасі № НОМЕР_1, що був у використанні, 2004 року випуску, дизель, місць для сидіння - 2, потужність - 324KW, номер двигуна - НОМЕР_2, тип двигуна Е ТЕСН В+J01, об`єм двигуна 11939 куб.см, колір - білий, фірма виробник RENAULT TRUCKS, FR, торгівельна марка "RENAULT", митне оформлення якого проведено із звільненням від оподаткування ввізним митом як внеску до статутного фонду підприємства з іноземною інвестицією.
Митна вартість товару згідно графи 45 декларації склала - 194 046,27 грн.; код за УКТ ЗЕД згідно графи 33 - 8701 20 90 00; ставка ввізного мита - 10%; спосіб сплати ввізного мита - "Подання векселя при митному оформленні майна, увезеного як внесок до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями"; загальна сума пільги зі сплати ввізного мита шляхом подання векселя при митному оформленні майна, увезеного як внесок до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, склала 19 404,63 грн.
Як свідчить інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції, що зареєстровано за №1356-3-1-568/09 від 14 грудня 2009 року у Головному управлінні економіки та інвестиційної політики Рівненської ОДА, фірма VERMELL COMMERCIAL LTD придбала частку Товариства на суму 15 000 євро, що становить 178 133,06 грн., внісши рухоме майно: сідловий тягач RENAULT MAGNUM, бувший у використанні 2004 року випуску вартістю 15 000 євро, тим самим здійснивши іноземну інвестицію, яку зараховано на баланс Товариства, що засвідчено відміткою ДПІ м.Рівного від 11 грудня 2009 року.
В подальшому вказаний автомобіль марки RENAULT MAGNUM був відчужений позивачем фізичній особі ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 2015 року №8, про що продавцем виписано податкову накладну від 17 вересня 2015 року №529 на суму 55 400,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9 233,33 грн.).
На підставі наказу Управління від 01 серпня 2016 року №474 "Про проведення документальної невиїзної перевірки" посадовою особою відповідача проведено документальну невиїзну позапланову перевірку дотримання Товариством вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при митному оформленні товару за імпортною митною декларацією №204000019/2009/001926 від 23 листопада 2009 року, за результатами якої складено акт перевірки від 15 серпня 2016 року №185/6/17-00-14-07-06/ НОМЕР_3 .
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства України в галузі митної справи у зв`язку з відчуженням ввезеного на митну територію України майна іноземного інвестора, що призвело до порушення вимог пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні" від 07 грудня 2000 року №2134-ІІІ (далі - Закон №2134); пункту 2 частини 3 статті 75, статті 278, частини 2 статті 287 МК України та пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України у частині повноти сплати ввізного мита та податку на додану вартість з імпортованих товарів, увезених як внесок до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, при відчуженні даних товарів на митній території України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання на суму 23 285,56 грн., з яких: 19 404,63 грн. - ввізне мито; 3 880,93 грн. - податок на додану вартість з імпортованих товарів.
Зокрема, встановлено, що позивачем не сплачено ввізне мито та частину податку на додану вартість з імпортованих товарів, а саме: сідлового тягача марки RENAULT MAGNUM 440.19Е, для перевезення напівпричепів, шасі № НОМЕР_1, що був у використанні, 2004 року випуску, дизель, місць для сидіння - 2, потужність - 324KW, номер двигуна - НОМЕР_2, тип двигуна Е ТЕСН В+J01, об`єм двигуна 11939 куб.см, колір - білий, фірма виробник RENAULT TRUCKS, FR, торгівельна марка "RENAULT", увезеного у листопаді 2009 року як внесок до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями при відчуженні даного автомобіля фізичній особі ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 17 вересня 2015 року №8.
30 серпня 2016 року Управлінням винесено податкові повідомлення-рішення №0002751407, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання" на суму 24 255,79 грн., з яких: 19 404,63 грн. - за податковим зобов`язанням; 4 851,16 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0002761407 про збільшення Товариству суми грошового зобов`язання за платежем "Податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання" на суму 4 851,16 грн., з яких: 3 880,93 грн. - за податковим зобов`язанням; 970,23 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись із виданим Управлінням наказом про призначення перевірки та прийнятими ним податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктами 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Частиною 1 статті 246 МК України передбачено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
За змістом частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії (частина 5 статті 255 МК України).
Відповідно до частин 1 та 3 статті 345 МК України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; 3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.
Згідно із частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів.
Спростовуючи твердження Товариства щодо відсутності встановлених статтею 351 МК України підстав для проведення перевірки, суди попередніх інстанцій вказали, що документальна невиїзна позапланова перевірка Товариства проведена відповідачем на підставі пункту 1 частини 2 статті 351 МК України у зв`язку із реєстрацією 28 вересня 2015 року у Єдиному реєстрі податкових накладних за реєстраційним №9199712021 податкової накладної від 17 вересня 2015 року №529, виписаної Товариством на суму 55 400,00 грн. (в т.ч. 9 233,33 грн. - ПДВ) після відчуження автомобіля марки RENAULT MAGNUM на підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 2015 року.
Разом з тим, за змістом частини 1 статті 18 №93/96 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.
Відповідно до частини 5 статті 18 Закону №93/96 якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв`язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.
На час ввезення позивачем спірного автомобіля на митну територію України (листопад 2009 року), як і на час його відчуження, діяли положення Закону №1457, який спрямований на захист конкуренції між суб`єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб`єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1457 цей Закон поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій, їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України від 13 березня 1992 року "Про іноземні інвестиції", Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року №55-93 "Про режим іноземного інвестування" та Закону України від 19 березня 1996 року "Про режим іноземного інвестування".
Офіційне тлумачення положень частини 1 статті 5 Закону №1457 та частини 1 статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" надав Конституційний Суд України у рішенні від 29 січня 2002 року №1-рп/2002, дійшовши таких висновків.
З дня набуття чинності частиною 1 статті 5 Закону №1457 спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених статтею 3 цього Закону та статтею 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність".
Положення частини 1 статті 5 Закону №1457 у взаємозв`язку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов`язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.
Таким чином, Закон №1457, який прийнятий пізніше, ніж Закон №93/96, припинив пільги для підприємств з іноземними інвестиціями.
Згідно з положеннями пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону №2134 автомобіль, що був попередньо ввезений в Україну без сплати (повної або часткової) передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України.
Метою зазначеного Закону є стимулювання виробництва автомобілів в Україні та недопущення випадків ухилення від оподаткування при їх ввезенні чи продажу.
При цьому, Закон №2134 та Закон №1457 взаємопов`язані щодо припинення податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями, зокрема, при ввезені в Україну автомобілів.
Виходячи з наведених приписів законодавства, підприємства з іноземними інвестиціями не звільнені від обов`язку сплати податків і зборів при передачі у володіння або (та) у користування автомобілів, які були попередньо ввезені в Україну без сплати передбачених законодавством податків та зборів, контроль за сплатою яких здійснюють органи доходів і зборів.
Подібна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2014 року у справі №21-317а14, від 10 березня 2015 року у справі №21-74а15 та Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №2а/0470/4507/12 (адміністративне провадження №К/9901/1270/18).
Враховуючи викладене вище в сукупності, суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, прийшли до висновку, що позивач при ввезенні на митну територію України у 2009 році транспортного засобу як іноземної інвестиції до статутного фонду не був звільнений від сплати ввізного мита та податку на додану вартість; та ж обставина, що відчуження автомобіля відбулося після спливу трьох років також не звільняє його від обов`язку сплати зазначених платежів.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд