ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 309/574/18
провадження № 51-4752км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Бущенка А. П., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
захисника Матіко Р. І.,
засудженої ОСОБА_1,
прокурора Вараниці В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Матіко Р. І. на вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2018 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018070050000159 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Тартакова Сокальського району Львівської області, жительки АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2018 року, залишеним без змін ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за ч. 4 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.
Вирішено питання про долю речових доказів, стягнення процесуальних витрат та запобіжний захід у кримінальному провадженні.
Задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 549262 грн у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди і 100 000 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Районний суд установив, що ОСОБА_1, за обставин детально викладених у вироку, 02 лютого 2018 року в м. Хуст Закарпатської області шляхом обману та зловживання довірою потерпілої ОСОБА_3 заволоділа грошовими коштами в сумі 8000 доларів США, 8460 євро та золотими виробами вартістю 1172 долари США, завдавши потерпілому ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 549 262 грн, що є особливо великим розміром.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Матіко Р. І. просить скасувати оспорювані судові рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину ґрунтуються лише на показаннях потерпілих і жодних інших доказів ані стороною обвинувачення, ані судом у справі здобуто не було. Вважає, що дії засудженої слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 190 КК, оскільки зі слів останньої у рюкзаку, який їй передала потерпіла ОСОБА_3, знаходилось лише 200 доларів США та кілька ювелірних прикрас.
На думку захисника, при перегляді вироку апеляційний суд не перевірив належним чином доводів, викладених в апеляційних скаргах сторони захисту, не дав на них вичерпних відповідей та не навів обґрунтованих підстав з яких залишив ці скарги без задоволення.
З огляду на це стверджує, що оспорювані судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У поданих письмових запереченнях потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просять Верховний Суд (далі- Суд) залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
Захисник та засуджена підтримали касаційну скаргу.
Прокурор просив відмовити у задоволенні скарги і залишити вказані рішення без зміни.
Мотиви Суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами ст. 438 КПК Суд не вправі скасувати чи змінити оскаржені судові рішення через неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, і при їх перегляді виходить з лише з тих обставин, що були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
Зі змісту касаційних скарг сторони захисту вбачається, що захисник по суті не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як їх перевірку до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК визначено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Цих вимог закону суди обох інстанцій дотрималися.
Свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкриміно-ваного злочину суд першої інстанції зробив на підставі ретельного аналізу наданих сторонами доказів, які були досліджені в судовому засіданні, а саме: показань засудженої ОСОБА_1 (яка частково визнала свою вину), потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (які підтвердили факт заволодіння засудженою вказаними грошовими коштами та ювелірними виробами шахрайським способом); протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 лютого 2018 року (серед яких потерпіла ОСОБА_3 впізнала ОСОБА_1, котра під приводом зняття наведеної порчі на сімейні кошти та ювелірні прикраси шляхом обману і зловживання довірою змусила потерпілу добровільно віддати їй це майно); протоколу огляду від 06 лютого 2018 року відеозаписів з камер спостереження ПрАТ "Закарпатавтотранс" на яких зафіксовано зустріч ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в м. Хуст 02 лютого 2018 року (під час якої остання передала засудженій рюкзак з грошима та ювелірними виробами із золота); протоколу обшуку від 16 лютого 2018 року за місцем проживання ОСОБА_1 (під час якого працівниками поліції було виявлено та вилучено гаманець потерпілої, 500 доларів США та частину золотих виробів, серед яких потерпілий ОСОБА_2 за серійним номером впізнав одну купюру номіналом 100 доларів США та золотий ланцюжок); протоколів огляду предметів та документів від 19, 23, 24 лютого 2018 року (квитанцій про здачу ОСОБА_1 у ломбард золотих виробів, серед яких є і квитанція від 07 лютого 2018 року, та грошових коштів, ювелірних виробів і жіночого гаманця вилучених у неї під час обшуку 16 лютого 2018 року); постанов про визнання цих документів і предметів речовими доказами від 06, 16, 23 і 24 лютого 2018 року; протоколів проведення слідчих експериментів від 21 та 26 лютого 2018 року проведених за участю засудженої ОСОБА_1 і потерпілої ОСОБА_3 та інших доказів.
В апеляційних скаргах захисник та засуджена просили апеляційний суд змінити вирок і перекваліфікувати дії ОСОБА_1 на ч. 1 ст. 190 КК з огляду на надані нею показання в суді, в яких вона визнала свою вину частково та підтвердила, що заволоділа лише коштами в сумі 200 доларів США та розірваним ланцюжком із золота, які знаходились у рюкзаку, що їй передала ОСОБА_3, а стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами наявність у потерпілого ОСОБА_2 грошових коштів та ювелірних виробів із золота, зазначених в обвинувальному акті, і джерел їх походження. Крім того, сторона захисту наполягала на тому, що оскільки потерпіла ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 рюкзак з іноземною валютою та золотими прикрасами, то в її діях відсутній склад цього злочину.
Згідно з положеннями статей 418, 419, 420 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції у цілому дотримався.
Як убачається з ухвали апеляційного суду, відхиляючи ці доводи вказаний суд у своєму рішення послався на те, що надані в суді показання потерпілої ОСОБА_3 стосовно подій, які відбувались 31 січня та 02 лютого 2018 року є послідовними і підтверджуються як показаннями самої ОСОБА_1 (котра розповіла свою версію подій, зазначивши, що це потерпіла наполягала на їхній повторній зустрічі, однак не змогла пояснити чому взяла в останньої рюкзак із цінностями, витягнувши з нього гроші і коштовності, який пізніше викинула), так і відеозаписами з камер спостереження від 02 лютого 2018 року (на яких зафіксовано зустріч потерпілої та засудженої, під час якої остання взяла з рук ОСОБА_5 рюкзак з цінностями і разом з ним з місця події зникла), а також протоколом проведення обшуку за місцем проживання засудженої від 16 лютого 2018 року, в ході якого було виявлено та вилучено гаманець потерпілої, золоті прикраси та грошові кошти, з яких потерпілий ОСОБА_2 упізнав золотий ланцюжок та одну купюру номіналом 100 доларів США, що зберігалась удома разом з іншими коштами в іноземній валюті якими заволоділа ОСОБА_1 .
Також апеляційний суд узяв до уваги те, що показання потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надані ними у судовому засіданні, та які відповідно до ст. 95 КПК є самостійним джерелом доказів у кримінальному провадженні, є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими зібраними доказами у справі на відміну від показань ОСОБА_1, які не є послідовними та не містять у собі зрозумілого і логічного пояснення її поведінки і дій відносно потерпілої ОСОБА_3 навіть у тій частині, що була визнана нею під тиском зібраних доказів.
Згідно з положеннями ст. 190 КК під шахрайством розуміються дії особи спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому потерпілий, будучи введений в оману, добровільно передає останній своє майно або право на нього.
Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 31 січня 2018 року ОСОБА_1 на одній з вулиць у м. Ужгороді під нікчемним приводом зупинила потерпілу ОСОБА_3 та почала з останньою розмову, під час якої випитала у неї інформацію про сім`ю, скориставшись якою почала залякувати її порчею, наведеною на членів сім`ї. У ході розмови ОСОБА_1 ввела потерпілу в оману повідомивши, що може зняти наведену порчу у вигаданий нею спосіб і таким чином уникнути негативних наслідків, що можуть настати для її родини, для чого ОСОБА_3 необхідно забрати з дому усі кошти та ювелірні цінності і передати їй для зняття порчі. Діючи за цим планом, з метою заволодіти чужим майном шляхом обману і зловживання довірою, ОСОБА_1 за попередньою домовленістю з потерпілою 02 лютого 2018 року приїхала у м. Хуст де під час зустрічі остання віддала їй рюкзак із вказаними у вироку грошовими коштами та ювелірними виробами із золота, після чого ОСОБА_1 із цим майном з місця зникла.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності", вирішуючи питання про наявність чи відсутність у діях винної особи таких кваліфікуючих ознак, як завдання злочином проти власності значної шкоди потерпілому, вчинення таких злочинів у великих чи особливо великих розмірах, суди мають керуватися відповідними положеннями примітки до статті 185 КК. У випадках, коли умисел винного щодо розміру мав неконкретизований характер, вчинене слід кваліфікувати залежно від розміру фактично викраденого майна.
Згідно з показаннями потерпілого ОСОБА_2, засуджена заволоділа усіма ювелірними прикрасами із золота загальною вартістю 1172 долари США, а також грошовими коштами в іноземній валюті у сумі 8000 доларів США та 8460 євро, які знаходилися удома, що згідно з курсом Національного банку України у перерахунку разом становить суму 549 262 грн, яка більше ніж у шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є особливо великим розміром.
Викладені у касаційній скарзі захисника доводи є аналогічними тим, що були наведені стороною захисту в апеляційних скаргах та ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який у своєму рішенні дав обґрунтовані відповіді на основні доводи апеляційних скарг з посиланням на конкретні докази у кримінальному провадженні, зазначивши у своєму рішенні відповідні мотиви та підстави з урахуванням яких він дійшов висновку про необхідність залишити вирок місцевого суду без змін, а вказані апеляційні скарги без задоволення.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено обґрунтовані мотиви, з яких виходили ці суди при постановленні судових рішень, та положення закону, якими вони керувалися.
Покарання ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК і за своїм розміром відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам справи та даним про особу засудженої, і є необхідним й достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Викладені у касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків судів обох інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, і не ставлять під сумнів їхню законність.
Під час перевірки оспорюваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би тягнули за собою зміну чи скасування цих рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд