Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа №2-1210/11
провадження №61-1537св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - фермерське господарство "Бурка В. В."
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу фермерського господарства "Бурка В. В." на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року у складі судді Веремчук О. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 грудня 2020 року у складі колегії суддів Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви про перегляд за нововиявленими обставинами
У березні 2017 року фермерське господарство "Бурка В. В." звернулося до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 28 вересня 2011 року, якою відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ФГ "Бурка В. В." до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої протиправними діями судді Київського апеляційного адміністративного суду.
Заява мотивована тим, що 16 березня 2017 року з постанови Верховного Суду України від 01 березня 2017 року, йому стало відомо, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями судів, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Ці обставини не були відомі при постановленні ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 28 вересня 2011 року, а відтак є нововиявленими і такими, що спростовують факти, які були покладені в основу ухвали суду, зокрема, що оскарження судових рішень, дій чи бездіяльності суддів щодо розгляду справи в порядку, не передбаченому діючим законодавством не допускається.
Позовна заява ФГ "Бурка В. В." не розглянута по суті судами, в результаті чого він позбавлений доступу до правосуддя, що порушує гарантовані статтями 55,56 Конституції України права.
Посилаючись на наведене, заявник просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, якими стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України 1600 грн на відшкодування матеріальної шкоди в результаті протиправних дій судді Київського апеляційного адміністративного суду.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 31 грудня 2020 року, провадження у справі за заявою ФГ "Бурка В. В." про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення - закрито.
Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що перегляду за нововиявленими обставинами підлягають рішення, постанови або ухвали суду, якими закінчено розгляд справи, і які набрали законної сили, і оскільки ухвала про відмову у відкритті провадження у справі не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, така не підлягає перегляду за нововивченими обставинами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ФГ "Бурка В. В." не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі процесуальні рішення з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушені права позивача, гарантовані статтями 3, 6, 8, 19, 40, 55, 68, 124, 151-2129 Конституції України, а також порушено процесуальні норми статті 5, 10, 263 ЦПК України.
Заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій зобов`язані були розглянути по суті подану ним заяву про перегляд ухвали за нововиявленими обставинами, оскільки вона відповідає нормам статей 423-426 ЦПК України і у даних нормах відсутні підстави для закриття справи за такою заявою.
Постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статей 263,
382 ЦПК України оскільки у ній не зазначено мотиви неврахування доказів, вказаних в апеляційній скарзі.
Судами не зазначено норму права, на підставі якої суд дійшов висновку про те, що ухвала суду про відмову у відкритті провадження не є судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи.
В статті 255 ЦПК України не передбачено підстав для закриття провадження у справі за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Крім наведеного, заявник посилається на те, що відмова у прийняті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, як не може бути обмежене.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 423 ЦПК України передбачено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Перегляду за нововиявленими обставинами підлягають рішення суду першої інстанції (у тому числі заочне або додаткове рішення), ухвалене за будь-яким видом судового провадження, що набрало законної сили, а також рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції, якими рішення було змінено або ухвалено нове рішення.
Ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; про скасування рішення третейського суду; про видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, тобто не є не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, а отже не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами.
Прийняття судом до розгляду заяви про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами судового рішення, яке не є об`єктом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами, процесуальним законом не передбачено, а отже процесуальним наслідком звернення із такою заявою є постановлення судом ухвали про відмову у її прийнятті.
Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2018 року у справі 463/6259/15 (провадження №61-2146св18)
У даній справі подана заявником заява про перегляд за нововиявленими обставинами вже була прийнята судом до провадження, тому, установивши, що ухвала суду про перегляд якої ставиться питання не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження за такою заявою на підставі статті 255 ЦПК України, що не є порушенням норм процесуального права з урахуванням стадії розгляду й визначених законом процесуальних можливостей суду.
Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди врахували статті 423 ЦПК України, та дійшли обґрунтованого висновку, що ухвала про відмову у відкритті провадження, яку заявник просив переглянути за нововиявленими обставинами, не є судовим рішенням (ухвалою), яким закінчено розгляд справи, а тому вона не може бути об`єктом перегляду за нововиявленими обставинами.
Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права на правильність висновків судів не впливають та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що заявник ставив питання про перегляд за ново виявленими обставинами процесуального рішення, яке не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, а тому не могла прийматись судом до розгляду.
Посилання у касаційній скарзі на те, що відмова у прийняті заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, оформленої відповідно до чинного законодавства, є порушенням його права на судовий захист, є необґрунтованими, оскільки за встановлених у цій справі обставин, зокрема звернення до суду про перегляд ухвали, яка за процесуальним законом не може бути об`єктом такого перегляду, в силу визначених законодавством обмежень, не може трактуватись, як порушення права на судовий захист.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.