Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
місто Київ
справа № 636/1160/19
провадження № 61-19934св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Чугуївська державна нотаріальна контора Харківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2019 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення йому додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1, строком у три місяці.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у березні 2019 року від Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області він отримав листа, яким повідомлено ОСОБА_1 про смерть ОСОБА_3 та складений на його користь заповіт, яким все своє майно ОСОБА_3 заповіла позивачу.
Зазначає, що ОСОБА_3 не була його близькою родичкою, про її смерть він не знав, так само як і про складений на його користь заповіт, крім того проживав в іншому населеному пункті.
На переконання позивача, зазначені обставини є підставою для визнання причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини поважною.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 13 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для подання заяви про прийняття спадщини у визначений законом шестимісячний строк.
Суд першої інстанції зробив висновок, що необізнаність позивача про смерть спадкодавця та наявність заповіту не може бути визнано поважною причиною попуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
У таких висновках суд першої інстанції послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю у два місяці з дня ухвалення рішення для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Здійснено розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що нотаріус або особа, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, несе обов`язок здійснювати дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, з моментом заведення спадкової справи, чому передує звернення спадкоємця із заявою про прийняття спадщини.
Оскільки позивач не є близьким родичем ОСОБА_3, разом із спадкодавцем не проживав, не був зареєстрованим за місцем відкриття спадщини, не був обізнаний про наявність заповіту, складеного на його ім`я ОСОБА_3, нотаріусом не здійснено повідомлення та виклик позивача як спадкоємця за заповітом, суд апеляційної інстанції визнав такі обставин поважними причинами пропуску ОСОБА_1 строку для подання заяви про прийняття спадщини, що є підставою для визначення додаткового строку для подання такої заяви.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, залишити без змін рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 13 червня 2019 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд апеляційної інстанції не встановив наявність об`єктивних, непереборних, істотних ускладнень для подання позивачем заяви про прийняття спадщини за заповітом.
На переконання заявника, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не врахував правові висновки суду касаційної інстанції щодо розгляду спадкових справ, зокрема, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до зазначених висновків, які враховано судом першої інстанції, необізнаність спадкоємця про заповіт, складений на його користь, не є підставою для визнання поважною таку причину пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у листопаді 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 квітня 2013 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_1
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 05 листопада 2018 року встановлено факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та дружини без державної реєстрації шлюбу понад п`ять років, а саме з 2007 року до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до листа від 04 березня 2019 року Чугуївська державна нотаріальна контора Харківської області повідомила ОСОБА_1 про наявність заповіту від 18 квітня 2013 року, складеного на його ім`я ОСОБА_3 .
Заявою від 06 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області не видавати свідоцтво про право на спадщину за законом, зокрема, ОСОБА_2, оскільки має намір звернутися до суду із вимогою про надання строку для подання заяви про прийняття спадщини.
ОСОБА_1, звертаючись до суду, обґрунтував причину пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, складеним 18 березня 2013 року ОСОБА_3, тим, що не є її близьким родичем, проживає в іншому населеному пункті, не був обізнаний про смерть спадкодавця та про наявність заповіту на його ім`я.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов ОСОБА_1, апеляційний суд визнав наведені позивачем причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом поважними.