Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 703/1192/17
провадження № 61-3710св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Смілянська міська рада Черкаської області, ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 листопада 2019 року у складі судді Прилуцького В. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Смілянської міської ради Черкаської області, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення Смілянської міської ради та скасування державного акту на земельну ділянку.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Смілянської міської ради Черкаської області, ОСОБА_5, в якому просила визнати нечинним рішення Смілянської міської ради № 44-63/VІ від 22 жовтня 2013 року "Про надання земельної ділянки ОСОБА_6 для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1" та скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_6 на підставі вказаного рішення Смілянської міської ради.
Позов мотивувала тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_2, який розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, виділеній для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Їй було передано в оренду на 25 років земельні ділянки з таким же цільовим призначенням площею 0,0197 га та 0,00708 га.
Суміжними з її земельною ділянкою землекористувачами були ОСОБА_5 на АДРЕСА_1, який є спадкоємцем ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на АДРЕСА_3 .
На межі між будинками АДРЕСА_1 і АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 було вирито колодязь для можливості користування питною водою мешканцям прилеглих будинків.
Рішенням Смілянської міської ради від 22 жовтня 2013 року № 44-63/IV ОСОБА_6 безоплатно було передано у власність земельну ділянку кадастровий номер 7110500000:10:002:0288, площею 0,0698 га на АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яке зареєстроване 12 лютого 2014 року, а також надано в оренду на 25 років земельну ділянку за цією ж адресою з таким же цільовим призначенням площею 0,0035 га (кадастровий номер 7110500000:10:002:0289).
Проте під час розроблення проектної документації для подальшої приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_1 Смілянський відділ ДП "Центр ДЗК" визначив межі цієї земельної ділянки, безпідставно включивши в межі земельної ділянки існуючий прохід до криниці.
Після затвердження проектної документації власник земельної ділянки - ОСОБА_5 на АДРЕСА_1, переніс паркан (який існував ще за життя попереднього власника ОСОБА_6 ) у бік земельної ділянки ОСОБА_3 на АДРЕСА_3, залишивши між земельними ділянками прохід шириною 0,65 м та подальшим звуженням до 0,40 м, що унеможливило всім власникам суміжних домоволодінь доступ до криниці, а позивачу доступ для обслуговування належної їй криниці.
Рішенням Смілянської міської ради від 15 червня 2015 року № 68-141/VI "Про розгляд земельного спору між власниками домоволодінь на АДРЕСА_2, АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3" було скасовано рішення Смілянської міської ради від 22 жовтня 2013 року № 44-63/VI. Проте рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 лютого 2016 року визнано протиправним та скасовано рішення Смілянської міської ради від 15 червня 2015 року № 68-141/VI.
ОСОБА_1 вважала, що передання Смілянською міською радою ОСОБА_6 земельної ділянки в місці існуючого проходу до криниці унеможливило власникам суміжних домоволодінь доступ до криниці, яка є єдиним джерелом питної води, тому права позивача як землекористувача були порушені.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Під час розгляду справи в суді першої інстанції до участі у розгляді справи в якості співвідповідача було залучено власника будинковолодіння на АДРЕСА_1 ОСОБА_2, в якості третіх осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_5 закрито у зв`язку зі смертю останнього.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 28 січня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтоване тим, що позивачем не доведено порушення її цивільних прав внаслідок прийняття Смілянською міською радою рішення від 22 жовтня 2013 року "Про надання земельної ділянки ОСОБА_6 для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1" та внаслідок отримання ОСОБА_6 державного акта на право власності на спірну земельну ділянку.
Також суд вказав, що земельна ділянка площею 0,0698 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_1, належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданого 13 лютого 2014 року Реєстраційною службою Смілянського міськрайонного управління юстиції Черкаської області, державний акт на вказану земельну ділянку на ім`я ОСОБА_6 в матеріалах справи відсутній, тому позовні вимоги про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку не можуть бути задоволені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
07 квітня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 червня 2019 року в справі № 676/4677/16-ц, а також суди попередніх інстанцій не повно дослідили зібрані у справі докази.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2020 року Смілянська міська раданадіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що позивач ОСОБА_1 є власником будинковолодіння АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за цією ж адресою, що підтверджується свідоцтвом про право власності на спадщину за законом від 01 листопада 1978 року (т. 1 а. с. 77) та від 19 червня 1989 року (т. 1 а. с. 78) та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12 лютого 2016 року (т. 1 а. с. 93).
Власником суміжної земельної ділянки на АДРЕСА_1 була ОСОБА_6, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. На даний час власником будинковолодіння та земельної ділянки на АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_2 на підставі договорів дарування № 867 та № 868 від 25 вересня 2018 року (т. 1 а. с. 177).
На межі між будинковолодіннями АДРЕСА_1, АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 було вирито колодязь для можливості користування питною водою мешканцями прилеглих будинковолодінь.
Існування колодязю та проходу до нього визнається сторонами та ніким не оспорюється.
Рішенням Смілянської міської ради від 22 жовтня 2013 року № 44-63/VІ "Про надання земельної ділянки ОСОБА_6 для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1" ОСОБА_6 безоплатно було передано у власність земельну ділянку площею 0,0698 га та надано в оренду на 25 років земельну ділянку з таким же цільовим призначенням площею 0,0035 га (т. 1 а. с. 7).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 40 ЗК України визначено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно зі статтею 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Статтею 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що Смілянська міська рада в межах своїх повноважень прийняла рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передання ОСОБА_6 безоплатно у власність земельну ділянку (кадастровий номер 7110500000:10:002:0288), площею 0,0698 га на АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Крім того, судами встановлено, що під час виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_6, суміжними землекористувачами: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Смілянською міською радою, 13 червня 2013 року було складено та підписано акт погодження та закріплення меж земельної ділянки, згідно з яким суміжним землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 40).
З наведеного вбачається, що вказані особи погодили розмір земельної ділянки ОСОБА_6, включивши до неї земельну ділянку під проходом, який існував між будинковолодіннями на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 .
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що земельна ділянка під проходом до криниці належала до земель комунальної власності та ніколи не належала на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 чи будь-яким іншим особам.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Отже, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 565/1663/15-ц(провадження № 61-3838св20).
Як на підставу позовних вимог, позивач посилається на те, що передання Смілянською міською радою ОСОБА_6 земельної ділянки в місці існуючого проходу унеможливило власникам суміжних домоволодінь доступ до криниці, яка є єдиним джерелом питної води, тому позивач вважає свої права землекористувача порушеними.
Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що 1/2 частина криниці перебуває на належній позивачу земельній ділянці, що забезпечує їй безперешкодний доступ до криниці та жодним чином не порушує права ОСОБА_1 як землекористувача, оскільки її домоволодіння розташоване на АДРЕСА_2, а прохід до криниці, про який вказує позивач мав місце з АДРЕСА_3 та з її земельною ділянкою не межував.
Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 червня 2019 року в справі № 676/4677/16-ц, в якій зазначено, що ненадання суміжним землекористувачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки не може бути перешкодою для приватизації землі за обставин виготовлення відповідної технічної документації, є безпідставними, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини, зокрема позивачу відмовлено у позові не лише через наявність в матеріалах справи акту погодження меж, а за відсутністю порушеного права як землекористувача.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.