Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 296/5781/18
провадження № 61-6549св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Житомирська обласна державна адміністрація, ОСОБА_2,
третя особа - обслуговуючий кооператив "Садівницьке товариство "Зарево",
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 25 березня 2019 року у складі судді Грубіяна Є. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2, третя особа - обслуговуючий кооператив "Садівницьке товариство "Зарево", про визнання незаконними та скасування розпоряджень.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Житомирської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 . Просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2016 року № 35 в частині пункту 4 додатку 1, яким ОСОБА_2 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та погоджено надання в оренду земельної ділянки площею 0,18 га в межах Василівської сільської ради Житомирського району строком на 49 років.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Житомирської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2, у якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації від 08 вересня 2015 року № 292 в частині щодо надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки площею 0,18 га для сінокосіння на території Василівської сільської ради Житомирського району.
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2018 року позови об`єднані в одне провадження, якому присвоєно загальний номер 296/5718/18.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що висновком відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Житомирської районної державної адміністрації від 08 жовтня 2015 року погоджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 в оренду земельної ділянки площею лише 0,1722 га, а не 0,1800 га для сінокосіння і випасання худоби на території Василівської сільської ради. Також Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області при перевірці було виявлено, що до площі земельної ділянки, яка передана в оренду ОСОБА_2, було включено проїзд (дорогу), що відноситься до земель загального користування, що призвело до порушення прав третіх осіб відповідно до статті 35 ЗК України та статей 10, 24 Закону України "Про оренду землі".
Державною інспекцією сільського господарства в Житомирській області проведено обстеження земельної ділянки, що відповідно до схеми земель обслуговуючого кооперативу "Садівницьке товариство "Зарево" (далі - ОК СТ "Зарево") визначається, як проїжджа частина (дорога) уздовж земельної ділянки ОСОБА_2 АДРЕСА_1 та частково за межами земель садового товариства між річкою Віва виявлено зняття та перенесення поверхневого родючого шару ґрунту, внаслідок чого утворилася штучна водойма площею 0,024 га. Аналогічне порушення виявлено й Державною екологічною інспекцією в Житомирській області, а саме - біля земельної ділянки ОСОБА_2 знаходиться поглиблення в рельєфі земної поверхні, тобто штучно створений водний об`єкт площею 0,025 га та глибиною понад 1,2 м. По зовнішньому периметру земельної ділянки АДРЕСА_1 розміщено насипи каменю великої фракції. Земельна ділянка, на якій влаштовано штучну водойму та розміщені насипи каменю, відноситься до земель загального користування та належить до категорії житлової та громадської забудови.
Під час перевірки органами прокуратури встановлено, що до площі земельної ділянки, яка передана ОСОБА_2, включено проїзд, що відноситься до земель загального користування. Проводиться досудове розслідування за фактом незаконного заволодіння поверхневим шаром земель водного фонду в особливо великих розмірах, внаслідок чого утворено штучну водойму в ОК СТ "Зарево" Василівської сільської ради Житомирського району та підроблення документів ОК СТ "Зарево" шляхом шахрайства. Родина ОСОБА_3 має у володінні 0,48 га поряд із річкою у природоохоронній зоні, на території якої вони зробили копанку. На ім`я ОСОБА_2 було виготовлено проект землеустрою на ділянку 0,18 га, до якої входить дорога, якою користуються жителі, а документація на цю земельну ділянку не відповідає картографічним даним.
Позивач звернувся за роз`ясненнями, чому в кадастровому плані його земельної ділянки зазначено землі загального користування (проїзд), а в кадастрових планах земельних ділянок родини ОСОБА_3 зазначено землі загального користування (канава). На що отримав офіційну відповідь, що насправді у всіх кадастрових планах зазначено землі загального користування - проїзд. На його звернення сільський голова с. Василівка надав схему земель ОК СТ "Зарево", із якої видно, що біля земельної ділянки ОСОБА_2 АДРЕСА_1 проходила дорога (проїзд). У Житомирській РДА проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,18 га відсутній, хоча ця районна державна адміністрація уклала з ОСОБА_2 договір оренди. Разом із тим, проект землеустрою має бути невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки. До Державного фонду документації із землеустрою передана лише копія проекту землеустрою.
Оскільки ОСОБА_2 зайняла частину земель загального користування - дорогу, то наразі відсутній прохід та під`їзд до його земельної ділянки АДРЕСА_2, яка належить йому на праві власності, чим порушуються його права та законні інтереси.
ОСОБА_2 уклала 11 травня 2016 року договір оренди земельної ділянки площею 0,18 га строком на 49 років для сінокосіння (категорія земель - землі водного фонду), кадастровий номер 1822080900:05:000:1310. Дорога включена до земельної ділянки з кадастровим номером 1822080900:05:000:1310, але згоди на вилучення земель правління або загальні збори членів ОК СТ "Зарево" не надавали.
При розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1822080900:05:000:1310 під сінокосіння ОСОБА_2 надала ксерокопію фрагменту викопіювання з проекту генерального плану забудови ОК СТ "Зарево", на якому не позначено дорогу, що пролягає між земельною ділянкою АДРЕСА_1 та річкою Віва. Зазначена копія не відповідає дійсності, оскільки на проекті генерального плану ОК СТ "Зарево", на плані інвентаризації земель садівничого товариства, на викопіюванні з місцевості, що міститься на робочому проекті лінії електропередач, така дорога передбачена.
Фрагмент викопіювання з проекту генерального плану забудови ОК СТ "Зарево", який використовує ОСОБА_2, підписаний колишнім головою правління кооперативу ОСОБА_4 . У свою чергу ОСОБА_4 пояснив, що коли він був головою правління кооперативу, до нього звернувся чоловік ОСОБА_2 з проханням посвідчити викопіювання з генерального плану забудови ОК СТ "Зарево", який останній приніс із собою у готовому вигляді. ОСОБА_4 посвідчив копію своїм підписом та печаткою, але при цьому не пересвідчився у його достовірності та не звернув увагу на те, що на викопіюванні не позначена дорога, що пролягає між земельною ділянкою АДРЕСА_1, хоча у всіх офіційних документах, зокрема, на генеральному плані забудови ОК СТ "Зарево", на плані інвентаризації земель товариства передбачено дорогу, що пролягає між ділянкою АДРЕСА_1 та річкою Віва. Земельна ділянка площею 0,18 га розташована у 25-метровій зоні уздовж урізу води річки Віва та є прибережною захисною смугою. Незважаючи на те, що у цій зоні забороняється розорювання земель та будівництво будь-яких споруд, ОСОБА_2 без дозволу уповноважених органів самовільно здійснила за допомогою техніки зняття родючого шару ґрунту в прибережній смузі річки Віва, у тому числі на тій ділянці, де пролягає дорога, і вивезла його на належну їй земельну ділянку № АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 25 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року, визнано незаконним та скасовано розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2016 року № 35 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 площею 0,18 га строком на 49 років із кадастровим номером 1822080900:05:000:1310 в межах Василівської сільської ради Житомирського району Житомирської області. Вирішено питання судових витрат.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване доведеністю факту погодження технічної документації на оренду земельної ділянки площею 0,18 га ОСОБА_2 з кадастровим номером 1822089000:05:000:1310, по якій проходить дорога загального користування в ОК СТ "Зарево". Вказана дорога, серед інших землекористувачів веде і до ділянки позивача. Такі дії є протиправними та підлягають судовому захисту у спосіб, обраний позивачем, шляхом визнання незаконним та скасування акту індивідуальної дії щодо відповідача ОСОБА_2, прийнятого Житомирською обласною державною адміністрацією 16 лютого 2016 року. Інша вимога про визнання незаконним та скасування рішення Житомирської обласної державної адміністрації щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою до задоволення не підлягає, адже дане рішення не впливає на права, обов`язки та інтереси позивача та не створює жодних правових наслідків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Житомирського районного суду Житомирської області.
11 травня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 32/563, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та інших. Вказує, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій визнаючи ОК СТ "Зарево"належним постійним користувачем орендованої земельної ділянки не дослідили обставин, пов`язаних з виготовленням землевпорядної документації, дотриманням порядку її розгляду відповідним органом.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не розглянув належно її аргументи щодо розгляду справи в суді першої інстанції за її відсутності, не розглянув та не спростував аргумент про відсутність позовних вимог безпосередньо до неї. Статус ОСОБА_2 як відповідача визначено неправильно. Апеляційний суд не перевірив доводи щодо заявленого відводу головуючому в суді першої інстанції.
Доводи інших учасників справи
У травні 2020 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
У травні 2020 року ОК СТ "Зарево" надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що рішенням виконкому Житомирської районної ради народних депутатів від 19 квітня 1989 року № 117 "Про відведення земель підприємствам, організаціям та установам м. Житомира для створення колективних садів; про надання дозволу будівництва об`єктів в Житомирському районі та затвердження акту прийому-передачі рекультивованих земель в радгоспі "Черемошне" Житомирського району" вилучено земельну ділянку загальною площею 55,7 га, з них: ріллі 27,5 га, сіножатей 16,2 га, пасовищ 3,0 га, чагарників 1,4 га, кар`єрів 7,1 га, інших угідь 0,5 га, із землекористування колгоспу ім. К. Маркса Житомирського району за його згодою і надано її підприємствам, організаціям та установам м. Житомира в безстрокове користування для створення колективних садів. У масив включені наступні організації: будівельно-монтажний трест "Житомирпромбуд"; Поліська агролісомеліоративна станція; Житомирська фабрика "Житичі"; Житомирське ремонтно-будівельне управління № 1 міськвиконкому. Також цим рішенням визначено, що кількість ділянок вищеперерахованим організаціям необхідно розподілити відділу колективного садівництва райвиконкому після розробки генерального плану колективного саду.
У подальшому будівельно-монтажним трестом "Житомирпромбуд" було засновано ОК СТ "Зарево".
Пунктом 8 переліку, передбаченого додатком 4 до розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 08 вересня 2015 року № 292 "Про затвердження проектів землеустрою, припинення користування земельними ділянками, договорів оренди землі та надання земельних ділянок, погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, технічної документації із землеустрою, проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок та надання згоди на поділ земельних ділянок", ОСОБА_2 був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,18 га із земель водного фонду в межах Василівської сільської ради Житомирської області на умовах оренди.
Пунктом 4 переліку, передбаченого додатком 1 до розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2016 року № 35 "Про надання земельних ділянок, поновлення договорів оренди землі, продаж земельних ділянок, припинення права постійного користування земельними ділянками, припинення дії договорів оренди землі, затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, надання дозволів на розроблення проектів землеустрою, технічної документації із землеустрою, проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, надання згоди на поділ земельних ділянок, передачу в суборенду та укладання додаткової угоди", ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення на умовах оренди строком на 49 років земельної ділянки площею 0,18 га сіножаті із земель водного фонду в межах Василівської сільської ради Житомирського району із кадастровим номером 1822080900:05:000:1310.
11 травня 2016 року між Житомирською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини п`ятої статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки) (частина друга статті 123 ЗК України).
Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.
Стаття 186-1 ЗК України передбачає, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з структурним підрозділом з обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Стаття 135 ЗК Української РСР 1970 року, що діяв до прийняття ЗК УРСР 1990 року, норма якого була чинною у такій редакції на час прийняття рішення від 19 квітня 1989 року № 117, передбачала, що земельні ділянки під колективні сади надаються підприємствам, організаціям і установам із земель державного запасу і тих, що не підлягають залісенню, земель державного лісового фонду за межами зеленої зони міст або за межами інших населених пунктів та земель державного лісового фонду, не вкритих лісом або зайнятих малоцінними лісовими насадженнями, в земельних і приміських зонах міст та інших населених пунктів з урахуванням перспективного розширення території населених пунктів.
ОК СТ "Зарево"набуло право користування земельною ділянкою на підставі рішення, прийнятого у 1989 році, яке не скасоване та земельна ділянка в установленому законом порядку з користування ОК СТ "Зарево" не вилучалася, права користування нею в установленому законом порядку ОК СТ "Зарево" не позбавлено. За таких обставин, право користування земельною ділянкою набуте ОК СТ "Зарево" відповідно до законодавства, чинного на час виникнення права постійного користування, належить ОК СТ "Зарево". В подальшому земельне законодавство не передбачало серед підстав припинення прав користування земельною ділянкою непереоформлення раніше наданих прав.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що право користування земельною ділянкою зберігається за ОК СТ "Зарево" до його належного оформлення.
Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства (частина п`ята статті 35 ЗК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 795055 від 07 серпня 2007 року підтверджується, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,12 га, яка розташована на території Василівської сільської ради, ОК СТ "Зарево", ділянка № АДРЕСА_2, із кадастровим номером 1822080900:05:000:0836, цільове призначення якої - для ведення садівництва. Відповідно до плану меж даної земельної ділянки від точки Г до точки Д - знаходяться землі загального користування (проїзд).
На підставі договору дарування земельної ділянки від 29 липня 2010 року ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку площею 0,12 га, яка розташована: АДРЕСА_1, із кадастровим номером 1822080900:05:000:1215 та цільовим призначенням - для ведення садівництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 043770. Відповідно до плану меж даної земельної ділянки: від точки Б до точки В - знаходяться землі загального користування (проїзд), від точки Г до точки А - також знаходяться землі загального користування (проїзд), а від точки А до точки Б - землі запасу сільської ради. Те ж саме вбачається із кадастрового плану цієї земельної ділянки.
До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування.
Із "Проекту планування і забудови колективного саду", схеми інвентаризації земель за межами населених пунктів Василівської сільської ради, схеми інвентаризації земель ОК СТ "Зарево" та робочого проекту трифазного відгалуження та капітального ремонту повітряної лінії в ОК СТ "Зарево", розроблених до 2003 року, відомо про наявність дороги навколо трьох боків чотиристоронньої земельної ділянки № АДРЕСА_1 в ОК СТ "Зарево".
Відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21 серпня 2018 року № 11730/18 до земельної ділянки площею 0,18 га з кадастровим номером 1822080900:05:000:1310 не включені землі загального користування, визначені, як дороги, проїзди. Експерту не надався на дослідження "Проект планування і забудови колективного саду", а натомість було надано графічне зображення частини такого плану, яка має суттєві відмінності від повноформатного документа, оскільки на ньому немає дороги, що оточує чотиристоронню земельну ділянку № АДРЕСА_1 з трьох сторін.
Натомість за висновком експерта за наслідками проведення земельної-технічної експертизи від 10 грудня 2018 року № 413/18, яка досліджувала, у тому числі, "Проект планування і забудови колективного саду" штучна водойма (копанка) наявна на земельній ділянці з кадастровим номером 1822080900:05:000:1310, яка перебуває в оренді ОСОБА_2 за межами населеного пункту в ОК СТ "Зарево" на території Василівської сільської ради Житомирського району, перешкоджає під`їзду (проїзду) до земельної ділянки ОСОБА_1 .
Фактичне користування під`їздом (проїздом) в напрямку до земельної ділянки № АДРЕСА_2 площею 0,12 га, яка належить позивачу, не відповідає користуванню, визначеному в плані викопіювання земельних ділянок зі схеми земель ОК СТ "Зарево" та викопіювання зі схеми інвентаризації земель ОК СТ "Зарево".
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про порушення прав позивача, оскільки він позбавлений можливості користуватися дорогою, яка забезпечувала йому можливість під`їзду або проходу до земельної ділянки, яка належить йому на праві власності. Альтернативного доступу ОСОБА_1 до його земельної ділянки відповідачами не забезпечено. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Ми ОСОБА_5 є належним відповідачем у цьому спорі, оскільки саме їй було передано в оренду спірну земельну ділянку. Під час розгляду справи по суті в апеляційному суді брав участь її представник ОСОБА_6, який надав пояснення в судовому засіданні та користувався усіма іншими процесуальними правами сторони. У разі неможливості подання будь-яких доказів в суді першої інстанції, у випадках, передбачених процесуальним законом представник відповідача міг порушувати перед судом їх подання на стадії апеляційного провадження, мав право надавати усні та письмові пояснення апеляційному суду.
Переглянувши в апеляційному порядку справу, в межах визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд не встановив порушень процесуального права, які б могли бути підставою для скасування справедливого рішення.
Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 32/563, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та інших є безпідставними, оскільки у цих справах наявні інші фактичні обставини.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції. Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.