Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 726/513/20-ц
провадження № 61-2972св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Надія Василівна,
треті особи: ОСОБА_3, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 вересня 2020 року у складі судді Мілінчук С. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Владичана А. І., Лисака І. Н.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвої Н. В., треті особи: ОСОБА_3, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВПВР УЗПВР), про визнання незаконними та скасування постанови державного виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акта про передачу майна стягувачу, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, витребування земельної ділянки з чужого володіння.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на виконанні у старшого державного виконавця ВПВР УЗПВР (м. Івано-Франківськ) Мельника Ю. М. перебуває виконавче провадження № 46358875 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 5 101 929,02 грн. Виконавче провадження відкрито 04 лютого 2015 року на підставі виконавчого листа, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці від 02 лютого 2015 року № 725/4521. Під час здійснення виконавчого провадження накладений арешт на земельну ділянку АДРЕСА_1 .
У липні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернівецькій області з листом, у якому повідомила про відчуження нею у 2011 році на його користь вказаної земельної ділянки. У свою чергу державний виконавець Мельник Ю. М. надав ОСОБА_3 відповідь, у якій не визнав за ним право власності на спірну земельну ділянку. Надалі спірна земельна ділянка тричі виставлялась на електронні торги і тричі електронні торги не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Після цього, стягувач ОСОБА_2 виявив бажання залишити за собою спірну земельну ділянку, про що письмово повідомив державного виконавця. Таким чином, спірна земельна ділянка актом державного виконавця передана стягувачу в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 .
Згідно з інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно він дізнався, що ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку та став її власником. Підставою виникнення права власності слугувало свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 3258, видане 10 березня 2020 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В. Вважає, що у приватного нотаріуса не було законних підстав видавати свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, оскільки прилюдні торги фактично не відбулись. Крім того, ще 12 серпня 2011 року між ним та його матір`ю ОСОБА_3 укладений договір дарування земельної ділянки, за яким він набув право на користування і володіння спірною земельною ділянкою. Отже, відчуження земельної ділянки на його користь відбулося ще задовго до відкриття виконавчого провадження та ухвалення судом рішення, на підставі якого виданий виконавчий лист від 02 лютого 2015 року № 725\4521, проте він не зареєстрував право власності на земельну ділянку у встановленому порядку та не отримав державного акта на право власності на подаровану земельну ділянку.
Посилаючись на викладене, позивач просив скасувати постанову старшого державного виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та складений ним акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності щодо ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку, витребувати її з володіння ОСОБА_2 і передати у користування ОСОБА_1 .
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконними та скасовано постанову старшого державного виконавця ВПВР УЗПВР (м. Івано-Франківськ) Мельника Ю. М. від 24 лютого 2020 року ВП № 46358875 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та складений ним 24 лютого 2020 року акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, яким ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка АДРЕСА_1, кадастровий номер: 7310136900:48:002:0097, площею 0,0856 га, цільове призначення - для ведення садівництва, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Визнано недійсним та скасовано свідоцтво від 10 березня 2020 року про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, а саме: земельної ділянки АДРЕСА_1, кадастровий номер: 7310136900:48:002:0097, площею 0,0856 га, цільове призначення - для ведення садівництва, яка знаходиться в АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В. Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності за № 35902691 щодо ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер: 7310136900:48:002:0097, площею 0,0856 га, цільове призначення - для ведення садівництва, яка знаходиться в АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2052311873101, вчинений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Макеєвою Н. В., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51580483 від 12 березня 2020 року. Витребувано з володіння ОСОБА_2 і передано в користування ОСОБА_1 вказану земельну ділянку. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвої Н. В. відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що уклавши договір дарування та отримавши правомочність на підтвердження державою такого права, позивач мав правомірні очікування щодо оформлення права власності на земельну ділянку, оскільки ним дотримана процедура, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю (укладання та нотаріальне посвідчення договору дарування земельної ділянки). Разом із тим, відповідно до чинного на той час законодавства, право власності могло посвідчуватись цивільно-правовим договором, який укладено позивачем. Позивач набув майно у законний спосіб та з належних підстав, задовго до виникнення у його дарувальника зобов`язань, встановлених судовим рішенням. Крім того, спірна земельна ділянка перебувала у володінні та користуванні позивача близько 9 років, та близько чотирьох років до накладення щодо неї обмежень. За таких умов, будучи впевненим у непорушності набутого ним права власності на майно згідно з цивільно-правової угоди, позивач реалізував своє право на майно у розумінні статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Та обставина, що державним виконавцем спірна земельна ділянка передана у власність іншій особі, свідчить про порушення права позивача на надану дарувальником у власність земельну ділянку та обмеження його у праві правомірного очікування щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки таке право є складовою частиною майна. Таким чином, порушивши право позивача на майно, подальші дії відповідачів, які хоч формально і відповідають встановленому Законами України "Про виконавче провадження", "Про нотаріат" та Наказу "Про затвердження порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" порядку, проте не можуть бути визнаними такими, що породжують законні наслідки.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд виходив із того, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 у справі N 911/3594/17. Уклавши договір дарування та отримавши правомочність на підтвердження державою такого права, позивач мав правомірні очікування щодо оформлення права власності на земельну ділянку, оскільки ним дотримано процедуру, яка передує одержанню правовстановлюючого документа на землю, оскільки за чинним на час укладення договору законодавством право власності могло посвідчуватись цивільно-правовим договором, який позивачем укладено. Державна ж реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 вересня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). Для одержання у власність земельної ділянки, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору дарування, для виникнення такого права обдаровуваний повинен був одержати документ, що посвідчує право власності - державний акт, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону.
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, згідно з яким, уклавши договір дарування спірної земельної ділянки, він мав усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо оформлення наданої йому у власність землі (одержання державного акта на право власності на землю, пізніше реєстрацію права власності).
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав додаткові пояснення, згідно з якими право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації, про що зазначено в статті 125 ЗК України, положення якого є пріоритетними у цих правовідносинах, адже містять спеціальні норми, і сам спір виник щодо земельної ділянки. Процедура набуття права власності на земельну ділянку складається з деяких етапів: це укладення договору або іншого правочину та реєстрації такого права. Без реєстрації права власності воно не виникає. Тому така процедура як реєстрація є кінцевою та обов`язковою дією для набуття права власності.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Обставини встановлені судами
Відповідно до договору дарування від 12 серпня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Макеєвою Н. В., ОСОБА_3 передала в дар, а ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер: 7310136900:48:002:0097, площею 0,0856 га, цільове призначення - для ведення садівництва, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .
Прийнявши у дар вказану земельну ділянку, ОСОБА_1 не зареєстрував у встановленому порядку своє право власності на неї.
На виконанні у старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Мельника Ю. М. перебуває виконавче провадження № 46358875 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 5 101 929,02 грн, відкрите постановою від 04 лютого 2015 року на підставі виконавчого листа, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці 02 лютого 2015 року № 725\4521.
Вказаною постановою накладено арешт на усе нерухоме майно боржника ОСОБА_3, у тому числі і на земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер: 7310136900:48:002:0097, площею 0,0856 га, цільове призначення - для ведення садівництва, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Заборонено здійснювати відчуження вказаного майна.
У липні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернівецькій області з листом, у якому повідомила про відчуження нею ще в 2011 році на користь ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.
Листом від 05 вересня 2019 року за вих. № 3062/05.19 старший державний виконавець Мельник Ю. М. надав ОСОБА_3 відповідь, у якій вказав, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації. Запропоновано боржнику у семиденний строк надати державний акт на право власності на земельну ділянку.
Як вбачається з листа начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області від 06 листопада 2019 року № 3865/05.19, сторін виконавчого провадження повідомлено про те, що під час вчинення виконавчих дій складено постанову про опис та арешт майна, згідно з якою описано та арештовано земельну ділянку АДРЕСА_1 . Проведено оцінку майна, вартість якого склала 112 795,00 грн.
З постанови старшого державного виконавця ВПВР УЗПВР (м. Івано-Франківськ) Мельника Ю. М. від 24 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № 46358875 вбачається, що Державним підприємством "Сетам" тричі (09 грудня, 02 січня та 23 січня 2020 року) проведено електронні торги щодо реалізації вказаної земельної ділянки, проте жодні з них не відбулись у зв`язку із відсутністю допущених учасників торгів.
На підставі повідомлення державного виконавця від 29 січня 2020 року щодо залишення за собою нереалізованого майна боржника стягувач ОСОБА_2 виявив бажання залишити за собою вказану земельну ділянку, про що письмово повідомив державного виконавця. Державним виконавцем постановлено передати ОСОБА_2 вказану земельну ділянку. Актом державного виконавця від 24 лютого 2020 року у ВП № 46358875, на підставі заяви стягувача про залишення за собою нереалізованого майна, передано земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер: 7310136900:48:002:0097, площею 0,0856 га, цільове призначення - для ведення садівництва, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 від 10 березня 2020 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В., на підставі постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, посвідчено, що ОСОБА_2 належить на праві власності зазначена земельна ділянка, попереднім власником якої є ОСОБА_3 .
Із відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, наявних у інформаційній довідці від 24 березня 2020 року № 205202536, земельна ділянка АДРЕСА_1, кадастровий номер: 7310136900:48:002:0097, площею 0,0856 га, цільове призначення - для ведення садівництва, яка знаходиться в АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_2 . Датою реєстрації права власності є 10 березня 2020 року.
12 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ЦНАП Чернівецької міської ради про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку, проте 17 березня 2020 року прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 51664957 у зв`язку із встановленими суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими правами на вказаних об`єкт нерухомості.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що уклавши договір дарування та отримавши правомочність на підтвердження державою такого права, позивач мав правомірні очікування щодо оформлення права власності на земельну ділянку, оскільки ним дотримано процедуру, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю (укладання та нотаріальне посвідчення договору дарування земельної ділянки). Відповідно до чинного на той час законодавства, право власності могло посвідчуватись цивільно-правовим договором, який позивачем укладено. ОСОБА_1 набув майно у законний спосіб та з належних підстав, задовго до виникнення у дарувальника зобов`язань, встановлених судовим рішенням. Спірна земельна ділянка перебувала у володінні та користуванні позивача близько 9 років, та близько чотирьох років до накладення щодо неї обмежень. Отже, будучи впевненим у непорушності набутого ним права власності на майно за цивільно-правовою угодою, позивач реалізував своє право на майно у розумінні статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Та обставина, що державним виконавцем спірна земельна ділянка передана у власність іншій особі, свідчить про порушення права позивача на надану дарувальником у власність земельну ділянку та обмеження його у праві правомірного очікування щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки таке право є складовою частиною майна.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; інші юридичні факти (пункти 1, 4 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 626 ЦК України, тут і далі у редакції від 07 серпня 2011 року (чинній на момент укладення договору дарування від 12 серпня 2011 року), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно з частиною першою статті 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 719 ЦК України).
Частиною першою статті 722 ЦК Українипередбачено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Згідно з приписами статті 182 ЦК Україниправо власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Законодавство у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачало обов`язкове подання для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення таких прав, та визначало приблизний (майже виключний) перелік таких документів.
Водночас при розгляді питання щодо визначення документів, якими посвідчуються речові права на земельну ділянки, поряд із законодавством з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно необхідно керуватися положеннями спеціального законодавства у сфері земельних відносин.
Статтею 14 Конституції Українипередбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Отже законодавець встановлює для землі, як особливого об`єкту цивільних прав, не тільки порядок набуття та припинення прав, а також порядок реєстрації таких прав.
Підставами виникнення і припинення прав на земельні ділянки, як і прав на інші об`єкти нерухомого майна, розташовані на них, є передбачені закономюридичні факти, що підтверджуються відповідними документами.
Згідно зі статтею 125 ЗК України, тут і далі у редакції від 07 серпня 2011 року (чинній на момент укладення договору дарування від 12 серпня 2011 року), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частини першої, пункту а) частини другої статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.
Вимогами частини шостої статті 126 ЗК України визначено, що при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.
На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.
У разі набуття права власності на земельну ділянку кількома набувачами або у разі відсутності на відповідному державному акті місця для проставлення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку набувачеві або відчужувачеві земельної ділянки протягом 30 календарних днів з дня подання ним до органу, який здійснює видачу зазначеного акта, документів, передбачених законодавством, видається державний акт на право власності на земельну ділянку.
Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень документи, не передбачені цією статтею.
У разі зміни співвласника або набуття права спільної власності на земельну ділянку орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, також вносить зміни до державного акта на право власності на землю щодо співвласників земельної ділянки.
Відповідно до статті 2 ЗаконуУкраїни "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон), тут і далі у редакції від 16 березня 2010 року, чинній на момент укладення договору дарування, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.
Згідно зі статтею 3 Закону Державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Вимогами пункту першого частини першої статті 4 Закону передбачено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
За змістом статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"державна реєстрація прав проводиться у тому числі на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України"встановлено, що до 01 січня 2012 року державна реєстрація права власності на земельну ділянку проводиться територіальними органами земельних ресурсів; державна реєстрація правочинів - нотаріусами, реєстраторами юридичної особи, яка належить до сфери управління Міністерства юстиції України.