Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 336/5397/15-ц
провадження № 61-12023св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року в складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі - Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ) про стягнення аліментів, додаткових витрат на утримання дітей та встановлення факту нецільового витрачання аліментів.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 20 листопада 1999 року по 26 березня 2012 року перебував у шлюбі з відповідачем. Сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 8 травня 2012 року з нього на користь ОСОБА_2 стягувались аліменти на утримання дітей. З січня 2014 року діти постійно проживають з ним та перебувають на його утриманні.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2015 року право відповідача на отримання аліментів припинено.
З 01 січня 2014 року ним понесені додаткові витрати на дітей, пов`язані з лікуванням, розвитком їх здібностей на загальну суму 15 274,18 грн.
З січня 2014 року по серпень 2015 року відповідач отримала від позивача аліменти, але допомоги на дітей не надавала.
За таких обставин просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частки від її заробітку, додаткові витрати у сумі 7 637,09 грн та встановити факт нецільового витрачання відповідачем отриманих від нього аліментів за період з березня 2012 року по серпень 2015 року.
У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) від суми несплачених аліментів.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач сплачував аліменти нерегулярно та в незначному розмірі, внаслідок чого за період з березня 2012 року по вересень 2015 року утворилась заборгованість у сумі 19 278,04 грн.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24 вересня 2015 року змінено рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2015 року та звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів за 6 місяців 2014 року у сумі 3 250,88 грн. З урахуванням вказаного рішення розмір заборгованості за період з березня 2012 року по вересень 2015 року становить 16 027,16 грн.
За таких обставин просила стягнути з ОСОБА_1 на депозитні рахунки дітей неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 за період з 01 квітня 2012 року по 01 січня 2014 року у сумі 49 597,49 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 червня 2016 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) матері щомісячно, але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 вересня 2015 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання дітей у сумі 578,80 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 шляхом перерахування на депозитні рахунки дітей неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів на утримання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, стягнених за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2012 року за період з 01 квітня 2012 року по 01 січня 2014 року у сумі 49 597,49 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в частині стягнення аліментів на дітей ОСОБА_2 первісний позов визнала, рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24 вересня 2015 року встановлено, що діти проживають з батьком, тому аліменти підлягають стягненню, починаючи з наступного дня після набрання цим рішенням законної сили.
Частково задовольняючи первісний позов про стягнення додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції виходив з того, що витрати на лікування сина ОСОБА_3 та обстеження дочки ОСОБА_4 підтверджено призначеннями лікарів та чеками на загальну суму 1 157,61 грн, тому на користь позивача підлягає стягненню половина цієї суми. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат, суд першої інстанції зазначив, що позивач не обґрунтував цих витрат, надані ним квитанції та товарні чеки свідчать про те, що вони не є додатковими у розумінні статті 185 Сімейного кодексу України (далі - СК України), а є звичайними витратами для забезпечення потреб дітей. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що фактів нецільового витрачання аліментів ОСОБА_2, які стягувались на її користь, не встановлено, тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2016 року залишено без змін з посиланням на відповідність його висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, з урахуванням змін, внесених ухвалою про виправлення описки від 29 січня 2020 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року в частині визначення дати початку стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 змінено, визначено датою початку стягнення аліментів - 06 серпня 2015 року.
Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь неустойки (пені) від суми несплачених аліментів, скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до апеляційного суду.
У іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року залишено без змін.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2016 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) у справі скасовано та прийнято нове рішення наступного змісту.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) від суми несплачених аліментів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, стягнутих за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2012 року за період з 01 квітня 2012 року по 01 січня 2014 року станом на 01 січня 2014 року в сумі 15 258,98 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що судом належним чином встановлено загальний розмір пені за прострочення ОСОБА_1 сплати аліментів за період з 01 квітня 2012 року до 01 січня 2014 року, яка складається із сум розмірів пені, обчислених за кожним місячним (періодичним) платежем, та становить 48 936,76 грн. Однак судом враховано вимоги частини першої статті 196 СК України, відповідно до якої розмір пені не може бути більше 100 % заборгованості по аліментам. Оскільки станом на 01 січня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 по аліментам складала 15 258,98 грн, апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 до розміру суми заборгованості по аліментам за визначений ОСОБА_2 період, а тому з нього підлягає стягненню пеня у розмірі 15 258,98 грн.
Апеляційний суд також вважав необґрунтованими вимоги ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) на депозитні рахунки дітей, оскільки перерахування коштів на особистий рахунок дитини передбачено у випадку її перебування у закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому закладі (частина третя статті 193 СК України). Оскільки діти сторін: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають на утриманні батьків, а не у відповідному закладі, підстави для встановлення рішенням суду вказаного ОСОБА_2 способу перерахування коштів відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року, не погодившись із постановою Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року, ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила змінити постанову Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року в частині розміру суми пені з 15 258,98 грн на 48 936,76 грн та виключити з мотивувальної частини постанови посилання на частину першу статті 196 СК України в редакції згідно із Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів" (далі - Закон № 2037-VIII), який набрав чинності 08 липня 2017 року (чинна на даний час редакція).
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою суду від 30 квітня 2021 року справу 336/5397/15-ц призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено розмір пені в сумі 48 936,76 грн, однак помилково не стягнуто дану суму. На думку скаржника, апеляційний суд при розгляді справи виконав вказівки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 29 січня 2020 року, щодо належного розрахунку пені за прострочення сплати аліментів. Однак у вказаній постанові суду касаційної інстанції не було зазначено про необхідність застосування частини першої статті 196 СК України в редакції Закону № 2037-VIII. Також вказує на те, що до спірних правовідносин слід застосовувати статтю 196 СК України в редакції, яка діяла у період, за який нарахована пеня та яка не містить обмеження розміру пені за прострочення сплати аліментів сумою боргу по аліментах. Судом апеляційної інстанції не було врахованого правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 25 квітня 2018 року в справі № 572/1762/15-ц та від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц.Підставою касаційного оскарження зазначено, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2015 року припинено право ОСОБА_2 на отримання від ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів на дітей, стягнених на користь ОСОБА_2 рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2012 року, та від сплати на її користь заборгованості за аліментами за 12 місяців 2014 року у розмірі 9 259,20 грн.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24 вересня 2015 року вказане заочне рішення змінено в частині звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами. Звільнено ОСОБА_1 від сплати на користь ОСОБА_2 заборгованості за аліментами на неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за шість місяців 2014 року у розмірі 3 250,88 грн; в іншій частині рішення залишено без змін.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2015 року, ухваленим за заявою ОСОБА_1, припинено право ОСОБА_2 з 01 січня 2014 року на отримання від ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання неповнолітніх дітей та звільнено ОСОБА_1 з 01 січня 2014 року від сплати стягнених на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2012 року аліментів.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2016 року зазначене додаткове рішення скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ про припинення права на отримання аліментів та звільнення від сплати заборгованості за аліментами відмовлено.
Загальний розмір пені за прострочення ОСОБА_1 сплати аліментів за період з 01 квітня 2012 року до 01 січня 2014 року, складається з сум розмірів пені, обчислених за кожним місячним (періодичним) платежем, та становить 48 936,76 грн.
Станом на 01 січня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання їх спільних дітей складала 15 258,98 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Постанова Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року, якою вирішено лише зустрічний позов ОСОБА_2 про стягнення пені, оскаржується виключно в частині розміру присудженої до стягнення суми пені.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.