Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 607/17348/19
провадження № 61-12072св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" в особі Тернопільської обласної дирекції "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", Комунальне підприємство "Тернопільводоканал",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року у складі судді Вийванко О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 травня 2020 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Костіва О. З., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзивів на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - ПАТ "НАСК "Оранта") в особі Тернопільської обласної дирекції "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", Комунального підприємства "Тернопільводоканал" (далі - КП "Тернопільводоканал") про стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що у 2007 році його дочка ОСОБА_2 подарувала своїй неповнолітній дочці ОСОБА_3 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . 24 лютого 2009 року він за дорученням своєї дочки ОСОБА_2 уклав з Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - ВАТ "НАСК "Оранта"), правонаступником якого є ПАТ "НАСК "Оранта", договір добровільного страхування майна та відповідальності власника (користувача) житлового приміщення № 61, за умовами якого житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 було застраховано від впливу рідини, вогню, стихії. Строк дії цього договору було визначено з 02 березня 2009 року до 01 березня 2010 року, а страхова сума склала 300 000 грн, яка відповідно до додаткової угоди від 10 березня 2009 року була збільшена до 547 440 грн. В кінці лютого, на початку березня та 05-06 квітня 2009 року внаслідок халатності працівників КП "Тернопільводоканал" під час проведення ремонтних робіт щодо промиву водопровідної системи міста через пожежний гідрант сталося затоплення цокольного поверху застрахованого майна - житлового будинку АДРЕСА_1, в результаті чого в червні 2009 року відбулося просідання фундаменту і з`явилися тріщини на стінах будинку. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2015 року у справі № 607/15823/13-ц позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до КП "Тернопільводоканал", ВАТ "НАСК "Оранта" про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з КП "Тернопільводоканал" на користь ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 92 270 грн на відшкодування матеріальної шкоди, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зазначеним рішенням суду було встановлено, що шкоду майну ОСОБА_3 було завдано саме внаслідок підтоплення ділянки і зволоження ґрунтів основи фундаментів техногенними водами. Для укріплення фундаменту і капітального ремонту будинку необхідно витратити 940 000 грн, однак ПАТ "НАСК "Оранта" порушило свої зобов`язання за договором добровільного страхування майна та відповідальності власника (користувача) житлового приміщення від 24 лютого 2009 року № 61 і не виплатило страхове відшкодування в розмірі 437 952 грн, що складає 80 % від страхової суми 547 440 грн. Крім того, на вимогу КП "Тернопільводоканал" для попередження повторного підтоплення він за власні кошти здійснив перенесення вуличного водопроводу та пожежного гідранта, на що витратив 68 000 грн. З врахуванням зміни курсу гривні до долара США вказана сума на час подання позову складає 204 000 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати Тернопільську обласну дирекцію ПАТ "НАСК "Оранта" винною у невиконанні договору добровільного страхування майна та відповідальності власника (користувача) житлового приміщення від 24 лютого 2009 року № 61 без жодних підстав; зобов`язати ПАТ "НАСК "Оранта" виплатити йому 437 952 грн страховки, 164 000 грн неустойки, 153 000 грн на відшкодування збитків і моральної шкоди, 72 800 грн пені, а всього - 826 808 грн; зобов`язати КП "Тернопільводоканал" відшкодувати здійснені ним витрати в сумі 204 000 грн на перенесення вуличного водопроводу та пожежного гідранта, які він передав на баланс КП "Тернопільводоканал", відшкодувати моральну шкоду, оцінену ним в розмірі 56 000 грн, та стягнути неустойку в розмірі 67 000 грн; зобов`язати відповідачів компенсувати йому судові витрати по 15 000 грн з кожного.
У вересні 2019 року Тернопільська обласна дирекція "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що договір добровільного страхування майна та відповідальності власника (користувача) житлового приміщення від 24 лютого 2009 року № 61 було укладено між ОСОБА_2 та ВАТ "НАСК "Оранта", тому ОСОБА_1 є неналежним позивачем, а Тернопільська обласна дирекція "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" - неналежним відповідачем в цій справі. Судовими рішеннями в інших справах, а саме у справі № 1915/2400/2012 за позовом ОСОБА_2 до ВАТ "НАСК "Оранта", КП "Тернопільводоканал" про стягнення страхової суми та завданої шкоди, у справі № 607/15823/13-ц за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, до КП "Тернопільводоканал", ВАТ "НАСК "Оранта" про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, було встановлено, що шкоду майну ОСОБА_3 було заподіяно з вини КП "Тернопільводоканал", а подія, яка стала причиною завдання шкоди, не є страховим випадком. Тому немає підстав для покладення відповідальності з відшкодування шкоди на страховика.
15 жовтня 2019 року КП "Тернопільводоканал" також подало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 12 березня 2013 року у справі № 1915/2400/2012 за позовом ОСОБА_2 до ВАТ "НАСК "Оранта", КП "Тернопільводоканал" про стягнення страхової суми та завданої шкоди було встановлено, що протягом 2008 року - початку 2009 року до житлового будинку АДРЕСА_1 була здійснена прибудова без розробленої і узгодженої документації та дозволу на будівництво, внаслідок чого вулична водопровідна мережа Д=200 мм опинилася під прибудовою, а каналізаційна мережа - на відстані 1 м від прибудови, що суперечило вимогам будівельних норм. Крім того, при зверненні до суду з цим позовом ОСОБА_1 пропустив позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, в інших справах було встановлено, що шкоду майну ОСОБА_3 було завдано з вини КП "Тернопільводоканал", а причиною підтоплення будинку було неорганізоване водовідведення з колодязю пожежного гідранта під час технологічних промивок системи міського водопостачання, про що також зазначала ОСОБА_2 у заяві до ПАТ "НАСК "Оранта" про виплату страхового відшкодування та в усіх позовних заявах. Тому подія, яка стала причиною пошкодження будинку, не є страховим випадком. ОСОБА_1 не укладав з Тернопільською обласною дирекцією "Національна акціонерна компанія "Оранта" договорів добровільного страхування майна. Тому відсутні підстави для виплати страхового відшкодування ОСОБА_1 Тернопільською обласною дирекцією "Національна акціонерною компанією "Оранта" не порушено прав та інтересів позивача, так як договір добровільного страхування майна та відповідальності власника (користувача) житлового приміщення від 24 лютого 2009 року № 61 було укладено між ОСОБА_2 (страхувальником) та ВАТ "НАСК "Оранта", а не Тернопільською обласною дирекцією "Національна акціонерна компанія "Оранта". Прибудова до житлового будинку АДРЕСА_1 була здійснена без розробленої і узгодженої документації та дозволу на будівництво, внаслідок чого вулична водопровідна мережа Д=200 мм опинилася під прибудовою, а каналізаційна мережа - на відстані 1 м від прибудови, що суперечило вимогам будівельних норм. У зв`язку з цим саме ОСОБА_1 був зобов`язаний за власні кошти виконати роботи з перенесення водопроводу і пожежного гідранта. Крім того, витрати, пов`язані з перенесенням водопроводу і пожежного гідранта, позивач поніс у 2009 році, тому пропустив позовну давність, про застосування якої заявлено відповідачем у справі. Оскільки позивач не довів належними і допустимими доказами наявності всіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності відповідача, то підстави для стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування заподіяної моральної шкоди відсутні.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року змінено, уточнено найменування відповідача - ПАТ "НАСК "Оранта" в особі Тернопільської обласної дирекції "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта". Виключено з мотивувальної частини рішення місцевого суду посилання суду на пропуск ОСОБА_1 позовної давності як на підставу відмови в задоволенні його позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок місцевого суду про відсутність підстав для покладення відповідальності за заподіяну шкоду на страховика є правильним, підтверджується наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому позивач заявляв вимоги до ПАТ "НАСК "Оранта" в особі Тернопільської обласної дирекції "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" і ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 серпня 2019 року було відкрито провадження в цій справі за позовом до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" із зазначення адреси ПАТ "НАСК "Оранта" в особі Тернопільської обласної дирекції "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", однак в рішенні неточно зазначено найменування відповідача - Тернопільська обласна дирекція "Національна акціонерна компанія "Оранта". Тому рішення суду необхідно змінити, уточнивши найменування відповідача - ПАТ "НАСК "Оранта" в особі Тернопільської обласної дирекції "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта". Вирішуючи спір в частині вимог до КП "Тернопільводоканал" про відшкодування витрат на перенесення вуличного водопроводу та пожежного гідранта, суд правильно виходив з обставин, встановлених рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 12 березня 2013 року у справі № 1915/2400/2012 за позовом ОСОБА_2 до ВАТ "НАСК "Оранта", КП "Тернопільводоканал" про стягнення страхової суми та завданої шкоди, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 15 липня 2015 року, у справі 607/15823/13-ц за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, до КП "Тернопільводоканал", ВАТ "НАСК "Оранта" про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2019 року, у справі № 607/12105/16-ц за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, до ПАТ "НАСК "Оранта", третя особа - КП "Тернопільводоканал", про відшкодування шкоди, і обґрунтовано визнав, що саме на ОСОБА_1 було покладено обов`язок виконати роботи з перенесення водопроводу і пожежного гідранта за власні кошти. Оскільки КП "Тернопільводоканал" не порушувало прав та інтересів позивача, то відсутні підстави для відшкодування витрат на перенесення вуличного водопроводу та пожежного гідранта. Однак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволені позову як по суті позовних вимог, так і за пропуском позовної давності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
09 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 травня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) ОСОБА_1 вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Вирішення цього спору Верховним Судом має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в Україні. Також заявник зазначив, що суди не звернули уваги на умови договору добровільного страхування майна та відповідальності власника (користувача) житлового приміщення від 24 лютого 2009 року № 61, не врахували, що цей договір не визнавався недійсним, і дійшли помилкового висновку про те, що подія, яка стала причиною завдання шкоди, не є страховим випадком. Оскільки шкоду майну ОСОБА_3 було заподіяно з вини КП "Тернопільводоканал", то саме воно зобов`язане відшкодувати витрати на перенесення вуличного водопроводу та пожежного гідранта.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
14 вересня 2020 року справа № 607/17348/19 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3, законним представником якої є ОСОБА_2
24 лютого 2009 року між ОСОБА_2 (страхувальником) та ВАТ "НАСК "Оранта", правонаступником якого є ПАТ "НАСК "Оранта", було укладено договір добровільного страхування майна та відповідальності власника (користувача) житлового приміщення № 61, за умовами якого було застраховано житловий будинок АДРЕСА_1 . Страховий платіж - 1 200 грн, страхова сума -300 000 грн. Строк дії цього договору було визначено з 02 березня 2009 року до 01 березня 2010 року.
08 липня 2009 року ОСОБА_2 звернулася до ВАТ "НАСК "Оранта" із заявою, в якій просила виплатити їй страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування майна та відповідальності власника (користувача) житлового приміщення від 24 лютого 2009 року№ 61 у зв`язку з пошкодженням стін будинку АДРЕСА_1 внаслідок підтоплення фундаменту та зазначила, що 2-3 рази на рік, в тому числі в лютому 2009 року з порушенням водовідтоку від будинку промивалася водопровідна система через пожежний гідрант.
ВАТ "НАСК "Оранта" відмовило у виплаті страхового відшкодування.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2012 року у справі № 1915/2400/2012 позов ОСОБА_2 до ВАТ "НАСК "Оранта", КП "Тернопільводоканал" про стягнення страхової суми та завданої шкодибуло задоволено частково, стягнуто з КП "Тернопільводоканал" на користь ОСОБА_2 57 000 грн на відшкодування завданої шкоди з перенесення пожежного гідранта. В позові ОСОБА_2 до ВАТ "НАСК "Оранта" про стягнення 92 270 грн страхової виплати відмовлено за недоведеністю позовних вимог. Стягнуто з КП "Тернопільводоканал" на користь ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн, судовий збір - 51 грн, та на користь держави - 519 грн судового збору.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2013 року у справі № 1915/2400/2012 стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 242,40 грн судового збору.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2013 року у справі № 1915/2400/2012 виправлено описки в зазначенні пункту договору з "7.6.14" на "2.6.1.4" в двадцятому абзаці мотивувальної частини рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2012 року.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 12 березня 2013 року апеляційну скаргу КП "Тернопільводоканал" задоволено, апеляційні скарги ОСОБА_2 - відхилено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2012 року скасовано в частині стягнення з КП "Тернопільводоканал" на користь ОСОБА_2 57 000 грн на відшкодування майнової шкоди, 171 грн судових витрат та стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 519 грн судового збору. В решті рішення залишено без змін. Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 січня 2013 року та ухвалу цього ж суду від 29 січня 2013 року про виправлення описки залишено без змін.
Скасовуючи рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2012 року в частині стягнення з КП "Тернопільводоканал" на користь ОСОБА_2 57 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди та вирішення питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд виходив з того, що такі позовні вимоги позивачем не заявлялися, і КП "Тернопільводоканал" не набуло процесуального статусу сторони у справі.
Вищевказаним рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 12 березня 2013 року у справі № 1915/2400/2012 було встановлено, що протягом 2008 року - початку 2009 року до житлового будинку АДРЕСА_1 була здійснена прибудова без розробленої і узгодженої документації та дозволу на будівництво, внаслідок чого вулична водопровідна мережа Д=200 мм опинилася під прибудовою, а каналізаційна мережа - на відстані 1 м від прибудови, що суперечило вимогам будівельних норм. У зв`язку з цим управління житлово-комунального господарства та екології виконавчого комітету Тернопільської міської ради зобов`язало ОСОБА_1 - діда малолітнього власника будинку та постійного представника ОСОБА_2 - виконати за власні кошти перенесення цих мереж або демонтувати прибудову.
У серпні 2013 року ОСОБА_2 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до КП "Тернопільводоканал", ВАТ "НАСК "Оранта" про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, в якому просила стягнути з КП "Тернопільводоканал" з урахуванням курсу гривні до долара США витрати на перенесення вуличного водопроводу та пожежного гідранта в сумі 181 390 грн, укріплення фундаменту та капітального ремонту стін і приміщення в сумі 275 080 грн, поточний ремонт приміщення в сумі 58 777 грн, та 15 000 грн на відшкодування моральної шкоди, стягнути з ВАТ "НАСК "Оранта" з урахуванням курсу гривні до долара США страхове відшкодування в розмірі 547 440 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2015 року у справі № 607/15823/13-ц позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до КП "Тернопільводоканал", ВАТ "НАСК "Оранта" про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з КП "Тернопільводоканал" на користь ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 92 270 грн на відшкодування матеріальної шкоди, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 15 липня 2015 року апеляційну скаргу КП "Тернопільводоканал" відхилено, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2015 року залишено без змін.
Вищевказаними судовими рішеннями у справі № 607/15823/13-ц було встановлено, що внаслідок періодичного промивання водогінних комунікацій КП "Тернопільводоканал" і витікання з пожежного гідранту води мало місце потрапляння техногенних вод під будинок позивача, що призвело до деформації фундаменту та виникнення тріщин у стінах будинку АДРЕСА_1 і, як наслідок, заподіяння шкоди майну ОСОБА_3 в розмірі 92 270 грн. Факт заподіяння шкоди будинку АДРЕСА_1 підтверджений технічним висновком про стан конструкцій житлового будинку та висновком, складеним спеціалістами Тернопільського філіалу Державного територіального науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту "НДІпроектреконструкція". Згідно з кошторисом, який був додатком до висновку, кошторисна вартість робіт для приведення пошкоджених конструкцій та конструктивів будинку до нормального стану складала 92 270 грн.
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ "НАСК "Оранта", третя особа - КП "Тернопільводоканал", про відшкодування шкоди.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2019 року у справі № 607/12105/16-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 до ПАТ "НАСК "Оранта", третя особа - КП "Тернопільводоканал", про відшкодування шкоди.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2019 року залишено без змін.
Вищевказаними судовими рішеннями у справі № 607/12105/16-ц було встановлено, що шкода заподіяна ОСОБА_3 внаслідок пошкодження її будинку з вини КП "Тернопільводоканал" та відшкодована ним на підставі рішення суду. Оскільки причиною підтоплення будинку було неорганізоване водовідведення з колодязю пожежного гідранта під час технологічних промивок системи міського водопостачання, про що також зазначала ОСОБА_2 у заяві до ВАТ "НАСК "Оранта" про виплату страхового відшкодування та в усіх позовних заявах до суду, то пошкодження будинку за вказаних обставин не є страховим випадком.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ОСОБА_1 посилався на те, що 24 лютого 2009 року він за дорученням своєї дочки ОСОБА_2 уклав з ВАТ "НАСК "Оранта", правонаступником якого є ПАТ "НАСК "Оранта", договір добровільного страхування майна та відповідальності власника (користувача) житлового приміщення № 61 щодо житлового будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3 . Внаслідок підтоплення ділянки і зволоження ґрунтів основи фундаментів техногенними водами було завдано шкоду майну ОСОБА_3, однак ПАТ "НАСК "Оранта" порушило свої зобов`язання і не виплатило страхове відшкодування в розмірі 437 952 грн, що складає 80 % від страхової суми 547 440 грн. Крім того, на вимогу КП "Тернопільводоканал" для попередження повторного підтоплення він за власні кошти здійснив перенесення вуличного водопроводу та пожежного гідранта, на що витратив 68 000 грн. Із врахуванням зміни курсу гривні до долара США вказана сума на час подання позову складає 204 000 грн.
Статтею 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема страхування майна (пункт 11 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування" встановлено, що страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина перша статті 25 Закону України "Про страхування").
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини в завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Згідно з частиною першою, пунктом 3 частини другої, частиною третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).