Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 711/467/19
провадження № 61-6912св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 січня 2020 року у складі судді Демчика Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 30 000 доларів США; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Адвокат ОСОБА_3 - Драченко В. В., звернувся до суду із клопотанням про розподіл судових витрат, обґрунтовуючи тим, що у відзиві на позовну заяву ним було заявлено, що відповідач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. ОСОБА_3 через адвоката Драченка В. В., просила суд ухвалити додаткове рішення у зв`язку із невирішенням судом при ухваленні рішення у цій справі питання про розподіл судових витрат, якимстягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, заяву адвоката ОСОБА_3 - Драченка В. В., задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Рішення мотивовані тим, що оскільки при розгляді даної справи по суті та ухваленні судами рішення в справі, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача ОСОБА_3, а тому згідно статей 141, 271 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та враховуючи належне підтвердження понесених відповідачем заявлених судових витрат, суди дійшли висновку про обґрунтованість відповідної заяви адвоката ОСОБА_3 - Драченка В. В. та необхідність її задоволення.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не розглянув: клопотання позивача про залишення без розгляду і повернення представнику ОСОБА_3 відзиву на позов; заяву позивача про порушення процесуальних норм; заяву ОСОБА_2 про ненадання належних розрахунків судових витрат представником відповідача та порушення суддею і представником норм ЦПК України, роз`яснення причин ненадання заяви та додатків до неї; заяву позивача про зловживання процесуальними правами представником ОСОБА_3 та недотримання суддею процесуальних норм ЦПК України. Суд не встановив, що адвокат Драченко В. В. надав: неналежну квитанцію, яка не містить печатки банку; надав неправдиву інформацію про витрачений час у суді; надав договір від 11 березня 2019 року про надання правничої допомоги без детального опису (наданих послуг), а також адвокат Драченко В. В. у відзиві на позовну заяву у прохальній частині не вказав на кого будуть покладені витрати на правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції не розглянув заяву ОСОБА_2 про зловживання адвокатом Драченком В. В. процесуальними правами та умисне порушення процесуальних норм ЦПК України, заяву позивача про зловживання адвокатом Драченком В. В. процесуальними правами та недотримання процесуальних норм ЦПК України. На думку ОСОБА_2, ОСОБА_3 не має право на компенсацію витрат, пов`язаних з правничою допомогою, наданою адвокатом Драченком В. В.
Суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 462/9002/14-ц. Також заявник посилається на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду: від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, від 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиції інших учасників
У червні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3, у якому вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що нею надано належні та допустимі докази понесення нею витрат на професійну правничу допомогу. Також посилається на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18.
У липні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому вона просить задовольнити касаційну скаргу, вказуючи, що відзив на її позовну заяву не містив у прохальній частині вимоги покласти на позивача або відповідача витрати на правничу допомогу. До відзиву не надано копії розрахунків понесених ОСОБА_3 витрат, пов`язаних із розглядом справи. При розгляді даної справи відповідних письмових заяв і розрахунків ОСОБА_3 та її адвокат Драченко В. В. не надавали.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Верховним Судом ухвалою від 07 грудня 2020 року зупинено виконання додаткового рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 січня 2020 року, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення з них у рівних частинах грошових коштів.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11 квітня 2017 року в сумі 30 000,00 доларів США; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 липня 2019 року - без змін.
17 травня 2019 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Драченко В. В., звернувся до суду із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати понесені нею на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги, рішення судів, визначені в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші обставини. Гонорар має бути розумним та врахований витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
У статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Судами в оскаржуваних рішеннях обґрунтовано встановлено, що ОСОБА_3 понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, надану їй адвокатом Драченком В. В., у розмірі 5 000,00 грн, що підтверджується належними доказами, наданими представником відповідача, а саме: копією договору про надання правничої допомоги від 11 березня 2019 року № 87-03; актом виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової допомоги від 11 березня 2019 року № 87-03; квитанціями від 17 липня 2019 року про сплату ОСОБА_3 коштів в сумі 5 000,00 грн за юридичні послуги (правничу допомогу).
Крім того, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що понесені відповідачем у справі ОСОБА_3 відповідні судові витрати є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони.
Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи наявність рішень про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 у даній справі, дійшов належного висновку щодо стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 понесених нею витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях суперечать практиці Верховного Суду, яка викладена в наведених у касаційній скарзі відповідних постановах є необґрунтованими, оскільки у наведених заявником рішеннях суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях установлено різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів.
Питання щодо розподілу судових витрат, у тому числі понесених сторонами витрат на правничу допомогу, вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та результатів її розгляду, а також зважаючи на надані сторонами доказів на підтвердження понесення ними відповідних витрат і позицію протилежної сторони щодо вирішення даного процесуального питання.
Суди попередніх інстанцій врахували доводи сторін, надали належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосували норми чинного законодавства України.
Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями, оскільки вони не свідчать про незаконність відповідних рішень та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях.
Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.