ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 924/704/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
третьої особи - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Дзюби Володимира Івановича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 (судді: Маціщук А. В. - головуючий, Петухов М. Г., Гудак А. В.) і рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.10.2020 (суддя Заверуха С.В.) у справі
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький
до фізичної особи-підприємця Дзюби Володимира Івановича,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - фізична особа-підприємець Назаревич С. М.,
про стягнення 44 718,08 грн заборгованості з орендної плати, 648,15 грн пені, 4 971,58 грн компенсації із земельного податку та розірвання договору оренди від 07.02.2002,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У червні 2020 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницький (далі - КЕВ м. Хмельницький) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом (з урахуванням змін) до фізичної особи-підприємця Дзюби Володимира Івановича (далі - ФОП Дзюба В. І.) про стягнення з відповідача 44 718,08 грн заборгованості з орендної плати, 648,15 грн пені, 4971,58 грн компенсації із земельного податку та розірвання договору оренди нерухомого військового майна від 07.02.2002 № 28/2002/ГоловКЕУ (далі - договір оренди від 07.02.2002), укладеного між Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України і ФОП Дзюбою В. І.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди від 07.02.2002, з урахуванням додаткових угод до нього, в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів. Позивач наголошував на систематичній несплаті орендарем-відповідачем орендної плати, починаючи з вересня 2019 року, при цьому прострочення оплати мало місце протягом листопада 2019 року - січня 2020 року і квітня 2020 року - червня 2020 року.
1.2. У поясненнях у справі ФОП Дзюба В. І. зазначав, що частина періоду, за який позивачем заявлено до стягнення суму заборгованості за спірним договором, припадає на час карантину, запровадженого в Україні, та визначеного форс-мажорними обставинами згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19)" від 17.02.2020; на період дії карантину орендарі державного нерухомого майна, які надають послуги побутового обслуговування населення, звільняються від сплати орендованої плати за користування державним нерухомим майном. Відповідач також наголосив, що повністю оплатив заборгованість за договором оренди від 07.02.2002 (орендну плату та земельний податок), у зв`язку з чим предмет позову в цій частині відсутній, а провадження у справі підлягає закриттю; вважав, що позивачеві не було завдано істотної шкоди, адже заборгованість за договором сплачена в повному розмірі; несплата орендної плати більше трьох місяців підряд мала місце тільки в квітні-червні 2020 року, в період карантину, який є форс-мажорними обставинами, тобто під час надзвичайних і невідворотних обставин, які об`єктивно унеможливлювали виконання відповідачем зобов`язань, передбачених договором оренди. Крім того, на думку відповідача, законодавством установлений обов`язковий досудовий механізм відмови від договору оренди, проте позивач ним не скористався.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.10.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021, позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП Дзюби В. І. на користь КЕВ м. Хмельницький 648,15 грн пені та розірвано договір оренди від 07.02.2002. Закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення 44 718,08 грн заборгованості з орендної плати та 4971,58 грн компенсації із земельного податку.
2.2. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов в частині розірвання договору оренди, зважаючи, зокрема, на положення пункту 8.6 спірного договору (у редакції додаткового договору) та встановлені обставини справи і наявні у ній докази, дійшов висновку про доведеність факту систематичного порушення відповідачем умов спірного договору щодо вчасного і повного внесення орендної плати, у тому числі протягом листопада 2019 - січня 2020 року, що свідчить про істотне порушення відповідачем умов спірного договору оренди нерухомого військового майна та є підставою для його розірвання. Закриваючи провадження у справі за вимогами про стягнення заборгованості та земельного податку на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд виходив із того, що відповідач сплатив заборгованість за договором оренди (орендну плату та земельний податок) після звернення позивача з цим позовом до суду, у зв`язку з чим предмет позову в цій частині відсутній. Водночас у зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання за спірним договором щодо сплати орендної плати суд визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у заявленій сумі.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ФОП Дзюба В. І. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.10.2020 у справі в частині задоволення позову про розірвання договору та прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити у позові в частині вимоги про розірвання спірного договору.
Скаржник аргументує подання касаційної скарги, посилаючись на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України щодо звільнення орендаря від сплати орендної плати під час дії карантину. На думку скаржника, суди не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 11.10.2017 у справі № 6-1449цс17, не застосували пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину". Скаржник посилається на те, що він не вніс орендну плату лише за грудень 2019 року та січень 2020 року; наразі заборгованість за спірним договором відповідачем повністю погашена; несплата орендної плати протягом 3 місяців відбулася в квітні-червні 2020 року під час запровадження карантину, який є форс-мажорними обставинами, та які об`єктивно унеможливлювали виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди щодо сплати орендної плати, отже підстав для розірвання договору немає.
3.2. Від позивача відзив на касаційну скаргу не надійшов.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 07.02.2002 Квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України (орендодавець) та ФОП Дзюба В. І. (орендар) уклали договір оренди нерухомого військового майна № 28/2002/ГоловКЕУ, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно нежитлове приміщення на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку (інв. № 24/210), площею 155,8 м2, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Попова, 3, що перебуває на балансі будинкоуправління № 2 та обліковується в Хмельницькій Квартирно-експлуатаційній частині району, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 72 086 грн.
Відповідно до пунктів 2.1- 2.3 договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Нерухоме майно орендодавець передає орендарю для використання під магазин продовольчих товарів.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, Протоколу і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (листопад 2001 року) - 722,30 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - січень 2002 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць індекси інфляції; орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Відповідно до пункту 3.3 спірного договору орендна плата у розмірі 100 % перераховується орендарем до спеціального фонду державного бюджету (держбюджету) на спеціальний реєстраційний рахунок (орендодавця, балансоутримувача) в територіальному органі Державного казначейства щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.
За змістом пункту 3.4 договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Згідно з пунктом 3.5 договору оренди від 07.02.2002 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до держбюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Наднормативна сума орендної плати, що надійшла до держбюджету або орендодавцю (балансоутримувачу), підлягає в установленому порядку поверненню орендарю або заліку в рахунок наступних платежів (пункт 3.6 спірного договору).
Відповідно до пункту 5.2 цього договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
У пункті 5.11 договору визначено, що орендар зобов`язаний щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, займаної зданим в оренду нерухомим майном.
Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки, має переважне право за інших рівних умов на продовження договору оренди на новий термін (пункт 6.2 договору оренди від 07.02.2002)
Договір діє до 07.02.2007 строком на 5 років (пункт 10.1).
У подальшому до зазначеного договору сторони неодноразово вносили зміни в частині, зокрема, розміру орендної плати та строку дії договору згідно з відповідними додатковими угодами (договорами).
Зокрема, 27.04.2012 КЕВ м. Хмельницький (орендодавець) та ФОП Дзюба В. І. (орендар) уклали додатковий договір № 42/28Д/2012-КЕВ до договору оренди від 07.02.2002.
Відповідно до пунктів 3.6, 3.7 цього додаткового договору орендна плата у розмірі 100 % перераховується орендарем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний рахунок орендодавця в територіальному органі державного казначейства не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету у визначеному пунктом 3.6 договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Згідно з пунктом 5.3 додаткового договору орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.
У пункті 8.6 зазначеного додаткового договору сторони обумовили, що орендодавець має право відмовитися від договору оренди і вимагати повернення майна, якщо орендар не вносить плату за користування майном протягом трьох місяців підряд.
У пункті 10.6.1 додаткового договору сторони погодили, що цей договір може бути достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар не вніс плати протягом трьох місяців із дня закінчення строку платежу.
Відповідно до пункту 10.7 додаткового договору чинність цього договору припиняється, зокрема, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.
03.05.2018 сторони уклали додаткову угоду № 4/28Д/2018/КЕВ Хм. до договору оренди від 07.02.2002, за умовами якої, зокрема, пункти 1.1, 3.1, 3.3, 10.1, 11.4 договору було викладено у новій редакції.
Так, згідно з пунктами 3.1, 3.3 додаткової угоди орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць грудень 2017 року на рівні 5401,19 грн з урахуванням конкурсної надбавки та моніторингу орендної плати на аналогічних об`єктах оренди, але не нижче орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), яка становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку грудень 2017 року 4406,78 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди, згідно із законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць згідно із законодавством.
У пункті 10.1 цієї додаткової угоди зазначено, що цей договір діє з моменту підписання до 25.03.2021 включно.
Відповідно до розрахунку орендної плати державного (військового) нерухомого майна, що перебуває на балансі КЕВ м. Хмельницький, розрахункова орендна плата становить 4406,78 грн, а за домовленістю - 5401,19 грн.
Господарські суди попередніх інстанцій також установили та підтверджено матеріалами справи, що позивач виставляв відповідачеві рахунки на оплату за оренду приміщення за спірним договором, однак їх відповідач оплачував невчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість з орендної плати за спірним договором за період вересень 2019 року - липень 2020 року, розмір якої станом на 23.07.2020 становив 44 718,08 грн (тобто суму заявлену до стягнення). Зокрема, суди встановили, що відповідач мав сплати позивачу 88 968,35 грн орендної плати за період вересень 2019 року - липень 2020 року, а саме: заборгованість станом на 01.09.2019 - 7193,02 грн, за вересень 2019 року - 7308,30 грн, за жовтень 2019 року - 7359,46 грн, за листопад 2019 року - 7410,98 грн, за грудень 2019 року - 7418,39 грн, за січень 2020 року - 7403,56 грн, за лютий 2020 року - 7418,39 грн, за березень 2020 року - 7396,10 грн, за квітень 2020 року - 7455,28 грн, за травень 2020 року - 7514,92 грн, за червень 2020 року - 7537,46 грн, за липень 2020 року - 7552,52 грн. Проте відповідач частково провів оплату за оренду нерухомого майна в сумі 44 250,27 грн, а саме: 6000,00 грн - 16.09.2019, 1222,21 грн - 19.09.2019, 7308,30 грн - 07.10.2019, 4000,00 грн - 11.11.2019, 3359,50 грн - 15.11.2019, 7404,00 грн - 06.03.2020, 7418,36 грн - 13.03.2020, 2537,90 грн - 02.07.2020, 2700,00 грн - 06.07.2020, 2300,00 грн - 23.07.2020, що відображено у розрахунках позивача і акті вивірки станом на 07.10.2020, підписаному сторонами без зауважень.
Також господарські суди установили, що позивач неодноразово направляв відповідачеві вимоги щодо погашення заборгованості за спірним договором, які відповідач залишив без реагування.
Крім того, суди установили, що в ході проведення перевірки цільового використання орендованих приміщень у складі комісії позивача 04.09.2020 було установлено факт непроведення страхування об`єкта оренди відповідачем та здача ним орендованого майна в суборенду фізичній особі-підприємцю Назаревич С. М., що заборонено діючим законодавством.
Водночас, судами було враховано, що в подальшому згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості з орендної плати станом на 30.09.2020 (після звернення з цим позовом до суду) ФОП Дзюбою В. І. за період із 27.07.2020 по 29.09.2020 сплачено 56 225,79 грн орендної плати, а саме: 27.07.2020 - 22 196,24 грн, 14.08.2020 - 11507,21 грн, 02.09.2020 - 15 014,42 грн, 29.09.2020 - 7507,92 грн.
4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги КЕВ м. Хмельницький до ФОП Дзюби В. І. про стягнення з відповідача 44 718,08 грн заборгованості з орендної плати, 648,15 грн пені, 4971,58 грн компенсації із земельного податку та розірвання договору оренди від 07.02.2002.
Попередні судові інстанції установили, що після звернення позивача з цим позовом до суду відповідач повністю сплатив 44 718,08 грн заборгованості з орендної плати за спірним договором, а також 4971,58 грн боргу з компенсації земельного податку у зв`язку з чим суд першої інстанції закрив провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Також господарський суд першої інстанції, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені за прострочення внесення орендної плати за договором визнав його обґрунтованим та арифметично правильним, задовольнивши позов і у цій частині. В частині закриття провадження у справі та стягнення з відповідача пені судові рішення у справі відповідачем не оскарженні в касаційному порядку.
Водночас попередні судові інстанції, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшли висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди з підстав визначених у пункті 8.6 спірного договору (в редакції додаткового договору) - невнесення плати за користування майном протягом трьох місяців підряд, а саме протягом листопада 2019 року - січня 2020 року. З такими висновками судів не погодився ФОП Дзюба В. І., звернувшись з касаційною скаргою на судові рішення у справі саме в частині задоволення позову про розірвання спірного договору оренди.
4.4. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 30.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Дзюби В. І. на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.10.2020 у справі № 924/704/20 з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних відповідачем рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі, аргументуючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, послався на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України щодо звільнення орендаря від сплати орендної плати під час дії карантину.
Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України щодо звільнення орендаря від сплати орендної плати під час дії карантину у подібних правовідносинах, про що зазначав скаржник у касаційній скарзі, у наведеному випадку не є таким, що потребує вирішення в межах спірних правовідносин у цій справі, не впливає на вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, а також не впливає на висновки, викладені у оскаржених судових рішеннях, яких суди дійшли, зважаючи на предмет і підстави позову, встановлені судами обставини справи, наявні у справі докази, та відповідні положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини. При цьому колегія суддів звертає увагу на імперативні приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.
Як уже зазначалося, вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги у справі в частині розірвання спірного договору оренди, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди з підстав визначених у пункті 8.6 спірного договору (в редакції додаткового договору) - невнесення плати за користування майном протягом трьох місяців підряд, а саме протягом листопада 2019 року - січня 2020 року (тобто протягом періоду, який передував запровадженню карантину), що свідчить про істотне порушення відповідачем умов спірного договору оренди нерухомого військового майна. Тобто суди встановили обставини невнесення відповідачем орендної плати за спірним договором у період до запровадження карантину, що стало підставою для розірвання такого договору у судовому порядку.
При цьому суди, урахувавши, зокрема, положення статей 252, 526, 611, 651, 782 Цивільного кодексу України, статей 193, 291 Господарського кодексу України, статей 17, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", наголосили, що розірвання договору є одним із правових наслідків, встановлених договором або законом, що настає у разі порушення зобов`язання.
Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду із вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору. Істотне порушення наймачем такої умови договору найму майна як своєчасне внесення орендної плати є достатньою підставою для дострокового розірвання договору найму та повернення наймодавцеві речі з найму.
Водночас суди урахували і те, що неналежне виконання умов договору, а саме часткове невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (відповідна правова позиція викладене у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17).
Таким чином, попередні судові інстанції дослідили обставини справи та наявній у ній докази, надали оцінку розрахунку заборгованості з орендної плати, несплата якої стала підставою для звернення з позовом в частині розірвання договору оренди, перевірили вихідні дані, відповідно до яких позивач обчислив розмір спірної суми заборгованості, період за який вона виникла і нарахована та обґрунтованість здійсненого розрахунку, виклавши відповідні висновки в судових рішеннях, натомість відповідач заперечень щодо даних розрахунку позивача не надав, які і не навів власного контррозрахунку, а відтак суди дійшли висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову в частині вимог про розірвання договору оренди від 07.02.2002. Доводи касаційної скарги встановленого судами не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених у статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Щодо посилань на постанову Верховного Суду України від 11.10.2017 у справі № 6-1449цс17, то колегія суддів зазначає, що судові рішення у зазначеній справі ухвалені за інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, та зібраних у ній доказах, іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. Крім того, застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору у наведеному випадку було предметом дослідження судів у цій справі, що розглядається, які (суди), як уже зазначалося, дійшли висновку про істотне порушення (систематична несплата орендної плати) відповідачем умов спірного договору оренди нерухомого військового майна.