Постанова Іменем України
25 травня 2021 року
м. Київ
справа № 364/242/18
провадження № 51-430км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П.,
за участю секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Піх Ю.Г.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Деркач В.В.,
розглянув касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Деркач В.В. на вирок Володарського районного суду Київської області від 11 квітня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР)за № 12018110160000041, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та жителя АДРЕСА_2,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Володарського районного суду Київської області від 11 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт терміном 200 годин.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1500 грн і на користь ОСОБА_3 2000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Київський апеляційний суд ухвалою від 23 листопада 2020 року змінив вирок щодо ОСОБА_1 : на підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнив його від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. В іншій частині вирок залишив без змін.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 15 лютого 2018 року близько 10:00 прибув до місця проживання своєї колишньої співмешканки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, щоб відвідати їхнього спільного малолітнього сина ОСОБА_4, та під час конфлікту з її сестрою ОСОБА_2, діючи на ґрунті неприязних відносин, які раптово виникли, тримаючи сина в лівій руці, умисно завдав потерпілій ОСОБА_2 один удар правою рукою в ліву частину обличчя, спричинивши відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 14/Д від 23 лютого 2018 року легкі тілесні ушкодження. Крім того, засуджений штовхнув ОСОБА_3 та умисно завдав їй декілька ударів ногою, спричинивши потерпілій відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 15/Д від 23 лютого 2018 року легкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 та захисник Деркач В.В. ставлять вимогу про скасування судових рішень стосовно засудженого, посилаються на порушення кримінального процесуального закону, що потягло безпідставне засудження ОСОБА_1 . Вказують, що суд не дав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні, внаслідок чого обґрунтував свої висновки про винуватість засудженого даними, які мають бути визнані недопустимими. Зокрема, вважають, що суд незаконно послався як на докази обвинувачення на дані, зібрані під час досудового розслідування неуповноваженою особою. Зазначають, що протокол слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_3 не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), висновки судово-медичних експертиз щодо потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ґрунтуються на суперечливих даних та недопустимих доказах. Вказують на порушення права засудженого на захист, оскільки під час досудового розслідування та в суді він був позбавлений можливості брати участь у слідчих діях та подавати докази своєї невинуватості. Крім того, захисник звертає увагу на те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності потерпілих та їхніх представників, не з`ясувавши думки інших учасників щодо можливості такого розгляду. Засуджений вказує, що суд не звернув уваги на те, що потерпілі, надавши суду копії документів на підтвердження цивільного позову, не вказали місцезнаходження їх оригіналів. Захисник та засуджений вважають за необхідне закрити кримінальне провадження.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу, а прокурор вважала, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Доводи, викладені в касаційних скаргах захисника Деркач В.В. та засудженого ОСОБА_1 про недоведеність винуватості останнього в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_3 і ОСОБА_2 аналогічні доводам, що містилися в їхніх апеляційних скаргах та були визнані необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, підтверджуються показаннями потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про обставини, за яких у засудженого виник конфлікт з останньою, під час якого засуджений кілька разів ударив її ногами, а коли у конфлікт втрутилася ОСОБА_2, то вдарив і її кулаком в обличчя; показаннями свідка ОСОБА_5 про те, що він, приїхавши додому, побачив, як ОСОБА_1 двічі завдав удари ногою його доньці ОСОБА_3 ; висновками судово-медичного експерта про характер і ступінь тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_2 (висновок № 14/Д від 23 лютого 2018 року) та у ОСОБА_3 (висновки № 15/Д від 23 лютого 2018 року та № 26/Д від 03 квітня 2018 року), виникнення яких можливе за обставин події, що мали місце 15 лютого 2018 року; показаннями судово-медичного експерта ОСОБА_6 ; заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з приводу заподіяння їм ОСОБА_1 тілесних ушкоджень тощо.
Висновки судово-медичних експертиз щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_3 обґрунтовано покладено в основу обвинувачення ОСОБА_1, оскільки відсутність вихідних номерів на медичних довідках обох потерпілих, що були надані експерту для проведення експертиз, не може бути підставою для визнання їх недопустимими доказами. При проведенні додаткової судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_3 експертом, крім довідки, також було досліджено її амбулаторну картку з Володарської ЦРЛ. Що стосується невідкриття стороні захисту цього документа на стадії закінчення досудового розслідування, то слід звернути увагу, що медична картка потерпілої була надана для огляду безпосередньо в судовому засіданні, що не суперечить вимогам ч. 11 ст. 290 КПК.
Не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону відсутність у постановах слідчого про призначення судово-медичних експертиз попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Як видно зі змісту самих експертиз, судово-медичний експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК, що експерт підтвердив і під час допиту в судовому засіданні. Стороною захисту та іншими учасниками провадження не було заявлено про наявність обставин, які б тягли необхідність відводу експерта на підставах, передбачених законом. Не встановлено підстав для сумніву в компетентності або неупередженості експерта судами нижчих інстанцій, відсутні вони і в касаційній скарзі.
Підстав вважати недопустимим доказом висновок судово-медичного експерта № 26/Д від 03 квітня 2018 року, оскільки він зроблений, у тому числі, з урахуванням результатів слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_3, немає. Як правильно зазначив суд, проведення слідчого експерименту за участю потерпілої з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення відповідно до вимог ст. 240 КПК, жодним чином не порушило прав та свобод ОСОБА_1 . Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати недопустимими докази, щодо яких заявлено клопотання захисника обвинуваченого через недопустимість даних, отриманих за результатом проведення слідчого експерименту.
Метою слідчого експерименту згідно із ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Те, що у кримінальному провадженні слідчий експеримент був проведений тільки з потерпілою ОСОБА_3 і такої ж слідчої дії не було проведено за участю ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2, не вказує на неповноту або однобічність досудового розслідування та судового слідства та не свідчить про те, що засуджений був позбавлений можливості подавати суду докази своєї невинуватості.
Крім того, слід зазначити, що в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 з посиланням на ст. 63 Конституції України відмовився давати показання. Тож у суду не було підстав для доручення органу досудового розслідування про проведення слідчого експерименту з метою перевірки його показань щодо механізму виникнення тілесних ушкоджень у потерпілих.
Судом були перевірені та визнані непереконливими доводи сторони захисту про недопустимість отриманих під час досудового розслідування доказів, оскільки вони були зібрані неуповноваженою особою. Як установлено судом, і це підтверджується матеріалами кримінального провадження, слідчі СВ Володарського ВП Сквирського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є службовими особами, які згідно з п. 17 ч. 1 ст. 3 КПК уповноважені в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 40 КПК слідчий органу досудового розслідування уповноважений починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі змістом ч. 1 ст. 214 цього Кодексу він невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
У матеріалах кримінального провадження наявне доручення керівника слідчого підрозділу на проведення досудового розслідування за фактом заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 . Визначення ж слідчого для здійснення досудового розслідування не передбачає обов`язкового винесення процесуального рішення у формі постанови, тому відсутність постанови начальника СВ Володарського ВП про доручення проведення досудового розслідування слідчому ОСОБА_8 не є істотним порушенням вимог КПК. У матеріалах справи міститься постанова від 10 квітня 2018 року про прийняття слідчим СВ Володарського ВП Сквирського відділу поліції Перкіною А.Ю. кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, до свого провадження та повідомлення про це прокурора Володарського відділу Білоцерківської місцевої прокуроратури.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив докази та надав їм належну оцінку в сукупності та взаємозв`язку, на підставі чого встановив обставини, які могли мати значення для справи, і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень потерпілим.
Ретельно дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, суд дійшов обґрунтованого висновку, що ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 .
Частина 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом.
На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені в суді першої інстанції, доходимо висновку, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Суд правильно встановив обставини вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення та виклав їх у вироку. Дії засудженого правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії. Вирок суду є законним, обґрунтованим та за своїм змістом не суперечить вимогам ст. 374 КПК.
Доводи засудженого про те, що потерпілі, надавши суду копії документів на підтвердження цивільного позову, не вказали місцезнаходження їх оригіналів, не є підставою вважати, що цивільні позови було розглянуто судом всупереч вимогам закону. Як видно з матеріалів кримінального провадження, окремі документи, що стосувалися позову, при наданні їх суду не були засвідчені потерпілими, тому судом було повернуто останнім ці документи для усунення зазначеного недоліку, що і було ними виконано. Жодних заяв з приводу несправжності оригіналів документів у сторони захисту не було, не виникло підстав для сумніву у цьому і в суду, не наведено їх і в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 .
Посилання захисника на те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності потерпілих та їхніх представників, не з`ясувавши думки інших учасників щодо можливості такого розгляду, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Як видно з матеріалів кримінального провадження, усі учасники судового провадження були повідомлені належним чином про розгляд справи в апеляційному порядку. Участь потерпілих та їхніх представників в апеляційному розгляді не є обов`язковою, тому суд розглянув справу за їх відсутності, що не суперечить вимогам ч. 4 ст. 405 КПК.
При перегляді справи в апеляційному порядку апеляційним судом належним чином перевірено доводи, які були зазначені в апеляційних скаргах засудженого та захисника, та прийнято рішення з наведенням докладних підстав в ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які б впливали на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні допущено не було.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд