ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 820/1787/17
адміністративне провадження № К/9901/41345/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" до Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 (суддя - Шляхова О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 (головуючий суддя - Чалий І.С., судді: Зеленський В.В., П`янова Я.В.) у справі № 820/1787/17.
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" (далі - ТОВ "Мідас Оіл") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 13.04.2017 №0000185009.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не було порушені вимоги податкового законодавства та виконано обов`язок щодо сплати податку на додану вартість по уточнюючому розрахунку від 26.03.2015 № 9050711482 та по податковій декларації № 9074111366 від 20.04.2015 в порядку та строки, визначені Податковим кодексом України.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Харківське управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби звернулось із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає про правомірність застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань, визначених в Уточнюючому розрахунку до декларації з ПДВ за лютий 2015 року, оскільки вимоги пункту 200-1.6 статті 200 Податкового кодексу України не передбачали можливості погашення грошових зобов`язань з ПДВ визначених в уточнюючих розрахунках.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено камеральну перевірку ТОВ "Мідас Оіл" податковий номер 39363828, своєчасності сплати до бюджету узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість за період з 20.04.2015 по 25.04.2015.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 30.03.2017 № 334/28-10-50-09-08/39363828, в якому відображено висновки про порушення позивачем строку сплати податкових зобов`язання за платежем з податку на додану вартість за уточнюючим розрахунком № 9050711482 від 26.03.2015 в сумі 545529,00грн. та за податковою декларацією за березень 2015 року № 9074111366 від 20.04.2015 в сумі 31399,00грн., передбаченого пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.
На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.04.2017 № 0000185009 про застосування штрафу в розмірі 57692,82 грн.
Пунктом 38.1 статті Податкового Кодексу України передбачено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
Відповідно до статті 49 Податкового Кодексу України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (пункт 46.1 статті 46 Податкового кодексу України).
Податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пункт 203.1 статті 203.1 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового Кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового Кодексу України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені вказаним Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Судами встановлено, що 26.03.2015 ТОВ "Мідас Оіл" з поточного банківського рахунку на електронний рахунок з ПДВ платіжним дорученням № 520 від 26.03.2015 перераховано грошові кошти в розмірі 548788,00 грн.
Зазначені обставини податковим органом не заперечувалися.
Крім того, ТОВ "Мідас ОІЛ" подано 26.03.2015 до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2015 року № 9050711482, в якому відображено суму податкових зобов`язань в розмірі 548788,00 грн.
20.04.2015 Позивачем до ДПІ у Дзержинському р-ні м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області подано податкову декларацію з податку на додану вартість №9074111366 за період березень 2015 року, відповідно до якої визначено суму податкових зобов`язань в розмірі 962784,00грн.
Згідно Витягу з системи електронного адміністрування ПДВ № 1 від 23.03.2015 сума коштів на електронному рахунку позивача складала 548788,00 грн.
20.04.2015 підприємство отримало Витяг з системи електронного адміністрування ПДВ № 2, яким підтверджено, що станом на 20.04.2015 сума коштів на електронному рахунку позивача складала 548788,00 грн.
В подальшому 27.04.2015 позивачем на підставі платіжного доручення № 615 сплачено суму ПДВ в розмірі 413996,00грн. на електронний рахунок.
Станом на 27.04.2015 підприємством позивача сплачені податкові зобов`язання з податку на додану вартість за березень 2015 року в загальній сумі 962784,00грн., тобто суму податкових зобов`язань з ПДВ, що задекларовано до сплати за податковою декларацією з податку на додану вартість № 9074111366 за період березень 2015 року.
З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким запроваджено нові правила функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість.
Так, система електронного адміністрування податку на додану вартість запроваджена поетапно відповідно до пункту 35 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України:
- з 1 січня до 1 липня 2015 року - у тестовому режимі;
- з 1 липня 2015 року - на постійній основі.
Основні принципи функціонування системи електронного адміністрування ПДВ визначено статтею 200.1 розділу V Кодексу.
Порядок електронного адміністрування ПДВ затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 "Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість".
Електронний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ (далі - електронний рахунок) - це рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який платником перераховуються кошти з власного поточного рахунка в сумах, необхідних для збільшення розміру суми, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, а також у сумах, недостатніх для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов`язань з цього податку. Кошти з такого рахунка підлягають перерахуванню до бюджету та/або на спеціальний рахунок. Для кожного платника податку Казначейством відкривається один електронний рахунок.
Відповідно до пункту 200-1.5 статті 200-1 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, кошти з електронного рахунка платника ПДВ перераховуються Казначейством в автоматичному режимі виключно до: державного бюджету; на рахунок, відкритий у банку та/або органі Казначейства сільськогосподарськими підприємствами - суб`єктами спеціального режиму оподаткування, визначений статтею 209 ПК України, для акумулювання сум податку, що нараховуються на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів (послуг), у порядку, передбаченому статтею 209 Податкового кодексу України; на поточний рахунок платника податку за його заявою у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань.
Протягом дії системи електронного адміністрування ПДВ у тестовому режимі платники податку самостійно зараховують на такі електронні рахунки кошти з власних поточних рахунків, відкритих у банківських установах, у сумах, необхідних для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов`язань з цього податку, задекларованих ними в податковій звітності з ПДВ.
Відповідно до пункту 200-1.7 статті 200-1 Податкового кодексу України кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 2001.5 статті 2001 цього. Згідно з пунктом 200-1.5 статті 200-1 з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету або на спеціальний рахунок платника - сільськогосподарського підприємства, що обрав спеціальний режим відповідно до статті 209 цього Кодексу, в сумі податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань.
Відповідно до пункту 87.1 статті 87 Податкового Кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, та джерела, зазначені в абзаці першому цього пункту.
Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.
Не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість, кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 21 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №569 "Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість" (далі - Порядок), Державна казначейська служба України (далі - ДКСУ) не пізніше останнього дня строку, встановленого Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, на підставі реєстрів платників податку, надісланих ДФС для перерахування до бюджету та/або на спеціальний рахунок платника податку сум узгоджених податкових зобов`язань відповідно до поданих податкових декларацій з податку, перераховує суми податку до бюджету та/або на спеціальні рахунки платників податку з їх електронних рахунків.
Відповідно до частини четвертої статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Згідно з частиною п`ятою статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України 26.06.2002 N 122 (у редакції наказу від 30.11.2010 N 449), Єдиний казначейський рахунок, це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.
Єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.
Єдиний казначейський рахунок, відкритий на балансі Державного казначейства України, об`єднує кошти субрахунків, що відкриті на балансі Головних управлінь Державного казначейства України (далі - субрахунки ЄКР).
На субрахунках ЄКР ведеться аналітичний облік коштів державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.
Так, за даними, що містяться у платіжних дорученнях, наданих позивачем до матеріалів справи, в графі "Призначення платежу" судами з`ясовано, що підприємством вірно було визначено призначення платежу із зазначенням коду бюджетної класифікації " 101" та вказано призначення платежу - оплата саме податку на додану вартість за лютий та за березень 2015 року відповідно.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини та приписи пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України контролюючим органом безпідставно своєчасно не зараховано кошти з рахунку позивача в СЕА ПДВ, сплачені ним на погашення податкового зобов`язання визначеного в уточнюючому розрахунку від 26.03.2015.
Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є правильними та підлягають залишенню без змін.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -