ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 810/703/16
адміністративне провадження № К/9901/37947/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №810/703/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Едем-Авто" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2016 (суддя Кушнова А.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 (головуючий суддя Глущенко Я.Б., судді: Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Едем-Авто" (далі також Товариство, позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі також ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.01.2016 №0000132200, №0000142200, №0001881701, рішення про застосування штрафних санкцій №0001831701 від 27.01.2016 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000011701 від 04.01.2016.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017, позов задоволено.
Не погоджуючись рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2017 відкрито касаційне провадження у справі №810/703/16.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали справи №810/703/16 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 31.05.2021 прийнято матеріали справи до провадження та призначено попередній розгляд справи на 01.06.2021.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать нормам матеріального права, зокрема, пункту 57 статті 57, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, підпункту 1.2 пункту 2 статті 6, пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статті 8, абзацу 3 пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Також, на думку податкового органу, судами порушено норми матеріального права, а саме: статтей 7, 9, 11, 69, 70, 86, 159 КАС України. Відповідач посилається на результати проведеної перевірки, якою встановлено порушення позивачем податкового законодавства, що належним чином зафіксовані в акті перевірки, відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на законних підставах та відповідають чинному законодавству, зазначає обставини, встановлені у акті перевірки. У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Товариство вказує, що в цілому, в обґрунтування своєї позиції податковий орган бере за основу припущення. Відтак, позивач наполягає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому підстав для їх скасування не вбачається.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що основними видами діяльності позивача є торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; торгівля іншими автотранспортними засобами; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.
У період з 16.11.2015 по 25.12.2015 посадовими особами податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.
Результати перевірки оформлені актом перевірки від 04.01.2016 №1/10-13-22-02-20/35772789 (далі - Акт перевірки) (т.1, а.с. 15-20). У висновках акту перевірки відповідачем встановлені порушення позивачем:
пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8. статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 320681,00грн.;
пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.10, 201.11 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 187235,00грн.;
підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік в розмірі 15106,40грн.
частини першої пункту 1 статті 7, частин першої, другої, п`ятої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого встановлено заниження суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2014 рік в розмірі 2424,00грн.
На підставі висновків Акту перевірки ДПІ прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 27.01.2016 № 0000132200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 400852,00грн., у тому числі 320681,00грн. - за основним платежем та 80171,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1, а.с. 21);
податкове повідомлення-рішення від 27.01.2016 №0000142200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 228982,00грн., у тому числі 183185,00грн. за основним платежем та 45797,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1, а.с. 22);
податкове повідомлення-рішення від 27.01.2016 №0001881701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 19108,00грн., у тому числі 15106,00грн. за основним платежем та 4002,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1, а.с. 23);
рішення від 27.01.2016 №0001831701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 1212,00грн. (т.1, а.с. 24);
вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.01.2016 №Ю-0000011701 про сплату суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 2424,00грн.
Підставлю для прийняття оскаржуваних рішень стали висновки податкового органу про порушення позивачем встановленого порядку формування витрат за операціями з придбання у ФОП ОСОБА_1 послуг (робіт). Зокрема, відповідач зазначив, що метою укладення договору між позивачем та ФОП ОСОБА_1 було отримання необґрунтованої вигоди внаслідок штучного збільшення витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток.
Вважаючи вказані податкові повідомленнями-рішення, рішення та вимогу про сплату боргу незаконними, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. За результатом розгляду скарг оскаржувані рішення було залишено без змін, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних рішень. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами. Суди дійшли висновку про відсутність у діях позивача порушення вимог чинного законодавства.
Верховний Суд, переглянувши постанови суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Положеннями пункту 135.2 статті 135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів (пункт 135.3 статті 135 ПК України).
Відповідно до підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань, та включає: дохід від реалізації товарів.
Підпунктом 135.5.4 пункту 135.1 статті 135 ПК України визначено, що інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Як з`ясовано судами, 11.06.2013 між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець) укладений договір про надання послуг/виконання робіт №110613-1, відповідно до умов якого виконавець зобов`язувався надати послуги (виконати роботи) з технічного обслуговування автомобілів, ремонту автомобілів та встановлення додаткового обладнання.
За умовами договору, надання послуг/виконання робіт відбувається на території замовника, для чого замовник зобов`язувався надати виконавцю доступ до автомобіля, що підлягає ремонту; забезпечити можливість підключення до мереж 220 в, 36 в, водопостачання.
Судами вказано, що на виконання договору ФОП ОСОБА_1 надав позивачу послуги з ремонту та технічного обслуговування автомобілів на загальну суму 1752420,00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт (т.2, а.с. 178-250; т.3, а.с. 1-250; т.4, а.с. 1-250; т.5, а.с. 1-250, т.6, а.с. 1-215).
У якості оплати за надані послуги (виконані роботи) позивач перерахував на користь ФОП ОСОБА_1 кошти на загальну суму 1752420,00грн., що підтверджується рахунками-фактурами (т.6, а.с. 216-250; т.7, а.с. 1-250; т.8, а.с. 1-250; т.9, а.с. 1-250; т.10, а.с. 1-250; т.11, а.с. 1-7); платіжними дорученнями (т.11, а.с. 44-47; 64-87); банківськими виписками (т.11, а.с. 48-55) оборотно-сальдовими відомостями за 2013 рік (т.11, а.с. 56-63) оборотно-сальдовими відомостями за 2014 рік (т.11, а.с. 88-99).
Отже, на підставі матеріалів справи суди дійшли висновку, що витрати за результатом здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 були сформовані позивачем на підставі належних документів, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства.
Доводи відповідача щодо того, що позивач має достатньо кваліфікованого персоналу для самосійного виконання робіт з ремонту автомобілів, що свідчить про те, що ФОП ОСОБА_1 не надавав послуг, зазначених в договорі від 11.06.2013 року, суди правомірно вважали необґрунтованими, враховуючи наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "Едем-Авто" є офіційним дилером Hyundai в Україні, підприємство здійснює продаж автомобілів марки Hyundai, а також їх обслуговування та ремонт, для чого підприємством орендується ряд приміщень за договорами з ТОВ "ЕДЕМ ЦЕНТР".
Як зазначалося вище, між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець) укладений договір про надання послуг/виконання робіт, відповідно до умов якого виконавець зобов`язувався надати послуги (виконати роботи) з технічного обслуговування автомобілів, ремонту автомобілів та встановлення додаткового обладнання.
Відповідні роботи ФОП ОСОБА_1 виконувались за місцезнаходженням станції технічного обслуговування ТОВ "Едем-Авто" за адресою: АДРЕСА_1 (згідно договору п.1.1), в якому ОСОБА_1 орендує частину приміщення за договором з ТОВ "ЕДЕМ ЦЕНТР" від 01.11.2013 №38 (копія якого наявна в матеріалах справи), а також обладнання, необхідне для виконання окремих робіт, зокрема, підйомники.
Щоденно, за наслідками надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Едем-Авто" складалися акти виконаних робіт, в яких зазначався перелік робіт; автомобілі, на яких виконувались роботи; кількість та вартість робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.
При цьому, матеріалами справи підтверджується наявність у ФОП ОСОБА_1 у перевіряємому періоді трудових ресурсів для надання позивачу робіт, що підтверджується договорами між ФОП ОСОБА_1 та фізичними особами, які залучались до робіт з технічного обслуговування за весь період перевірки, копіями форми 1-ДФ "Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку", яка була подана ФОП ОСОБА_1 до податкового органу за насідками 4 кварталу 2014 року, з якої вбачається нарахування та сплата податку з доходів фізичних осіб за найманих працівників; копією табеля обліку робочого часу за грудень 2014 року.
Вартість усіх послуг ФОП ОСОБА_1 була включена до собівартості послуг позивача, які він надавав кінцевим споживачам (власникам автомобілів) та за якими отримав дохід та прибуток, що також спростовує твердження податкового органу про те, що витрати за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_1 не пов`язані із здійсненням господарської діяльності позивачем.
Відтак, суди дійшли правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення від 27.01.2016 №000132200 є протиправним та підлягає скасуванню.
Окрім того, податковий орган вважав, що позивачем порушено пункти 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.10, 201.11 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 187235,00 грн.
Висновки відповідача щодо завищення податкового кредиту та заниження зобов`язань з податку на додану вартість, викладені в акті перевірки, пов`язані з взаємовідносинами позивача з ПП "Альфа-Ком" та ТОВ "Хюндай Мотор Україна".
З матеріалів справи слідує, що між позивачем (дилер) та ТОВ "Хюндай Мотор Україна" (дистриб`ютор) було укладено дилерський договір №ДД0032 від 31.12.2011 року.
Згідно преамбули під дилером за цим договором розуміють суб`єкта господарювання, що уповноважений дистриб`ютором на здійснення продажу транспортних засобів та їх складових, що мають ідентифікаційні номера, матеріально-технічна база якого відповідає основним критеріям оцінки торгово-сервісних потужностей та який від свого імені здійснює на договірних засадах продаж транспортних засобів та їх складових частин, які мають ідентифікаційні номера, здійснює передпродажну підготовку, гарантійне та післягарантійне обслуговування.
Відповідно до пункту 1.1. даного договору дистриб`ютор призначає дилера на правах не ексклюзивності для реалізації транспортних засобів марки Hyundai на території м. Києва та Київської області, а дилер зобов`язується здійснити оплату дистриб`ютору за отримані транспортні засоби марки Hyundai у безготівковому порядку на зазначені дистриб`ютором розрахункові рахунки, відповідно до виставлених рахунків-фактур.
На виконання умов дилерського договору ТОВ "Хюндай Мотор Україна" поставило позивачу транспортні засоби марки Hyundai на суму 1353447,00грн., у тому числі ПДВ 225574,50грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.
В оплату за поставлені транспортні засоби позивач перерахував на користь ТОВ "Хюндай Мотор Україна" кошти в сумі 1353447,00грн., що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи.
За фактом настання першої з подій (зарахування коштів від позивача на банківський рахунок дистриб`ютора як передоплата за транспортні засоби) ТОВ "Хюндай Мотор Україна" на користь позивача виписані податкові накладні на загальну суму 1099108,98грн., у тому числі ПДВ 183185,00грн.
Суми ПДВ у загальному розмірі 183185,00грн. за вказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за квітень та червень 2013 року, а також серпень та вересень 2014 року, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.
Під час судового розгляду справи судами встановлено, що розбіжність між даними електронних копій реєстрів виданих та отриманих податкових накладних ТОВ "Едем-Авто" та даними електронних копій реєстрів ТОВ "Хюндай Мотор Україна" щодо суми ПДВ 183185,00грн., яку покладено відповідачем в основу висновку про завищення податкового кредиту, виникла внаслідок технічної помилки бухгалтерів позивача, а саме, при внесенні записів до розділу ІІ "Отримані податкові накладні" Реєстру виданих та отриманих податкових накладних було невірно заповнено графу №3 "дата складання" та графу №4 "порядковий номер (реєстраційний номер для митної декларації)".
У свою чергу, виписані ТОВ "Хюндай Мотор Україна" податкові накладні відповідають усім вимогам Податкового кодексу України, що не спростовано відповідачем.
Зменшуючи позивачу суму податкового кредиту та збільшуючи податкові зобов`язання з ПДВ на суму 183185,00 грн., відповідач виходив виключно з того, що дані реєстру отриманих податкових накладних позивача не співпадають з даними контрагента ТОВ "Хюндай Мотор Україна".
Разом з тим, визначення позивачу податкового зобов`язання з ПДВ виключно з вказаних підстав не відповідає вимогам чинного законодавства.
При цьому, слід звернути увагу, що єдиним документом, на підставі якого позивач має право відобразити податковий кредит, є належним чином складена та зареєстрована податкова накладна.
Суди констатували, що з наявних в матеріалах справи копій податкових накладних вбачається, що останні відповідають даним первинних документів, що складені за наслідками здійснення господарських операцій. Правильність заповнення податкових накладних не оскаржується та не ставиться під сумнів відповідачем, а наявність помилок у Реєстрі отриманих податкових накладних не може бути самостійною підставою для невизнання податкового кредиту, оскільки реєстр не є доказом здійснення господарських операцій та з яким закон пов`язує право платника на податковий кредит.
Також, на підставі матеріалів справи з`ясовано, що між ПП "Альфа-Ком" (виконавець) та ТОВ "Едем-Авто" (замовник) укладено усний договір про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов`язувався виконати для позивача наступні роботи: перетяжка рульового колеса шкірою; перетяжка ручки перемикання КПП шкірою; фарбування кришки багажника; фарбування панелі кришки багажника; фарбування капота; фарбування заднього крила; фарбування переднього крила; фарбування заднього і переднього бамперу; фарбування передніх та задніх дверей, а позивач зобов`язався прийняти і оплатити їх.
На виконання взятих на себе зобов`язань ПП "Альфа-Ком" у період з 24.01.2012 по 23.04.2012 року виконані роботи на загальну суму 24300,00грн., у тому числі ПДВ 4050,00 грн., які прийняті позивачем, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких наявні в матеріалах справи.
ПП "Альфа-Ком" на користь позивача виписані податкові накладні на загальну суму 24300,00грн., які також наявні в матеріалах справи.
В оплату за виконані роботи позивач перерахував на користь ПП "Альфа-Ком" кошти на загальну суму 24300,00грн., що підтверджується банківськими виписками.
Суми ПДВ у загальному розмірі 4050,00грн. за вказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за січень, лютий і квітень 2012 року, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди, а суми нараховані ПП "Альфа-Ком" в якості оплати за виконані роботи, віднесені позивачем до складу витрат 2012 року.
Матеріалами справи спростовуються доводи контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ "Едем-Авто" податкових накладних, актів виконаних робіт, що свідчили б про здійснення фінансово-господарських операцій з ПП "Альфа-Ком".
Разом з тим, податкова перевірка була розпочата 16.11.2015, а податкове повідомлення рішення №0000142200, якими позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість, прийняте 27.01.2016.
Як вірно зазначено судами, з 20.05.2012, що є граничним терміном подачі декларації з податку на додану вартість за квітень 2012 року, по 27.01.2016, що є днем визначення позивачу податкових зобов`язань, минуло 1347 днів.
Отже, податковим органом було пропущено строки, протягом яких він має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань за господарськими операціями з ПП "Альфа-Ком".
Таким чином, правильним буде висновок, що податкове повідомлення-рішення від 27.01.2016 № 000132200 є протиправним та підлягає скасуванню.
Окрім того, між ФОП ОСОБА_2 (виконавець) та позивачем (замовник) був укладений усний договір про виконання робіт, відповідно до якого виконавець зобов`язувався виконати для позивача роботу з ремонту автоматичної коробки передач автомобіля, а позивач зобов`язувався прийняти та оплатити її. Вартість робіт була визначена сторонами у сумі 6000,00грн. (без ПДВ).
На виконання вказаного договору ФОП ОСОБА_2 у період з 18.04.2014 по 28.04.2014 виконані роботи на загальну суму 6000,00грн. (без ПДВ), які прийняті позивачем, що підтверджується актом прийому передачі виконаних робіт (надання послуг) №23 від 18.04.2014.
В оплату за виконані роботи позивач згідно виставленого рахунку-фактури перерахував 28.04.2014 на користь ФОП ОСОБА_2 кошти на загальну суму 6000,00грн. (без ПДВ), що підтверджується виписками по банківському рахунку позивача за 2014 рік.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець з 10.02.2011, є платником єдиного податку з 01.01.2012.
Відповідно до пункту 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з ЄДР), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Таким чином, оскільки ФОП ОСОБА_2 самостійно сплачує податки та інші обов`язкові платежі до бюджету, позивач не зобов`язаний утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб з виплат, проведених на користь ФОП ОСОБА_2 у якості оплати за послуги з ремонту АКПП.
Також, що між ТОВ "Едем-Авто" та ОСОБА_3 укладений договір купівлі продажу автомобіля №ВСАВ000785 від 29.03.2014, відповідно до якого позивач зобов`язався передати у власність ОСОБА_3 легковий автомобіль HYUNDAI EQUUS, а ОСОБА_3 прийняти і оплатити автомобіль.
Видатковою накладною №ВРНВ001357 від 31.03.2014 та актом прийому передачі № б/н від 31.03.2014 підтверджується, що автомобіль HYUNDAI EQUUS ОСОБА_3 було придбано за ціною 650000,00грн., в той час як ТОВ "Едем-Авто" автомобіль HYUNDAI EQUUS раніше придбало за ціною 735000,00грн.
На думку податкового органу, різниця між ціною, за якою автомобіль був придбаний та ціною, за якою був у подальшому реалізований ОСОБА_3 є додатковим благом та повинна оподатковуватись податком на доходи фізичних осіб.
Суди вказали, що в матеріалах справи міститься наказ ТОВ "Едем-Авто" №12-2/АГ від 29.03.2014 року про реалізацію автомобіля HYUNDAI EQUUS нижче вхідної ціни.
При цьому, також долучено копію службової записки працівника позивача на імя в.о. генерального директора ТОВ "Едем-Авто" від 29.03.2014 про реалізацію автомобіля HYUNDAI EQUUS за ціною нижче вхідної, у зв`язку із неможливістю реалізувати авто протягом 2 років, значної втрати купівельної привабливості та зняттям даної моделі з виробництва.
Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.
Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. При цьому, продаж товару за ціною нижче вхідної ціни не є фактичним отриманням доходу в розумінні Податкового кодексу України та не може визначатись як додаткове благо у вигляді заниження вартості проданого автомобіля відповідно до підтверджуючих документів.
Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що податкове повідомлення-рішення від 27.01.2016 №0001881701, рішення №0001831701від 27.01.2016 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно ненарахованого єдиного внеску та вимога про сплату (недоїмки) №Ю-0000011701 від 04.01.2016 є протиправними та підлягають скасуванню.
Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -