Постанова
Іменем України
25 травня 2021 року
м. Київ
справа № 593/1577/18
провадження № 51- 4948 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л.Ю.,
суддів Ємця О.П., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурора Подоляка М.С.,
захисника Сливінського О.В.,
засудженої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Сливінського О.В. в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 квітня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Куропатники Бережанського району, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 квітня 2020 рокуОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
Стягнуто з засудженої ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 50 000 грн моральної шкоди.
Згідно з вироком суду, 15 липня 2018 року в період часу з 22:00 до 23:16, ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 знаходячись у будинку АДРЕСА_1, під час конфлікту, що виник на ґрунті ревнощів, останній перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, завдав ОСОБА_1 декілька ударів руками в обличчя та по голові. Обурившись на дії ОСОБА_4, які фактично не створювали для ОСОБА_1 реальної загрози її життю, вона керуючись раптово виниклим злочинним наміром спрямованим на заподіяння смерті потерпілому, діючи з мотивів особистої неприязні, умисно схопила ОСОБА_4 руками за шию і почала душити. Після чого, ОСОБА_1 повалила потерпілого на підлогу та впавши на нього, не зважаючи на те, що останній не чинить опору та не становить суспільної небезпеки, маючи реальну можливість відмовитися від доведення злочину до кінця та безперешкодно покинути приміщення будинку, продовжила стискати руками шию ОСОБА_4 поки він не перестав подавати ознаки життя. Смерть потерпілого ОСОБА_4 настала від механічної асфіксії внаслідок стискання органів шиї руками.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі захисник Сливінський О.В., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити судові рішення та перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК і призначити покарання в межах санкції зазначеної статті. Вважає, що в діях засудженої ОСОБА_1 наявні ознаки перевищення меж необхідної оборони, оскільки потерпілий ОСОБА_4 під час конфлікту із засудженою ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, погрожував їй вбивством, застосовував фізичну силу, тому її дії були направлені на відвернення протиправного посягання з боку потерпілого, а не з метою його вбивства.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Сливінський О.В. підтримав касаційну скаргу та просив змінити судові рішення щодо ОСОБА_1 .
Засуджена ОСОБА_1 підтримала касаційну скаргу захисника Сливінського О.В. та просила судові рішення щодо неї змінити.
У судовому засіданні прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги захисника та просив судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК. На будь-яких інших підставах, зокрема через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення, а виходить з обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно зі ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
Відповідно до ст. 94 КПКсуд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи захисника Сливінського О.В., про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 КК, є необґрунтованими.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновок суду першої інстанції та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зроблено на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими в їх взаємозв`язку, відповідно до ст. 94 КПК.
Судами першої та апеляційної інстанцій дана правильна оцінка матеріалам кримінального провадження, які критично оцінили пояснення ОСОБА_1 про відсутність умислу на вбивство потерпілого, оскільки вони суперечать іншим зібраним доказам у кримінальному провадженні в їх сукупності.
Так, з системного аналізу кримінального закону випливає, що умисне вбивство (стаття 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно із частиною першою статті 36 ККнеобхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36 КК).
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Отже, враховуючи обставини, що передували вчиненню злочину, взаємовідносини потерпілого ОСОБА_4 та засудженої ОСОБА_1, які були співмешканцями, способу вчинення злочину, характеру, механізму утворення та локалізації спричинених тілесних ушкоджень потерпілому, подальші дії ОСОБА_1, яка не надала першої медичної допомоги потерпілому та не викликала лікарів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, про те, що ОСОБА_1 цілеспрямовано і свідомо, протягом тривалого часу стискаючи шию потерпілого ОСОБА_4, та вчиняючи таким чином асфіксію дихальних шляхів, не могла не передбачити, що такі дії призведуть до удушення потерпілого, та як наслідок, до його смерті. Вказане свідчить про цілеспрямоване бажання ОСОБА_1 спричинити смерть потерпілому ОСОБА_4, тобто вона діяла з відповідним умислом на вбивство потерпілого, а не з метою відвернення протиправного посягання з боку останнього.
Доводи касаційної скарги про те, що засуджена захищалась від неправомірних дій потерпілого і діяла в стані необхідної оборони, є неприйнятними, оскільки статтею 36 ККпередбачено право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно-небезпечного посягання. Крім того, такі твердження були предметом перевірки судами першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано зазначили про те, що згідно з матеріалами кримінального провадження в ОСОБА_1 не виявлено тілесних ушкоджень, які за своїми локалізацією, характером та морфологічними властивостями були б притаманні для боротьби чи самооборони, а утворені синці на плечах засудженої не можуть бути порівняні з тілесними ушкодженнями, спричиненими потерпілому ОСОБА_4, який перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння і фактично не мав можливості чинити опір засудженій. Також матеріалами кримінального провадження не знайшло підтвердження використання потерпілим під час вказаного конфлікту предметів або зброї, застосування яких могло бути реальною загрозою для життя або здоров`я ОСОБА_1, а також немає будь-яких інших доказів, які б свідчили, що потерпілий ОСОБА_4 вчинив суспільно-небезпечне посягання щодо ОСОБА_1, у зв`язку з чим остання могла перебувати у стані необхідної оборони.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції зроблено правильний висновок про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані на підтвердження вчинення потерпілим ОСОБА_4 таких дій, які за своїм характером та об`єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого злочину і викликали би у ОСОБА_1 стан необхідної оборони.
Отже, колегія суддів погоджується висновком судів про те, що засуджена ОСОБА_1 цілеспрямовано протягом тривалого часу стискаючи шию потерпілого ОСОБА_4 руками, та вчиняючи таким чином асфіксію дихальних шляхів не могла не передбачити, що в результаті цих дій потерпілий помре. Вчинення таких дій ОСОБА_1 свідчать про те, що вона бажала настання смерті ОСОБА_4 і діяла з відповідним умислом на його вбивство.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок про те, що ОСОБА_1 під час вчинення умисного вбивства потерпілого ОСОБА_4 не перебувала у стані необхідної оборони.
Таким чином, суспільно небезпечне діяння ОСОБА_1 обґрунтовано отримало юридично-правову кваліфікацію за ч. 1 ст. 115 КК, а доводи захисника у касаційній скарзі про відсутність у засудженої умислу на вбивство та необхідність кваліфікації вчиненого злочину за ст. 118 КК, є неприйнятними.
При обранні покарання ОСОБА_1, суд вірно та відповідно до вимог закону врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого нею злочину та його тяжкість, конкретні обставини кримінального провадження, особу винної, а також обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК, відповідає вчиненому та даним про особу засудженої, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів.
Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку апеляційним доводам, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та, навівши належні й достатні мотиви спростування, правильно визнав їх необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої, касаційна скарга захисника Сливінський О.В. в інтересах засудженої ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, суд