1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

25 травня 2021року

м. Київ

справа № 442/6204/18

провадження № 51-6007км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Кишакевича Л. Ю.,

суддів Остапука В.І., Щепоткіної В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Костюченка К.О.,

прокурора Подоляка С.М.,

захисника Галишина А.В. (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дрогобича, громадянина України, українця, мешканця АДРЕСА_1 ), раніше судимого: вироком Дробицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2007 року за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, звільненого 19 серпня 2016 року,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Як встановив суд, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, будучи особою, яка, згідно вироку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2007 року, раніше вчинила умисне вбивство, 29 червня 2018 року, приблизно о 15 год. 40 хв., перебуваючи поблизу кафе "Надія", що на вул. Мекелити, 14 у м. Стебнику Львівської області, на ґрунті особистих неприязних відносин, маючи умисел на умисне протиправне позбавлення життя ОСОБА_2, за допомогою спеціально заготовленого предмету для нанесення тілесних ушкоджень, а саме: викрутки, завдав потерпілому вісім ударів у життєво-важливі органи, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння у вигляді множинних колотих ран грудної клітки зліва, живота та лівого плеча. При цьому ОСОБА_1, виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не закінчив цей злочин з причин, що не залежали від його волі, оскільки його протиправні дії були вчасно припинені очевидцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника адвоката Галишина А.В. задоволено частково. Вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 6 листопада 2019 року змінено: пом`якшено призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК до 13 років позбавлення волі.

У решті вирок суду залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту та однобічність слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, упередженість та обвинувальний уклон судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушення права на захист, просить скасувати вирок і ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зокрема, засуджений вказує на те, що його дії за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковано неправильно, оскільки він не мав умислу на вбивство потерпілого, не усвідомлював свої дії, потерпілий сам спровокував конфлікт провокативною, віктимною поведінкою. Крім того, посилається на порушення права на захист, оскільки вважає, що захисник Галишин А.В. неналежно та неефективно виконував свої обов`язки щодо захисту підсудного.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- засуджений ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі;

- захисникГалишин А.В. підтримав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1, втім пояснив, що не погоджується з доводами касаційної скарги про неналежне виконання обов`язків захисника у даному кримінальному проваджені;

- прокурор просив залишити касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 без задоволення, а судові рішення без зміни, посилаючись на їх законність, обґрунтованість та вмотивованість.

Мотиви Суду

Заслухавши учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Однобічність і неповнота досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неналежна, на думку засудженого, оцінка доказів, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції. Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у касаційній скарзі засуджений, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначила про відсутність цих порушень при проведенні досудового розслідування і розгляді справи в суді першої інстанції. Тому, при перегляді судових рішень, суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При цьому ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Так, відповідно до ст. 94 КПК, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Доводи касаційної скарги засудженого, про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, не доведено, колегія суддів касаційного суду вважає неспроможними з огляду на таке.

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення при зазначених у вироку обставинах, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам і підтверджуються наявними в матеріалах провадження доказами, наданими стороною обвинувачення, які всебічно та повно досліджені судом, та, на думку колегії суддів, засудженим у його касаційній скарзі не спростовані.

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, винуватість ОСОБА_1 підтверджується: показаннями потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 ;даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 29.06.2018 року, схемі та фототаблицях до нього; протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 29.06.2018 року; висновку експерта № 303 від 01.08.2018 року, з якого вбачається, що у ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження у вигляді множинних колотих ран грудної клітки зліва, живота та лівого плеча; висновку експерта № 287 від 11.07.2018 року; висновку експерта № 880/2018-ім від 11.07.2018 року; висновку експерта № 881/2018-ім від 11.07.2018 року; вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.11.2007 року, яким ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст.115 КК і призначено йому покарання 10 років позбавлення волі; висновку експерта № 889/2018-ім від 10.08.2018 року; висновку експерта № 219/2018ц від 07.08.2018 року; висновку судово-психіатричного експерта №387 від 16.08.2018 року; протоколі огляду місця події від 06.07.2018 року, протоколі огляду речей і документів від 06.07.2018 року; висновку експерта №1066/2018-ім від 04.09.2018 року; протоколі проведення слідчого експерименту від 01.08.2018 року; висновку експерта № 381 від 29.08.2018 року; відеозаписом з камер зовнішнього відеоспостереження з продуктового магазину кафе " Надія" в м. Стебник по вул. Мекелити, 14 на вул. Мекелити в м. Стебник від 29.06.2018 року.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що у засудженого не було умислу на вбивство потерпілого є аналогічними тим, що викладені в його апеляційній скарзі, були належним чином перевірені та спростовані апеляційним судом з наведенням відповідного мотивування.

Так, системний аналіз кримінального закону свідчить, що питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, характер та послідовність дій, вчинених ОСОБА_1, у своїй сукупності свідчать про те, що він мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілого.

Так, знаряддя злочину - викрутка в руках у підсудного опинилася не випадково, удари були не одиничними, спрямовані у життєво важливі органи і носили характер небезпечний для життя, що свідчить про умисел засудженого на вбивство. Крім того, сам засуджений ОСОБА_1 не заперечував, що він завдав потерпілому ударів викруткою, однак кількість таких ударів не пригадує і не може чітко пояснити механізм їх нанесення, зазначаючи в касаційній скарзі, що не усвідомлював своїх дій.

Втім, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 387 від 16.08.2018 року ОСОБА_1 хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждає та в період інкримінованих йому дій не страждав, може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує, що вказує на те, що засуджений повністю усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння, що посягало на життя потерпілого і спричиняє його смерть. Що спростовує доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про те, що він не усвідомлював своїх дій під час вчинення інкримінованого йому злочину.

Так, аналізуючи зібрані докази по справі і оцінюючи їх в сукупності, суд знаходить вину обвинуваченого ОСОБА_1 доведеною і вважає, що його дії вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки він скоїв закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчиненого особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК.

Отже, оцінивши зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, суд обґрунтовано дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, поза розумним сумнівом повністю доведена.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 належним чином проаналізував усі доводи поданих на вирок суду першої інстанції апеляційних скарг, дав повну та вичерпну відповідь на кожний з доводів, що в них містяться, при цьому правильно відкинув доводи апеляційних скарг про недоведення винуватості засудженого, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про те, що засуджений був позбавлений ефективного захисту через неналежну якість наданої йому правової допомоги, колегія суддів касаційного суду також визнає необґрунтованими.

Так, статтею 59 Конституції України визначено право кожного на професійну правничу допомогу.

Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших державних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституції України та міжнародними актами, які становлять національне законодавство щодо прав людини і основоположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ч. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Втім, з системного аналізу кримінального закону випливає, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з раніше обраними та узгодженими з адвокатом позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

Як вбачається з матеріалів провадження, під час досудового розслідування та в суді першої інстанції, захист засудженого ОСОБА_1 здійснював адвокат Галишин А.В., за апеляційною скаргою вказаного захисника було переглянуто вирок суду першої інстанції і в суді апеляційної інстанції, частково задоволено цю апеляцію та змінено вирок щодо ОСОБА_1 в бік пом`якшення призначеного засудженому покарання. Крім того, захисник Галишин А.В. брав участь і в розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 і уВерховному Суді, захищаючи інтереси засудженого ОСОБА_1 .

Таким чином, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що об`єктивних даних на підтвердження доводів касаційної скарги засудженого про порушення його права на захист через неналежне виконання професійних обов`язків адвокатом, яке б могло призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_1, передбачених частиною третьою статті 6 Конвенції, статтею 59 Конституції України, статтею 20, частинами третьою, четвертою статті 42 КПК, у матеріалах провадження не міститься. Не встановив таких фактів і суд касаційної інстанції.

Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.

Наведені в касаційній скарзі засудженого доводи не спростовують правильності висновків, викладених у рішенні суду першої та апеляційної інстанції і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що ці рішення були постановлені з істотним порушеннями норм кримінального процесуального права, які можуть поставити під сумнів їх законність та обґрунтованість .

Отже, зважаючи на те, що істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів


................
Перейти до повного тексту