Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 282/1874/18
провадження № 61-16432св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 10 березня 2020 року у складі судді Гуцала П. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року керівник Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар" (далі - ТОВ "Агро-Любар"), про визнання недійсним і скасування наказу, скасування реєстрації права власності та витребування земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 02 липня 2018 року № 6-2297/14-18-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, розташованої на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області, за межами населених пунктів.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 17 серпня 2018 року № 6-3249/14-18-СГ затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області загальною площею 2 га, з кадастровим номером 1823182400:02:001:0140 для ведення особистого селянського господарства.
Право власності на вказану земельну дылянку за ОСОБА_1, зареєстровано 28 серпня 2018 року на підставі зазначеного наказу
12 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу № 2846 зазначеної земельної ділянки з кадастровим номером 1823182400:02:001:0140 для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області, який посвідчено приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу Соляром В. М., про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відповідні відомості.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, право власності на земельну ділянку з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1630522218231, розташовану на території Вигнанської сільської ради Любарського району, з кадастровим номером 1823182400:02:001:0140 площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, зареєстровано 22 серпня 2018 року. Відомості внесено до реєстру 28 серпня 2018 року державним реєстратором відділу з надання адміністративних послуг та державної реєстрації Бердичівської райдержадміністрації Шуть О. П., індексний номер рішення 42719277. Право власності ОСОБА_1 на вказану землю припинено 12 вересня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серія та номер: 2846, про що приватним нотаріусом Соляром В. М. вчинено запис про державну реєстрацію прав та обтяжень з індексним номером 42970569.
Також, право власності на земельну ділянку, розташовану на території Іваницької сільської ради Андрушівського району Житомирської області, з кадастровим номером 1820384800:05:000:0216 площею 2 га, з цільовим призначенням для особистого селянського господарства зареєстровано на ім`я ОСОБА_1, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 03 липня 2018 року № 6-2341/14-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність". Підстава внесення запису - рішення приватного нотаріуса Андрушівського районного нотаріального округу Вальчука О. М., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 липня 2018 року з індексним номером: 42315146.
Отже, ОСОБА_1 вже отримував раніше безоплатно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
Вказане свідчить, що ОСОБА_1, попередньо реалізувавши своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом приватизації земельної ділянки площею 2 га, розташованої на території Іваницької сільської ради Андрушівського району Житомирської області, повторно, безоплатно, на підставі статей 116, 118, 121 ЗК України отримав у власність земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 1823182400:02:001:0140, розташовану на території Вигнанської сільської ради Любарського району, за межами населеного пункту.
Ураховуючи наведене, прокурор просив суд: визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області від 17 серпня 2018 року № 6-3249/14-18-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 земельної ділянки на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області, за межами населених пунктів, загальною площею 2 га з кадастровим номером 1823182400:02:001:0140; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 серпня 2018 року, індексний номер: 42719277, винесене державним реєстратором відділу з надання адміністративних послуг та державної реєстрації Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області Шутько О. П.; витребувати від добросовісного набувача - ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2 га, з кадастровим номером 1823182400:02:001:0140, розташовану на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області, на користь держави.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 10 березня 2020 року позов керівника Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області задоволено.
Визнано недійсним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 17 серпня 2018 року № 6-3249/14-18-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 земельної ділянки на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області, за межами населених пунктів, загальною площею 2,0000 га, з кадастровим номером № 1823182400:02:001:0140.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 серпня 2018 року з індексним номером № 42719277, внесене державним реєстратором відділу з надання адміністративних послуг та державної реєстрації Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області Шутько О. П.
Витребувано від добросовісного набувача ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га, з кадастровим номером № 1823182400:02:001:0140, розташовану на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області на користь держави.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 двічі скористався правом безоплатної приватизації земельних ділянок, цільовим призначенням яких є ведення особистого селянського господарства, тобто отримав вказані земельні ділянки у власність безоплатно, на підставі статей 116, 118, 121 ЗК України, проте положеннями ЗК України встановлено, що громадяни мають право на набуття права власності на земельну ділянку із земель державної або комунальної власності шляхом їх безоплатної передачі лише один раз по кожному виду використання.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Любарського районного суду Житомирської області від 10 березня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, ухваливши законне та обґрунтоване рішення.
При цьому, судом апеляційної інстанції були відхилені доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо обраного прокурором способу захисту, витребування майна від добросовісного набувача в контексті критерію пропорційності втручання держави у володіння майном особи, пославшись на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) і відповідні судові рішення Верховного Суду.
Відповідач ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржував.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд.
Відповідач ОСОБА_2 судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не оскаржує.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано належну правову оцінку тому, що ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі оплатного договору купівлі-продажу та є її добросовісним набувачем. При цьому, земельна ділянка вибула зі власності держави з волі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, тому, на думку заявника, не може бути витребувана у добросовісного набувача. Вважає, що витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_2 є непропорційним втручанням у його право мирного володіння майном.
Вказує, що прокурор обрав неправильний спосіб захисту прав держави, оскільки позивачем у справі повинно було бути Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, оскільки з віндикаційним позовом може звернутися тільки власник майна. Крім того, у даній справі необхідно було заявляти негаторний позов на підставі статті 391 ЦК України, а не віндикаційний, передбачений статтями 387, 388 ЦК України.
Суди не врахували, що на час розгляду справи, земельної ділянки з кадастровим номером 1823182400:02:001:0140 площею 2 га вже не існує, оскільки вона була об`єднана ОСОБА_2 з іншими його ділянками, у результаті чого утворилася одна земельна ділянка площею 20 га. Тому, вважає, що суди повинні були закрити провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмету спору.
Також посилається на неправильний розподіл судових витрат судом першої інстанції, який стягнув з нього судовий збір, оскільки він звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому вказують, що її доводи є обґрунтованими, а оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 та скасувати оскаржувані судові рішення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З огляду на інформацію із державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19 грудня 2018 року № 150302901, власником земельної ділянки з кадастровим номером № 1820384800:05:000:0216, розміром 2 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Іваницької сільської ради Андрушівського району Житомирської області є ОСОБА_1 . Підставою набуття права власності є наказ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", серія та номер: 6-2341/14-18-СГ, виданий 03 липня 2018 року, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.
26 червня 2018 року ОСОБА_1 подав клопотання до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення частини сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 1823182400:02:001:0102 з правом передачі у власність, розміром 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Вигнанської сільської ради Любарського району.
02 липня 2018 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-2297/14-18-СГ, надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Любарського району, за межами населених пунктів Вигнанської сільської ради. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
15 серпня 2018 року ОСОБА_1 подав клопотання до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з проханням затвердити документацію із землеустрою ОСОБА_1 з правом передачі у власність, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Вигнанської сільської ради Любарського району.
17 серпня 2018 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-3249/14-18-СГ, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Любарського району, за межами населених пунктів Вигнанської сільської ради. Надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 2 га, (кадастровий номер 1823182400:02:001:0140) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Любарського району, за межами населених пунктів Вигнанської сільської ради.
Згідно з інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19 грудня 2018 року № 150303052, власником земельної ділянки з кадастровим номером № 1823182400:02:001:0140, розміром 2 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, є ОСОБА_1
22 серпня 2018 року на вказану земельну ділянку зареєстровано право оренди земельної ділянки за ТОВ "Агро Любар", код ЄДРПОУ 35365910, строком на 30 років. Підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі від 22 серпня 2018 року, укладений між ТОВ "Агро Любар" та ОСОБА_1 .
Згідно з інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19 грудня 2018 року № 150319514, власником земельної ділянки з кадастровим номером № 1823182400:02:001:0140, розміром 2 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, є ОСОБА_2 . Підстава набуття права власності: договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2018 року № 2846.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 911/1139/16, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди відхилили його клопотання про дослідження та прийняття до розгляду доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 14 Конституції України, частини першої статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Положенням частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.
Частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Згідно із частинами першою-четвертою статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Встановивши, що ОСОБА_1, набуваючи у власність спірну земельну ділянку, повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, а після набуття права власності на вказану земельну ділянку передав її в оренду ТОВ "Арго-Любар" і в подальшому відчужив її шляхом укладення договору купівлі-продажу із ОСОБА_2, тобто Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області допустило порушення дотримання вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 17 серпня 2018 року № 6-3249/14-18-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 земельної ділянки на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області, за межами населених пунктів, загальною площею 2 га, з кадастровим номером 1823182400:02:001:0140, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним та скасування вказаного наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
Доводи касаційної скарги про те, що прокурор обрав неправильний спосіб захисту, а саме віндикаційний позов, у той час як повинен був заявляти негаторний позов, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц та від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, є безпідставними, оскільки в наведених справах предметом розгляду були землі водного фонду, які знаходяться у межах прибережної захисної смуги та взагалі не могли передаватися у приватну власність. У справі ж, яка переглядається Верховним Судом, у приватну власність була передана земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства на безоплатній основі, яка може перебувати у приватній власності особи, проте Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області та ОСОБА_1 були порушені норми ЗК України щодо безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок, оскільки останній раніше вже отримував безоплатно земельну ділянку з таким цільовим призначенням.
Верховний Суд також відхиляє доводи заявника про те, що ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі оплатного договору купівлі-продажу та є її добросовісним набувачем, а суди не надали оцінку пропорційності втручання у мирне володіння спірною земельною ділянкою ОСОБА_2, як добросовісного набувача.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Крім того, главою 29 ЦК України визначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
ЦК України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28 листопада 2018 року у справа № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Суд апеляційної інстанції, пославшись на вказані норми права, практику ЄСПЛ і Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку про те, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.
Оскільки доведено незаконне набуття ОСОБА_1 земельної ділянки розміром 2 га для ведення особистого селянського господарства, який не мав права на її відчуження, й вибуття її з державної власності з порушенням вимог закону, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про її витребування від ОСОБА_2 на користь держави.
Суд вказав, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
При цьому, суди на виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).
Тобто, судами попередніх інстанцій проаналізовано і надано оцінку пропорційності втручання у володіння спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 та надано цьому належну правову оцінку.
Крім того, Верховний Суд бере до уваги те, що ОСОБА_2 не оскаржував рішення суду першої інстанції ні в апеляційному порядку, ні в касаційному та не уповноважував ОСОБА_1 діяти в його інтересах.
Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про те, що прокурор повинен був подавати цей позов в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України)
ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Прокурор вказував, що, враховуючи, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області є відповідачем у справі та позбавлене повноважень щодо вжиття заходів до самостійного скасування спірного наказу та реєстрації права власності, то прокурором самостійно пред`явлено цей позов.
З огляду на вказане, подаючи позовну заяву до суду й оскаржуючи, зокрема, наказ Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, на підставі якого ОСОБА_1 безоплатно набув у власність спірну земельну ділянку, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні принципу законності у земельних правовідносинах, оскільки останній раніше вже скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність землі для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, тому необґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що прокурор не зазначив позивачем у цій справі відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, як орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах.
Апеляційний суд також обґрунтовано відхилив довід апеляційної скарги ОСОБА_1, який є аналогічним з доводом його касаційної скарги про те, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції земельної ділянки з кадастровим номером 1823182400:02:001:0140, як об`єкту речових прав, що міг бути предметом спору, вже не існувало, а тому провадження у справі підлягає закриттю, вказавши, що це твердження спростовується правильно обраним позивачем способом захисту речового права шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача спірної земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) також дійшла висновку, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також безпідставним є й посилання заявника на неправильний розподіл судових витрат судом першої інстанції, який стягнув з нього судовий збір, оскільки він звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, оскільки від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав (пункт 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір"), проте у цій справі судами була розглянута справа про захист прав держави, у зв`язку з незаконною приватизацією земельної ділянки, тому ОСОБА_1 не звільнений від сплати судового збору в цій справі, яка не пов`язана з порушенням його прав, а суд першої інстанції, задовольнивши позов, правильно розподілив судові витрати, стягнувши їх у рівних частинах з відповідачів.
Зазначені правові висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо звільнення від сплати судового збору учасників бойових дій, викладеній у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).
Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду