Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 761/25918/18
провадження № 61-22648св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СВІТ ФІНАНСІВ" - (правонаступник Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра"),
третя особа - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року у складі судді Макаренко І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра", третя особа - ОСОБА_2, про визнання договору поруки припиненим,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання договору поруки припиненим.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що 29 липня 2008 року між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 274/П/73/2008-840, за умовами якого останньому було надано кредит в розмірі 199 020,15 доларів США, з кінцевим строком повернення кредиту та строком дії договору до 12 липня 2028 року.
29 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Надра" було укладено договір поруки, згідно з умовами якого позивач поручилася перед банком за виконання позичальником зобов`язань за вищевказаним кредитним договором.
Разом із тим відповідач протягом шести місяців з дня виникнення у позичальника заборгованості за кредитним договором, а саме: з 10 серпня 2008 року, не звертався до позивача, як до поручителя, з вимогою про повернення кредиту, а тому порука вважається припиненою з 10 лютого 2009 року.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати припиненим договір поруки від 29 липня 2008 року з 10 лютого 2009 року.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем у справі належним чином не доведено обставин у розумінні статті 559 ЦК України, що зумовлюють припинення поруки, а тому позовні вимоги про визнання договору поруки припиненим, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Посилання позивача на те, що фактично договір поруки юридичну силу припинив вже через шість місяців після того, як відповідачу стало відомо про порушення свого права з моменту невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором, на думку суду, не може слугувати підставою для визнання поруки припиненою, оскільки банк у межах строку дії поруки звернувся із судовою вимогою як до боржника, так і до поручителя, яка була задоволена рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/11746/13-ц.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції було порушення норм процесуального права, оскільки справа помилково була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження. Предметом спору є припинення договору поруки від 29 липня 2008 року, а сума кредиту становить 199 020,15 доларів США, що значно перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(199 020,15доларів США * 26,30 грн - курс долара США на час подачі позову =
5 234 226,00 грн).
Разом із тим, розглядаючи справу по суті спору, апеляційний суд вважав, що зобов`язання за договором поруки не можуть вважатися припиненими з 10 лютого 2008 року, а тому позовні вимоги про припинення договору поруки не підлягають задоволенню.
При цьому апеляційний суд посилався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16, відповідно до якої, виходячи із принципу обов`язковості судового рішення, яке набрало законної сили, наявність рішення про задоволення вимог кредитора до поручителя виключає підстави для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки позивач не була позбавлена права доводити факт припинення договору поруки під час розгляду справи про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, у якій просить суд скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та визнати припиненим спірний договір поруки.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Шевченківського районного суду м. Києва.
11 січня 2019 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа з Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року задоволено заяву ТОВ "СВІТ ФІНАНСІВ" про заміну сторони виконавчого провадження. Замінено відповідача ПАТ КБ "Надра" на правонаступника ТОВ "СВІТ ФІНАНСІВ".
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції грубо порушив норми процесуального права шляхом розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, не розглянув клопотання про розгляд справи в загальному провадженні та виніс відповідну ухвалу.
По суті спору суди повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, та не звернули належної уваги на те, що спірний договір поруки є припиненим із 10 лютого 2009 року.
Рішення суду про стягнення солідарно заборгованості, на яке посилалися суди, ухвалено задовго після припинення поруки (12 лютого 2014 року), оскільки кредитним договором передбачено оплату кредиту щомісячними платежами, проте ОСОБА_2 (боржник) до 10 серпня 2008 року, як того вимагали умови договору, не здійснив такий платіж. Боржник виконав сплату кредиту 26 серпня 2008 року і 17 вересня 2008 року у сумі меншій, ніж мінімально визначений платіж. Таким чином, саме з 10 серпня 2008 року слід обчислювати перебіг шестимісячного строку, який банк мав для звернення з вимогою до поручителя.
Крім того, спірний договір поруки не є забезпеченням повернення кредиту ОСОБА_2, оскільки в кредитному договорі передбачено забезпечення повернення кредиту договором іпотеки, а відомостей про договір поруки немає.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 29 липня 2008 року між ПАТ КБ "Надра"та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 274/П/73/2008-840, за умовами якого останньому було надано кредит в розмірі 199 020,15 доларів США, з кінцевим строком повернення кредиту та строком дії договору до 12 липня 2028 року.
29 липня 2008 року у забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1, яка в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_1, було укладено договір поруки.
Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором № 274/П/73/2008-840 від 29 липня 2008 року.
Відповідно до пункту 5.2 договору поруки цей договір вступає у силу з моменту його належного оформлення сторонами.
Пунктом 5.3 договору поруки передбачений строк його дії - до належного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року у справі № 759/11746/13-ц задоволено позов ВАТ КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра", до ОСОБА_2, ОСОБА_1 (змінила прізвище на ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про зміну прізвища). Стягнено з ОСОБА_2, ОСОБА_1 солідарно на користь ВАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором в сумі 3 018 099,15 грн, а також понесені судові витрати. Рішення набрало законної сили.
12 березня 2014 року Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на виконання вказаного судового рішення.
Постановою державного виконавця від 19 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження та вчинено дії у виконавчому провадженні.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада
2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду
від 07 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 11 грудня 2020 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню,виходячи з таких підстав.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 559 ЦК України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Закон не повʼязує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.
Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обовʼязку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).
Зазначений висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 522/7453/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 452/3947/13-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 173/2015/16-ц, від 05 квітня 2021 року у справі № 751/2041/19.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що набрало законної сили рішення суду в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості, а тому зробив обґрунтований висновок, що не може бути припиненою порука за наявності рішення про стягнення з поручителя на користь кредитора заборгованості за кредитним договором та про відмову в позові.
Колегія суддів вважає, що в діях позивача вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судове рішення, ухвалене в іншій справі №759/11746/13-ц, що є неприйнятним.
Враховуючи те, що рішення суду у справі про стягнення з боржника та поручителя кредитної заборгованості набрало законної сили, підстав для задоволення позовних вимог немає.
Доводи касаційної скарги, спрямовані на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та в частині не розглянутого судом клопотання про розгляд справи
в загальному провадженні, не беруться до уваги, оскільки суд апеляційної інстанції зазначене врахував та у зв`язку з указаним порушенням, скасував рішення суду першої інстанції. Тобто, вказаний процесуальний недолік вже усунено, що свідчить про відсутність правової підстави оскарження та предмета оскарження (в частині рішення суду першої інстанції).
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").
З огляду на зазначене та з урахуванням релевантної практики Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.