Постанова
Іменем України
01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 755/4791/20
провадження № 61-2258св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Слобожанська будівельна кераміка",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Слобожанська будівельна кераміка" на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року в складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Нежури В. А., Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду до приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Слобожанська будівельна кераміка" (далі -ПрАТ "Слобожанська будівельна кераміка") про стягнення заборгованості із заробітної плати.
В обґрунтування позову вказав, що 16 травня 2011 року він був прийнятий на роботу до відповідача на посаду директора з виробництва, а 15 вересня 2011 року переведений на посаду генерального директора товариства. Відповідно до контракту його посадовий оклад становив 56 000 грн, що відповідає 7 000 дол. США.
Додатковою угодою від 28 грудня 2014 року була встановлена гарантована заробітна плата 86 800 гривень, яка підлягала індексації відповідно до рівня інфляції. У зв`язку із недотриманням частини другої статті 533 ЦК України у підприємства перед ним виникла заборгованість у розмірі 981 543,59 грн.
28 березня 2017 року він був звільнений за угодою сторін та на день розрахунку з ним не були проведені всі розрахунки по заробітній платі згідно з контрактом.
За таких обставин позивач просив суд просив стягнути з ПрАТ"Слобожанська будівельна кераміка" на його користь невиплачену суму заробітної плати, яка складає 31 841,23 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на дату звернення до суду з позовом становить 981 543,59 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем неправильно визначений строк заборгованості по заробітній платі, який повинен обмежуватись строком дії контракту (14 вересня 2014 року). Оскільки трудовий контракт ОСОБА_1 встановлює розмір заробітної плати 56 000 грн з визначенням еквіваленту заробітної плати в доларах США, тому заробітна плата мала відповідати за розміром еквіваленту 7 000 дол. США у гривні на дату виплати. Остаточний розрахунок із ОСОБА_1 був проведений 29 березня 2017 року, а звернувся він до суду із зазначеним позовом лише 21 березня 2020 року, тому відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.
Стягнуто з ПрАТ "Слобожанська будівельна кераміка" на користь ОСОБА_1 884 265,98 грн невиплаченої суми заробітної плати.
Постанова апеляційного суду мотивована правильністю висновків суду першої інстанції про те, що оскільки трудовий контракт ОСОБА_1 встановлює розмір заробітної плати 56 000 грн з визначенням еквіваленту заробітної плати в доларах США, тому заробітна плата на дату виплати мала виплачуватися у гривні та відповідати за розміром еквіваленту 7 000 доларів США.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову, є неправильним, оскільки згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У лютому 2021 року ПрАТ "Слобожанська будівельна кераміка" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у вказаній вище справі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17.
Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права відповідно до пунктів 1, 2 частини першої, пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід; суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що валютою зобов`язання за спірним контрактом є гривня, а не долар США. Позивач лише через кілька років після звільнення та проведення з ним розрахунку звернувся до суду із цим позовом до відповідача, що свідчить про його недобросовісність та суперечить чесній діловій практиці. При цьому позивач як генеральний директор товариства здійснював контроль, затвердження та погодження виплати заробітної плати самому собі, не ставлячи при цьому питання щодо наявності заборгованості, неналежного розміру чи порядку виплати заробітної плати. Разом із тим, зазначення валютного еквіваленту заробітної плати у контракті мало на меті виключно інформування членів наглядової ради підприємства, які є нерезидентами, про розмір заробітної плати директора підприємства. Посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду у справі з аналогічними правовідносинами (№ 761/21776/16-ц) є безпідставним, оскільки спір у цій справі виник щодо розміру заборгованості із заробітної плати, а не законодавчо визначеної можливості її відображення у контракті як еквіваленту національної грошової одиниці.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 15 лютого 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У березні 2021 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 травня 2011 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ПрАТ "Слобожанська будівельна кераміка" на посаду директора з виробництва.
Наказом ПрАТ "Слобожанська будівельна кераміка" № 72-ОС від 14 вересня 2011 року ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора товариства з 15 вересня 2011 року з режимом роботи та її оплати згідно із укладеного з ним трудовим контрактом.
15 вересня 2011 року з ОСОБА_1 було укладено трудовий контракт, відповідно до умов якого генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів товариства, зокрема посадовий місячний оклад без урахування обов`язкових податків і зборів встановлюється у розмірі 56 000 грн, що відповідає, на день укладання даного контракту, еквівалентну 7 000 доларів США (пункт 3.1.). Строк дії контракту до 14 вересня 2014 року.
Відповідно до додаткової угоди до трудового контракту від 28 грудня 2014 року пункт 3.1. трудового контракту викладено наступним чином: за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів товариства: а) гарантована частина - складає 86 800 грн (після сплати податків і зборів). Гарантована частина підлягає індексації не рідше одного разу на квартал відповідно до рівня інфляції визначеного Державною Службою Статистики України.
Наказом № 72-ОС від 28 березня 2017 року радника президента з питань розвитку та технологій ОСОБА_1 28 березня 2017 року звільнено за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України. Визначено бухгалтерії здійснити остаточний розрахунок з працівником у передбачений статтею 116 КЗпП України строк.
При розрахунку заборгованості із заробітної плати за період з травня 2011 року до грудня 2014 року позивачем використано офіційний курс гривні до долара США (23,4691 грн за 1 дол. США), встановлений Національним банком України на час його вимоги (у грудні 2019 року).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права та обов`язки.
За правилами статті 9 КЗпП України забороняється погіршувати становище працівників при укладенні трудового договору порівняно із законодаством.
Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пiзнiше наступного дня пiсля пред`явлення звільненим працiвником вимоги про розрахунок. В разi спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до положень частини першої статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (частина перша статті 115 КЗпП України).
За приписами статті 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі трудових договорів.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що при звільненні позивача з ним відповідачем не був проведений повний розрахунок та виплачено усі належні йому суми, а тому відповідач має обов`язок щодо виплати цих сум.При цьому суд підставно виходив із того, що оскільки трудовий контракт ОСОБА_1 встановлює розмір заробітної плати - 56 000 грн з визначенням еквіваленту заробітної плати в доларах США, тому заробітна плата мала відповідати за розміром еквіваленту 7 000 дол. США у гривні на дату виплати.
При вирішенні цього спору апеляційний суд правильно врахував особливості зазначеної форми трудового договору та узявши до уваги те, що закон надав право сторонам контракту при його укладенні самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність сторін, підставно констатував, що стягнення відповідних сум повинно проводитись шляхом стягнення еквіваленту іноземної валюти на день такого стягнення, та спрямоване на відновлення порушеного права позивача на обумовлену контрактом заробітну плату, визначену у еквіваленті долара США.
Доводи касаційної скарги про те, що заробітна плата ОСОБА_1 за період з 2011 року по 2014 рік визначалась у розмірі 56 000 грн спростовуються змістом пункту 3.1.трудового контракту, яким визначено посадовий місячний оклад останнього у гривні в еквіваленті до 7 000 дол. США.
Відповідно до положень статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 див. в рішеннях Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року, № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року).
Суд апеляційної інстанції правильно застосував норму частини другої статті 233 КЗпП України та захистив порушене право позивача на отримання обумовленої контрактом заробітної плати, оскільки законодавством не обмежується будь-яким строком таке право працівника.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 як генеральний директор товариства міг самостійно регулювати питання щодо розміру своєї заробітної плати під час її отримання за період з 2011 року по 2014 рік, тому звернувся до суду зі спливом значного проміжку часу, що є проявом недобросовісності, судом не беруться до уваги як підстава для скасування оскаржуваних судових рішень.
Окрім цього безпідставними є також посилання заявника у касаційній скарзі на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, оскільки у цій постанові встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.
Також не ґрунтуються на матеріалах справи доводи касаційної скарги щодо вирішення справи апеляційним судом неповноважним його складом з огляду на таке.
Так, протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 11 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачу Березовенко Р. В., судді, які входять до складу колегії: Нежура В. А., Лівінський С. В. Згідно із протоколом автоматизованої зміни складу колегії суддів від 02 грудня 2020 року суддю Лівінського С. В. замінено на суддю Суханову Є. М. у звʼязку із припиненням повноважень судді, а відповідно до протоколу автоматизованої зміни складу колегії суддів від 08 лютого 2021 року суддю Суханову Є. М. у звʼязку із лікарняним замінено на суддю Лапчевську О. Ф.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Ухвалою суду касаційної інстанції від 22 лютого 2021 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в частині, що не підлягає негайному виконанню, до закінчення касаційного провадження. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цього судового рішення, його виконання підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Слобожанська будівельна кераміка" залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року - без змін.
Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.