ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/6138/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Донченко Н. С. (адвокат),
відповідача - не з`явився,
третьої особи - не з`явився,
розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 (суддя Балац С. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Куксов В. В., Шаптала Є. Ю.) у справі
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
до Державної служби морського та річкового транспорту України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях,
про спонукання укласти договір.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У травні 2020 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби морського та річкового транспорту України про спонукання укласти договір в редакції позивача про відшкодування витрат за надані послуги.
2. Позовні вимоги обґрунтовано наявністю підстав для спонукання відповідача до укладення з позивачем договору про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна у зв`язку з необхідністю забезпечення виконання покладених державою на нього функцій.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що сторони у справі не ухиляються від укладення договору в цілому, а лише не погоджуються з окремими його умовами, а тому, за висновками суду, спір у справі фактично зводиться до врегулювання розбіжностей між сторонами стосовно вартості послуг, ціни договору (тарифів на послуги), що не підлягають державному регулюванню; оскільки тарифи на послуги, зазначені в договорі не підлягають державному регулюванню, а взаєморозрахунки між сторонами за ці послуги проводяться на договірних засадах, зважаючи на встановлений статями 6, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) принцип свободи договору, сторони мають право на реалізацію свого волевиявлення щодо вказаних питань і не можуть бути зобов`язані приймати та виконувати відповідні умови в примусовому порядку, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
4. Постановою Північного апеляційного суду від 23.02.2021 змінено мотивувальну частину рішення шляхом викладення її в редакції цієї постанови.
Постанову суду мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується наявність порушеного права позивача, проте останнім обрано неправильний спосіб захисту для відновлення свого порушеного права, тому колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити саме з цих підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції при винесені оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 щодо застосування способу захисту у подібних правовідносинах, а саме вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. Державна служба морського та річкового транспорту України у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з тих мотивів, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Розгляд справи
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 910/6138/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 25.05.2021.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
9. Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець) та Державною службою морського та річкового транспорту України (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 21.11.2019 № 20984091165 (далі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: ДК 021:2015-70220000-9 "Послуги з надання в оренду чи лізингу нежитлової нерухомості", а саме: нежитлові приміщення в будівлі корпусу № 601 (далі - майно), інв. № 1140, загальною площею 59,10 м2, розташовані за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Берегова, 11, що обліковується на балансі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - балансоутримувач), вартість яких визначена згідно з актом оцінки нерухомого майна балансоутримувача від 22.08.2019 та становить 215 325,55 грн.
10. Положеннями пункту 2.1 договору оренди визначено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
11. 21.11.2019 між сторонами договору оренди підписано акт приймання-передавання державного нерухомого майна.
12. Відповідно до пункту 10.1 договору оренди цей договір укладено терміном на 1 (рік), який діє з моменту підписання його сторонами. При цьому пунктом 10.4 договору оренди передбачена можливість його пролонгації у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.
13. Умовами пункту 5.10 договору оренди передбачено, що орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Компенсація витрат зі сплати податку на землю здійснюється орендарем відповідно до вимог чинного законодавства.
14. Так, на виконання пункту 5.10 договору оренди між позивачем (балансоутримувач) та відповідачем (користувач) був укладений договір про відшкодування витрат за надані послуги від 20.12.2019 № 152-П-ПВФ-19 (далі - договір про відшкодування витрат), який з урахуванням частини 3 статті 631 ЦК України діяв з 21.11.2019 до 31.12.2019 (пункти 8.1, 8.2).
15. Листом від 21.01.2020 вих. № 105/07/14-20 відповідач повідомив позивача про реквізити для укладення нового договору на 2020, а також довів до відома граничні суми витрат на комунальні послуги на 2020 рік.
16. Листом від 29.01.2020 вих. № 335/27-01-05 позивач на адресу відповідача направив 2 примірника (підписаних зі сторони позивача) договору на відшкодування витрат за надані послуги на 2020 рік.
17. Листом від 13.02.2020 № 911/07/15-20 відповідач просив позивача додатково надати перелік послуг, що входять до складу утримання орендованого державного майна, плата за які становить 5 962,60 грн без ПДВ на місяць.
18. У відповідь листом від 04.03.2020 №789/27-02-03/Вих/27 позивач повідомив, що відшкодування витрат за надані послуги, які надаються відповідачем, відбуваються за відповідними тарифами (тарифи наведені у зазначеному листі), а також зазначив, що зменшення витрат на відшкодування наданих послуг може здійснюватися за рахунок: зменшення площ орендованих приміщень; зменшення кількості працівників, що знаходяться в орендованих приміщеннях, зменшення кількості електропобутових приладів, оргтехніки тощо. Також просив підписати договір в найкоротший термін.
Позиція Верховного Суду
19. Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
21. Згідно зі статтею 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачене угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
22. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання (частина 3 статті 179 ГК України).
23. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про помилковість доводів суду першої інстанції щодо непогодження сторонами лише окремих умов договору, що не свідчить про ухилення/відмову від укладення договору в цілому.
24. Суд першої інстанції не врахував, що відповідний договір мав бути укладений між сторонами, виходячи як з умов укладеного сторонами договору оренди (пункт 5.10 договору оренди), які є обов`язковими для виконання відповідно до положень статті 629 ЦК України, так і виходячи з норм діючого законодавства (пункт 5.13 Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774 та чинним у новій редакції відповідно до наказу Фонду державного майна України від 09.08.2007 № 1329).
25. Так, відповідно до пункту 5.10 договору оренди орендар (відповідач) зобов`язався здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна; протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Аналогічні положення викладено у пункті 5.13 наведеного Типового договору.
26. Як вбачається за змістом мотивувальної частини постанови апеляційного суду, його висновки про відмову в позові ґрунтуються на тому, що обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів шляхом подання позову з вимогою про зобов`язання відповідача укласти договір не є ефективним та не сприятиме відновленню порушеного права позивача, а належним способом захисту у даному випадку є вимога про визнання договору укладеним.
27. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції при винесені оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 щодо застосування способу захисту у подібних правовідносинах.
28. Колегія суддів вважає обґрунтованими наведені мотиви з огляду на таке.
29. Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до абзацу 11 частини 2 статті 20 ГК України одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення як один із способів установлення господарських правовідносин є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.
Визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України.
Отже, вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України.
За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.
Зазначені правові висновки щодо належності обраного позивачем способу захисту прав шляхом пред`явлення до відповідача позову про зобов`язання укласти договір викладено у постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18.
При цьому колегія суддів погоджується з доводами позивача, викладеними у касаційній скарзі, що тлумачення слів "спонукати" і "зобов`язати" є тотожними.
Тобто якщо позивач просить суд зобов`язати/спонукати відповідача укласти договір у редакції, викладеній ним у позовній заяві, з посиланням на статтю 187 ГК України, то це означає звернення позивача про вступ у певні правовідносини - про визнання укладеним за рішенням суду договору в редакції, наданій позивачем, що відповідає вимогам частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України і не вимагає зміни способу захисту цивільного права позивача згідно зі статтею 5 ГПК України.
30. Таким чином, у справі, яка розглядається, вимога позивача спонукати відповідача укласти договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у редакції, викладеній у позовній заяві, відповідає вимогам частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України.
31. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, судом апеляційної інстанції при винесені оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 щодо застосування способу захисту у подібних правовідносинах.
32. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке, у свою чергу, повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних, допустимих і достовірних доказів у конкретній справі.
33. З огляду на викладене висновки господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними.