ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2021 року
м. Київ
справа №567/180/17
адміністративне провадження №К/9901/20132/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 (судді - Іваненко Т.В.. Кузьменко Л.В., Франовська К.С.) у справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання нечинним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати йому пенсії за вислугою років призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб" з 01.04.2015 року;
-зобов`язати поновити йому виплату призначеної пенсії в розмірі 2962 гривень 48 копійок щомісяця, безстроково з нарахованою індексацією відповідно з індексом інфляції починаючи з 01.04.2015.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ.
Перебуваючи на обліку як пенсіонер, позивач з 27.04.2012 продовжує працювати в Управлінні Державної міграційної служби України в Рівненській області на посаді яка відноситься до державної служби.
з 01.04.2015, у зв`язку з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015, як пенсіонеру, який працює на посаді державного службовця, виплату пенсії позивачу було припинено.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про відновлення виплати пенсії.
Листом від 17.01.2017 за №В-561/07.1-15 відповідач відмовив у відновленні виплати пенсії позивачу, посилаючись на те, що позивач продовжує працювати на посаді, передбаченій Законом України "Про Державну службу", тому немає підстав для відновлення виплати пенсії.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо зупинення виплати пенсії та відмови у поновленні її виплати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що з 1 червня 2015 року посада, на якій він працює, не дає йому права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", у зв`язку з чим передбачені статтею 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (в редакції Закону №213-VI11) підстави для невиплати йому пенсії відпали, перешкоди для виплати відсутні.
Постановою Острозького районного суду Рівненської області від 03.04.2017 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Рівненської області щодо припинення виплати призначеної ОСОБА_1 на законних підставах пенсії за вислугою років з 01 червня 2015 року.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Рівненської області поновити виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії в розмірі 2962 грн. 48 коп. щомісяця безстроково з нарахованою індексацією відповідно з індексом інфляції починаючи з 01 червня 2015.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 постанову Острозького районного суду Рівненської області від 03.04.2017 скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги за період з 01.04.2015 по 12.08.2016 залишено без розгляду, а у задоволенні позовних вимог з 13.08.2016 - відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 1 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає йому права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", у зв`язку з чим передбачені статтею 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб", підстави для невиплати йому пенсії, призначеної відповідно до цього Закону (у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії у порядку та на умовах Законами України і зокрема "Про державну службу") відпали і таким чином з 01 червня 2015 року перешкод для виплати вказаної пенсії відсутні, а тому з вказаної дати виплата позивачу пенсії підлягає відновленню.
Крім того посилався на те, що Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року визнано таким, що не відповідає Конституції України призупинення виплати пенсії працюючим пенсіонерам.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог за період з 01.06.2015 по 12.08.2016 та залишаючи позовні вимоги за період з 01.04.2015 по 12.08.2016 без розгляду, апеляційний суд виходив із того, що спірні правовідносини виникли з приводу виплати пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, а носить щомісячний та безстроковий характер. Враховуючи, що про припинення виплати йому пенсії позивач повинен був дізнатися у квітні 2015 року (часу припинення її виплати), а тому звернувшись до суду з позовом 13.02.2017 про поновлення її виплати, позивач пропустив встановлений законом шестимісячний строк звернення до суду.
Вирішуючи позовні вимоги за період з 13.08.2016, апеляційний суд виходив з того, що норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII від 24.12.2015, відповідно до якого пенсія призначена за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" працюючим державним службовцям не виплачується, були чинними до прийняття Конституційним Судом України рішення №7-рп/2016 від 20.12.2016, а тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача про поновлення виплати пенсії за вказаний період.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за період з 20.12.2016 по 31.12.2016 апеляційний суд виходив з того, що у вказаний період виплата позивачу пенсії була відновлена і виплачена у розмірі 1146,77 грн., що позивачем не заперечується.
З рішеннями суду апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що з 01 червня 2015 року виплата пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ підлягає поновленню у зв`язку із відсутністю зазначених у статті 54 зазначеного Закону підстав для її невиплати.
Також посилався на те, що апеляційний суд залишив поза увагою положення ч. 2 ст. 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), відповідно до яких суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, та дійшов помилкового висновку щодо пропуску ним строку звернення до суду.
Крім того посилався на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки належним процесуальним документом щодо залишення позовних вимог без розгляду може бути виключно ухвала суду, водночас апеляційним судом частина позовних вимог залишена без розгляду постановою суду.
Заперечуючи проти касаційної скарги позивача, відповідач просив у її задоволенні відмовити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01.04.2015 набрав чинності Закон №213-VIII, яким внесено зміни до статті 54 Закону №2262-ХІІ та визначено, що "тимчасово, у період з 1 кві