ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 640/13168/20
адміністративне провадження № К/9901/12137/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року (суддя: Григорович П.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року (судді: Оксененко О.М., Лічевецький І.О., Мельничук В.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 12 травня 2020 року № 381 о/с про звільнення позивача з посади заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України;
- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України видати наказ та поновити позивача на вказаній посаді;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
В обґрунтування протиправності спірного наказу позивач вказував, що наказ не відповідає Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55, оскільки не містить організаційно-розпорядчої підстави і має ознаки формальності. Також зазначив, що при звільненні відповідачем не враховано його переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників, як учасника бойових дій.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що у зв`язку з утворенням територіальних органів Національної поліції України, ліквідувавши територіальні органи МВС України, відповідачем у встановлені законодавством строки попереджено позивача про наступне вивільнення з займаної посади з одночасним пропонуванням вільних у МВС України посад або прийняти участь у конкурсі на прийняття на службу в поліцію. Однак, позивачем не виявлено наміру прийняти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад державних службовців МВС України та/або конкурсі на прийняття на службу в поліцію.
Також суди зазначили, що підстави для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відсутні, оскільки такі є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення, який визнано правомірним.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
Позивач у касаційній скарзі просить скасувати рішення суддів попередніх інстанцій та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
Скаржник наводить доводи, аналогічні його позовній заяві та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. Зокрема, наголошує, що при звільненні відповідачем не було враховано його переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників, як учасника бойових дій.
Позиція інших учасників справи.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року (судді: Загороднюк А,Г., Губська О.А., Єресько Л.О.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 1995 року та є учасником бойових дій.
Наказом МВС України від 15 травня 2014 року № 844 о/с "По особовому складу" по апарату Міністерства, полковника міліції ОСОБА_1, який перебував у розпорядженні Управління МВС України в Черкаській області призначено заступником начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальником 1-го відділу з 25 квітня 2014 року.
Наказом МВС України від 21 жовтня 2014 року № 2221 відповідно до п.п. 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено із займаної посади.
Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року у справі № 826/17330/14 визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 24 жовтня 2014 року №2221о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ України та зобов`язано МВС України поновити його на службі в органах внутрішніх справ України в МВС України на посаді заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління МВС України.
На виконання судового рішення, наказом МВС України від 28 лютого 2020 року № 138 о/с позивача поновлено на посаді в органах внутрішніх справ України МВС України.
Повідомленням від 11 березня 2020 року № 8079/09-2020 про наступне вивільнення позивача останнього проінформовано, що у зв`язку з набранням законної сили Законом України "Про Національну поліцію України" втратив чинність Закон України "Про міліцію" з 07 листопада 2015 року, внаслідок чого ліквідовані органи міліції, та в організаційно-штатній структурі МВС України не передбачено посад рядового і начальницького складу ОВС (міліції), оскільки усі відповідні посади ліквідовано.
Зазначено, що питання прийняття осіб на службу до органів Національної поліції України перебувають у виключній компетенції відповідного керівника Національної поліції або її територіального органу. Керівництво МВС України не уповноважене видавати акти індивідуальної дії щодо прийняття на службу до органів поліції.
У зв`язку з наведеним відповідачем вказано, що після закінчення двомісячного терміну з дати отримання позивачем попередження підлягає звільненню з органів внутрішніх справ з відповідної посади за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів, у зв`язку з відсутністю можливості подальшого використання на службі) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.
11 березня 2020 року відповідачем складено акт, яким зафіксовано, що позивачу роз`яснено порядок прийняття на службу в органи Національної поліції України, виключно за результатами конкурсу, а також повідомлено, що запропонувати призначення на вакантну посаду державного службовця для подальшого проходження державної служби в МВС України без проходження позивачем відповідного конкурсу немає правових підстав. Запропоновано до спливу двомісячного терміну попередження про наступне вивільнення взяти участь у конкурсах на державну службу та службу в поліції у разі їх оголошення.
Одночасно позивачу запропоновані наявні вакантні посади цивільного персоналу у МВС України станом на 11 березня 2020 року, що не заперечується позивачем.
У подальшому, оскільки позивач не надав згоду на призначення на вказані вакантні посади, наказом МВС України "По особовому складу" від 12 травня 2020 року № 381 о/с по апарату Міністерства, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 "г", позивача звільнено у запас Збройних Сил з посади заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління через скорочення штатів, у зв`язку з відсутністю можливості подальшого використання на службі.
Не погоджуючись з наказом про звільнення від 12 травня 2020 року № 381 о/с, позивач звернувся до суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Спірні відносини регулюються Законом України від 02 липня 2015 року №580-VIІI "Про Національну поліцію", який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до пункту 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.
Згідно з пунктом 8 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
У силу вимог пункту 9 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на дану посаду, або у разі успішного проходження конкурсу.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
На підставі пункту 10 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Зазначені в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції, неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад в даному органі.
Тобто, наданню згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції.
Відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу, і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.
Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення №114.
Як свідчать матеріали справи, повідомленням від 11 березня 2020 року №8079/09-2020 про наступне вивільнення, яке позивач отримав 11 березня 2020 року під особистий підпис, останнього проінформовано, що у зв`язку з набранням законної сили Законом України "Про Національну поліцію України" втратив чинність Закон України "Про міліцію" з 07 листопада 2015 року, внаслідок чого були ліквідовані органи міліції, та в організаційно-штатній структурі МВС України не передбачено посад рядового і начальницького складу ОВС (міліції), оскільки усі відповідні посади було ліквідовано (а.с. 55).
При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, ліквідувавши як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.
У зв`язку з ліквідацією органів внутрішніх справ України Міністерство перетворилось на цивільне відомство та наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1390 в ньому було скорочено всі атестовані посади, тобто посади, які заміщувались особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.
Таким чином, позивач був повідомлений про те, що у зв`язку з ліквідацією органів внутрішніх справ МВС України перетворилось на цивільне відомство та наказом МВС України від 06 листопада 2015 року №1390 в ньому скорочено всі атестовані посади, тобто посади, які заміщувались особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, а прийом на службу в Національну поліцію здійснюється виключно за результатами конкурсу.
У той же час положенням спеціального законодавства, a саме нормами Закону України "Про Національну поліцію" не врегульовано процедуру звільнення в зв`язку зі скороченням штатів, та дотримання трудових гарантій такої особи, тому необхідно застосувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу Законів про працю (субсидіарне законодавство).
У силу вимог статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Таким чином, виходячи із тлумачення вказаних норм, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Аналогічна правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17 та від 13 лютого 2020 року у справі №810/1564/17.
Таким чином, законодавство України передбачає певну процедуру звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв`язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу було запропоновані вакантні посади цивільного персоналу у МВС України станом на 11 березня 2020 року (а.с. 56-58).
Однак, на момент звільнення позивача з займаної посади 12 травня 2020 року ним не було надано згоди на зайняття запропонованих вакантних посад.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів реагування позивачем щодо запропонованих посад та доказів, які б свідчили про виявлення ним бажання (наміру) прийняти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад державних службовців МВС України та/або конкурсі на прийняття на службу в поліцію.
У свою чергу, небажання особи брати участь у конкурсі на заміщення вакантних посад для служби у лавах Національної поліції за умови, що такий порядок вступу на службу в органах поліції передбачений нормами чинного законодавства, не може бути підставою для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача та, відповідно, її його поновлення на посаді.
Такі правові висновки Суду відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постанові від 28 лютого 2020 року (справа №0540/5961/18-а), та від 11 червня 2020 року (справа № 821/303/17).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було роз`яснено, що інформація про проведення конкурсів на зайняття вакантних посад державної служби категорій "Б" та "В" у МВС України розміщена на офіційних сайтах Національного агентства державної служби України та МВС України, тому для працевлаштування на державну службу в апараті МВС позивачу було запропоновано до спливу двомісячного терміну попередження про наступне вивільнення, взяти участь у конкурсах на державну службу у разі їх оголошення.
Тобто, Міністерством внутрішніх справ України було попереджено позивача про можливість взяти участь у конкурсі на державну службу лише у разі їх оголошення.
У той же час, колегія суддів звертає увагу, що якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону №580-VІІІ і звільнення особи за скороченням штатів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №815/70/16 та від 27 лютого 2020 року у справі №826/27239/19.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що звільняючи позивача на підставі пункту 64 "г" Положення через скорочення штатів, відповідач, не отримавши згоди позивача на зайняття жодної з наявної вакантної посади, діяв правомірно, запропонувавши позивачу наявні вакантні посади працівників цивільного персоналу у Міністерстві внутрішніх справ.
При цьому, в силу прямої вказівки Закону України "Про Національну поліцію України" після поновлення позивача на посаді на підставі судового рішення, відповідач був позбавлений можливості залишити позивача працювати на відповідній посаді в апараті МВС України або органах Національної поліції (без конкурсного відбору).
Позивач не скористався правом бути прийнятим на службу в поліцію у встановленому Законом України "Про Національну поліцію" порядку - шляхом проходження конкурсу, оскільки ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції на надано будь-яких доказів виявлення ним наміру прийняти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад державних службовців МВС України та/або конкурсі на прийняття на службу в поліцію.
Доводи скаржника щодо порушення відповідачем вимог Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 при оформленні наказу №381 о/с від 12 травня 2020 року не є підставою для його скасування, так як саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Колегія суддів не заперечує наявності переважного права у позивача на залишення на роботі при вивільнення працівників у разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва, що визначене статтею 42 КЗпП України, у зв`язку з встановленим статусом учасника бойових дій.
Однак, наявність лише переважного права на залишення на роботі у зв`язку з встановленим статутом учасника бойових дій, не є підставою, яка дає можливість виявити волевиявлення працівника на зайняття вакантної посади чи прийняття участі у конкурсі.
Верховний Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що відповідачем не були запропоновані посади в органах Національної поліції, зважаючи на таке.
Відповідно до статті 1 Закону № 580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією визначені статті 16 цього Закону, до яких вирішення питання щодо призначення осіб на посади працівників поліції не віднесено.
Відповідно до вимог пункту 1 статті 22 Закону № 580-VІІІ безпосередньо керівник поліції приймає на службу та звільняє зі служби, призначає та звільняє з посад поліцейських відповідно до положень цього Закону.
Відповідно до пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію працівники міліції" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому орган (закладі, установі) поліції.
Проте, такий рапорт позивач не подав. У подальшому визначено інший порядок прийняття на службу до поліції - на конкурсній основі.
Посилання скаржника на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15, від 13 червня 2019 року № 805/1738/17а є безпідставними, оскільки Верховний Суд у цих постановах зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
У матеріалах цієї справи відсутні відповідні заяви позивача, які підтверджували б його наміри брати участь у конкурсі. Небажання особи брати участь у конкурсі на заміщення вакантних посад для служби у лавах Національної поліції за умови, що такий порядок вступу на службу в органах поліції передбачений нормами чинного законодавства, не може бути підставою для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача та відповідно його поновлення на посаді.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстпацній, що при прийнятті спірного наказу відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи. Тому підстави для визнання його протиправними і скасування відсутні
Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення, відтак підстави для їх задоволення також відсутні.
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які належним чином перевірені судами попередніх інстанцій.
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).