ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2021 року
м. Київ
справа № 804/5965/16
адміністративне провадження № К/9901/31093/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Ляшко О.Б.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Круговий О.О., судді - Лукманова О.М., Божко Л.А.)
у справі №804/5965/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогума"
до Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпрогума" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Дніпропетровська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про правомірність формування Товариством даних податкового обліку за результатами господарських відносин із ТОВ "Альмеріс" у періоді, що перевірявся, та протиправність викладених в акті перевірки висновків про порушення Товариством вимог податкового законодавства.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми "Р" Дніпропетровської ОДПІ від 30 серпня 2016 року №0000742201, яким Товариству визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 19830,00 грн, з яких: за основним платежем 13220,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 6610,00 грн;
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми "В4" Дніпропетровської ОДПІ від 30 серпня 2016 року № 0000752201, яким позивачу встановлено завищення від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 64302,00 грн;
- стягнуто на користь Товариства за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської ОДПІ сплачений судовий збір у розмірі 1378,00 грн за подання адміністративного позову.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариство мало достатні і передбачені Податковим кодексом України підстави для віднесення сум сплаченого на користь постачальника - TOB "Альмеріс" ПДВ до складу податкового кредиту та включення залишку від`ємного значення попередніх податкових періодів по взаємовідносинам з вказаним вище контрагентом після бюджетного відшкодування до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Також суди зазначили, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано належних доказів та не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в свою чергу, позивач належним чином довів правомірність формування даних податкового обліку за результатами господарських операцій з вказаним контрагентом у спірному періоді.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що господарські відносини між позивачем та TOB "Альмеріс" реально не виконувались, натомість були спрямовані на мінімізацію податкових зобов`язань Товариства. Зазначає про негативну податкову характеристику контрагента та відомості, отримані за результатом аналізу інформації, що міститься в АІС "Податковий блок" відносно контрагента позивача.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Підпунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача у період з 03.08.2016 по 09.08.2016 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Альмеріс" за період з 01.12.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 16.08.2016 №166/04-17-140/33287328 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, контролюючий дійшов висновку про порушення Товариством вимог: пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме позивачем завищено податковий кредит всього на суму 77522,00 грн.
На підставі Акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 30.08.2016:
- форми "Р" №0000742201, яким позивачу донараховано зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 19830,00 грн, з яких за основним платежем - 13220,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 6610,00 грн;
- форми "В4" №0000752201, яким встановлено завищення платником суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на 64302,00 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та TOB "Альмеріс" у періоді, що перевірявся.
Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, Суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пунктом 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.
При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податку від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01 грудня 2015 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Альмеріс" (Постачальник) було укладено договір поставки №011215, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити продукцію в асортименті, кількості та за ціною, вказаними у рахунках і накладних, що є невід`ємною частиною цього договору.
У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі статті 11 КАС України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань за результатами господарських відносин з вказаним вище контрагентами.
Так, судами досліджено надані позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій із ТОВ "Альмеріс" у спірному періоді первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України є підставою для податкового обліку, зокрема, такі як рахунок на оплату №16 від 03.12.2015, рахунок на оплату №20 від 15.12.2015, рахунок на оплату №24 від 21.12.2015, видаткову накладну №16 від 03.12.2015, видаткову накладну №20 від 15.12.2015, видаткову накладну №24 від 21.12.2015, товарно-транспортну накладну від 03.12.15 №0000000154, товарно-транспортну накладну від 15.12.15 №0000000158, товарно-транспортну накладну від 21.12.2015, банківські виписки. Також Товариством надано договір про надання транспортних послуг б/н від 18.01.2015 разом із актом виконаних робіт за грудень 2015 року та доказами оплати транспортних послуг. Крім того, як вбачається з Акта перевірки, контролюючим органом під час перевірки досліджувалися податкові накладні, виписані ТОВ "Альмеріс" на користь позивача за результатами виконання умов договору поставки №011215 від 01 грудня 2015 року.
Вказані документи містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статті 70 КАС України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій із зазначеним контрагентом, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки, враховуючи вимоги статті 71 КАС України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Також, контролюючим органом всупереч вимог статті 71 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента позивача трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов укладеного договору, як не було надано і доказів про наявність фактів, які встановлені судами, однак не враховані під час прийняття рішень, та свідчать про обізнаність платника податку щодо неправомірної поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,