Постанова
Іменем України
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 265/10144/18
провадження № 51-477 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Кишакевича Л.Ю.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Костюка О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бережної М.І. на вирок Донецького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018050790001511 за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Новоазовського районного суду Донецької області від 12 січня 2012 року за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 10 днів з конфіскацією майна,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджений за:
- ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 2 000 грн.
Вироком Донецького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора задоволено. Вирок районного суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання скасовано.
ОСОБА_1 призначено покарання за:
- ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 13 січня 2017 року за місцем свого проживання у м. Маріуполі з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, умисно, повторно, за допомогою комп`ютера розмістив на сайті "OLX.UA" оголошення про продаж ноутбука, якого фактично не мав у своєму розпорядженні. Будучи введеною в оману, ОСОБА_2 зголосилася придбати цей ноутбук, перерахувавши на картковий рахунок, що належить дружині ОСОБА_1, кошти в сумі 2000 грн. Цього ж дня засуджений зняв вказані кошти в банкоматі, таким чином заволодівши грошима потерпілої ОСОБА_2 .
Крім того, 22 серпня 2018 року приблизно о 16.00 год. ОСОБА_1 умисно, повторно, за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, шляхом проникнення до гаража по АДРЕСА_2 викрали майно потерпілої ОСОБА_3 на суму 305,48 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд при призначенні покарання засудженому не врахував у достатній мірі ступінь тяжкості вчинених злочинів, їх наслідки, а також усіх даних про особу винного та призначив надто суворе покарання, вказує на те, що призначене судом першої інстанції покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України відповідає вимогам закону.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу прокурор подав заперечення, в якому вказує на те, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді реального позбавлення волі є достатнім та необхідним для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судове рішення без зміни.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. З усіх інших касаційний суд рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядає.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи касаційної скарги захисника зводяться до того, що призначене ОСОБА_1 покарання, без звільнення від його відбування, не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та даним про його особу внаслідок суворості. Ці доводи не заслуговує на увагу з огляду на наступне.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Цих вимог судами було дотримано.
Так, при призначенні покарання, суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, один із яких є тяжким, дані про особу ОСОБА_1, який визнав свою вину, щиро розкаявся, сприяв встановленню істини у справі, має на утриманні малолітню дитину, що суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання. Також суд взяв до уваги стан здоров`я засудженого. З огляду на усі наведені обставини та дані про особу винного, суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах, передбачених санкціями відповідних норм кримінального закону.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження у межах своєї компетенції, дійшов висновку, що покарання у виді позбавлення волі у межах, встановленим судом першої інстанції, є вірним, достатньо вмотивованим та відповідає меті покарання.
У той же час апеляційний суд вказав на неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України. При цьому суд зауважив, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, не було враховано належним чином дані про особу винного, який раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України, вчинив через короткий проміжок часу після відбуття покарання. Крім того, суд звернув увагу на те, що ОСОБА_1, будучи обізнаним про те, що в суді першої інстанції відносно нього вже розглядається кримінальне провадження за ч. 2 ст. 190 КК України, вчинив новий корисливий злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України. Відповідно до досудової доповіді уповноваженого органу з питань пробації, ризики вчинення нового правопорушення є високими та середніми відповідно. Наведене свідчить про стійку направленість особи винного на вчинення злочинів проти власності.
Що стосується доводів про відшкодування шкоди, заподіяної злочинами, то вони суперечать встановленим у справі обставинам. Шкода завдана потерпілій ОСОБА_2 не відшкодована, тому під час постановлення вироку прийнято рішення про її стягнення з засудженого. Викрадене майно потерпілої ОСОБА_3 повернуто працівниками поліції. Твердження про працевлаштування засудженого не доведено доказами.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами буде очевидно недостатнім для реальної корекції соціальної поведінки засудженого та запобігання новим злочинам.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення місцевого суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України є помилковим, не відповідає вимогам закону та усім обставинам справи і даним про особу засудженого.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком тавважає, що саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.