Постанова
Іменем України
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 610/799/20
провадження № 51-908 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Матолич М.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Крестьянінової І.А. на ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у кримінальному провадженні № 12020220190000194 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Балабанівка Богодухівського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 17 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України із застосуванням частин 1, 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 24 лютого 2020 року близько 11:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись біля магазину "Ріал", що на площі Центральній у смт Андріївка Балаклійського району Харківської області, переслідуючи корисливий мотив, з метою особистого збагачення за рахунок інших осіб, діючи умисно, повторно, таємно викрав належний ОСОБА_2 велосипед "Аіст-28", після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд. Своїми діями ОСОБА_1 завдав потерпілій ОСОБА_2 майнової шкоди на суму 966,66 грн.
Крім того, 29 лютого 2020 року близько 06:30 ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у приміщенні будинку АДРЕСА_2, переслідуючи корисливий мотив, з метою особистого збагачення за рахунок інших осіб, діючи умисно, повторно, шляхом зловживанням довірою, що виразилось в обіцянці підзарядити та повернути належний ОСОБА_3 мобільний телефон "Lenovo", незаконно заволодів вказаним телефоном, після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд. Своїми діями ОСОБА_1 завдав потерпілій ОСОБА_3 майнової шкоди на загальну суму 802 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області Муратова С.С. залишено без задоволення, а вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 17 червня 2020 року щодо засудженого ОСОБА_1 - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі прокурор Крестьянінова І.А. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через м`якість. На обґрунтування своїх вимог вказує, що під час перевірки вироку місцевого суду апеляційний суд, посилаючись лише на дискреційні повноваження суду, проігнорував доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність призначення ОСОБА_1 більш суворого покарання. При цьому зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_1, будучи раніше десять разів засудженим, у тому числі й за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також за неодноразове вчинення корисливих злочинів, жодних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, продовжив вчиняти умисні, корисливі злочини, що свідчить про стійку кримінальну спрямованість його поведінки. Звертає увагу, що ОСОБА_1 є небезпечним для суспільства, оскільки маючи не зняті та не погашені в законному порядку судимості, продовжує свою злочинну діяльність. Вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає загальним засадам призначення покарання та не слугуватиме його виправленню та попередженню вчиненню ним нових злочинів. Крім того, вказує, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, що є підставою для її скасування.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Матолич М.Р. підтримала касаційну скаргу прокурора Крестьянінової І.А., просила її задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбаченихч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі прокурор вказує про невідповідність призначеного місцевим судом покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого ОСОБА_1 через м`якість.
Крім того, у касаційній скарзі прокурор зазначає, що перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд не звернув уваги на доводи апеляційної скарги прокурора, при цьому свого рішення в цій частині належним чином не вмотивував.
Колегія суддів погоджується з такими доводами прокурора з огляду на наступне.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду і розміру покарання засудженому та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий, є пенсіонером, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем реєстрації характеризується посередньо.
Обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому ОСОБА_1, судом визнано його щире каяття та визнання вини. Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, судом визнано вчинення злочинів у стані алкогольного сп`яніння.
Враховуючи всі зазначені обставини в їх сукупності, а також з огляду на те, що ОСОБА_1 на момент вчинення злочинів мав десять незнятих та непогашених судимостей, місцевий суд дійшов висновку, що його виправлення можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства, та призначив покарання із застосуванням положень ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання у кожному конкретному випадку, суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, які мають значення для справи.
Так, колегія суддів вважає, що призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд належним чином не врахував тяжкості вчинених ним злочинів, а також не взяв до уваги особу засудженого.
Зокрема, суд недостатньо врахував те, що ОСОБА_1 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у томі числі за вчинення аналогічних корисливих злочинів проти власності та неодноразово відбував покарання у виді позбавлення волі.
Тобто, ОСОБА_1, маючи незняті та непогашені у законному порядку судимості та достовірно знаючи про наявність кримінальної відповідальності за такі дії, відверто нехтуючи усталеними у суспільстві моральними цінностями, грубо порушуючи основоположні правові засади, гарантовані Конституцією України, зокрема таку, як право на власність, діючи з метою власного збагачення, систематично й зухвало, вчинив нові умисні корисливі злочини.
Вказані обставини у їх сукупності свідчать про небажання ОСОБА_1 стати на шлях виправлення, а тому призначене місцевим судом покарання у даному конкретному випадку є явно несправедливим через м`якість та не сприятиме запобіганню вчиненню ОСОБА_1 нових злочинів, як того вимагають положення ст. 50 КК України.
Не погодившись із вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, сторона обвинувачення оскаржила такий вирок в апеляційному порядку. При цьому прокурор у своїй апеляційній скарзі вказував про необхідність призначення засудженому більш суворого покарання.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, дійшов висновку, що прокурором не було наведено аргументованих доводів щодо м`якості призначеного засудженому покарання.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині, зазначивши, що місцевим судом було належно враховано конкретні обставини справи й особу засудженого ОСОБА_1 та правильно призначено покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій статей, за якими кваліфіковано його дії.
Таким чином апеляційний суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України із застосуванням частин 1, 4 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України є правильним.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й вмотивованості, зокрема, й у частині правильності та достатності призначеного покарання.
Водночас апеляційний суд, погоджуючись з рішенням місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, залишив поза увагою доводи прокурора щодо м`якості такого покарання, при цьому прийнятого рішення належним чином не вмотивував, а лише формально послався на правильність його висновків у цій частині з огляду на дискреційні повноваження суду.
Таким чином колегія суддів вважає, що, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, апеляційний суд ретельно не перевірив усіх доводів такої скарги та не надав на них вичерпної відповіді з наведенням докладних мотивів, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Як визначено ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Положеннями ч. 2 ст. 438 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для її скасування з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно усунути вказані порушення, належним чином виконати всі вимоги процесуального закону, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, надати на них вмотивовану та вичерпну відповідь.
З урахуванням наведеного касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При цьому визначене ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки за обставин, встановлених судом, слід вважати таким, що не відповідає тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через м`якість.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд