Постанова
Іменем України
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 572/1177/18
провадження № 51-1340 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Ємця О. П., Кишакевича Л. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Сингаївської А. О.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Полячука С. І.,
в режимі відеоконференції:
виправданого ОСОБА_2,
виправданого ОСОБА_3,
виправданого ОСОБА_4,
захисника Аврамишина С. А.,
захисника Данильчика В. І.,
захисника Цуняка В. Й.,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018180200000112, за обвинуваченням
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та проживаючого в АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 152 КК України.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та проживаючого в АДРЕСА_5, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 152 КК України.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця та проживаючого в АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця та проживаючого в АДРЕСА_3, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 01 липня 2019 року:
- ОСОБА_3 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 146 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним даного кримінального правопорушення, а кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК України закрито, у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення;
- ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 152 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним даних кримінальних правопорушень;
- ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним даних кримінальних правопорушень;
- ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним даних кримінальних правопорушень.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо виправданих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни.
Органом досудового розслідуванняОСОБА_3 обвинувачувався у незаконному позбавленні волі людини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та у зґвалтуванні, вчиненому групою осіб; ОСОБА_4 обвинувачувався у незаконному позбавленні волі людини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та у зґвалтуванні, вчиненому групою осіб; ОСОБА_1 обвинувачувався у незаконному позбавленні волі людини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та у пособництві в зґвалтуванні, вчиненому групою осіб, ОСОБА_2 обвинувачувався у незаконному позбавленні волі людини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, у зґвалтуванні, вчиненому групою осіб та у задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-якій із злочинів, передбачених статтями 152 або 154 КК України, за таких обставин.
Так, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, 31 січня 2018 року приблизно о 01 год, перебуваючи на території домоволодіння АДРЕСА_4, де проживала потерпіла ОСОБА_5, усвідомлюючи незаконність своїх дій, діючи умисно, за попередньою змовою, виманили останню з будинку, незаконно позбавили її волі, зокрема, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 тримали її за руки, а ОСОБА_2 штовхаючи останню в спину, примусили сісти до салону автомобіля "Volkswagen Passat" р.н. НОМЕР_1, за кермом якого перебував ОСОБА_1, чим позбавили потерпілу можливості вільно пересуватись. В подальшому обвинувачені, спричинивши своїми діями моральні та фізичні страждання потерпілій ОСОБА_5, які виразились у залякуванні фізичною розправою, відвезли її до лісового масиву поблизу с. Чемерне Сарненського району Рівненської області та утримували близько години.
Після цього, цього ж дня приблизно з 02 до 03 год, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вищезазначеному місці, діючи умисно, групою осіб, перебуваючи в салоні автомобіля "Volkswagen Passat" р.н. НОМЕР_1, належному на праві користування ОСОБА_1, з метою задоволення статевої пристрасті, всупереч волі потерпілої ОСОБА_5, використовуючи її безпорадний стан своїми погрозами, по черзі вступили з нею в статеві зносини природнім способом проти її волі.
Крім того, ОСОБА_2, цього ж дня, приблизно о 02 год, у вищезазначеному місці, діючи умисно, перебуваючи в салоні автомобіля "Volkswagen Passat" р.н. НОМЕР_1, належному на праві користування ОСОБА_1, після зґвалтування потерпілої ОСОБА_5, використовуючи її безпорадний, викликаний фізичним насильством під час зґвалтування та погрозами закопати, вступив з нею в анальні статеві зносини, чим задовольнив свою пристрасть неприроднім способом.
Крім того, ОСОБА_1, цього ж дня, перебуваючи в лісовому масиві поблизу с. Чемерне Сарненського району Рівненської області, діючи умисно, надав для групи осіб, а саме, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, належний йому на праві користування автомобіль "Volkswagen Passat" р.н. НОМЕР_1, з метою задоволення в його салоні їхньої статевої пристрасті, всупереч волі потерпілої ОСОБА_5, тобто вчинив дії, які виразились у пособництві в зґвалтуванні, вчинене групою осіб.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що в матеріалах кримінального провадження наявні достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які їм висунуте обвинувачення, а тому, на думку прокурора, судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Не погоджується з наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності виправдувального вироку суду першої інстанції та зазначає про її невідповідність вимогам ст. 419 КПК України, оскільки на його думку, у ній відсутні мотивовані відповіді на всі доводи апеляційної скарги прокурора. Стверджує, що апеляційним судом жодним чином не надано належної правової оцінки показам потерпілої, надані нею під час апеляційного розгляду.
Під час касаційного розгляду прокурор підтримала подану касаційну скаргу та вважала, що ухвалу апеляційного суду слід скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу прокурора потерпіла ОСОБА_5 погоджується з її доводами в повному обсязі, просить касаційну скаргу прокурора задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, апеляційним судом не надано оцінки її показанням під час апеляційного розгляду.
Захисник Полячук С. І., який діє в інтересах виправданого ОСОБА_1, під час касаційного розгляду касаційну скаргу прокурора не підтримав, просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни. Зазначив про законність судових рішень щодо виправданих за обставин, вказаних у них.
Виправданий ОСОБА_1 під час касаційного розгляду підтримав доводи свого захисника з приводу касаційної скарги прокурора та вважав, що вона не підлягає до задоволення.
Під час касаційного розгляду захисник Аврамишин С. А., який діє в інтересах виправданого ОСОБА_2, касаційну скаргу прокурора не підтримав та зазначив про законність судових рішень щодо виправданих.
Виправданий ОСОБА_2 під час касаційного розгляду підтримав свого захисника та вважав що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а судові рішення - зміні.
Захисник Цуняк В. Й., який діє в інтересах виправданого ОСОБА_3, під час касаційного розгляду заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора та вважав, що судові рішення щодо виправданих, на його думку, є законними та вмотивованими.
Виправданий ОСОБА_3 під час касаційного розгляду заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора та зазначив про законність, на його думку, судових рішень щодо нього.
Під час касаційного розгляду захисник Данильчик В. І., який діє в інтересах виправданого ОСОБА_4, проти задоволення касаційної скарги прокурора заперечив та вважав, що судові рішення щодо виправданих законні, обґрунтовані та вмотивовані, а тому їх необхідно залишити без зміни.
Виправданий ОСОБА_4 під час касаційного розгляду касаційну скаргу прокурора не підтримав та зазначив про законність, на його думку, судових рішень щодо нього.
Мотиви Суду
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду в касаційному порядку, не підлягають. Натомість, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни судового рішення в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.
При розгляді доводів касаційної скарги прокурора, колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення;мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у незаконному позбавленні волі людини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та у зґвалтуванні, вчиненому групою осіб, ОСОБА_1 у незаконному позбавленні волі людини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та у пособництві в зґвалтуванні, вчиненому групою осіб, ОСОБА_2 у незаконному позбавленні волі людини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, у зґвалтуванні, вчиненому групою осіб та у задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-якій із злочинів, передбачених статтями 152 або 154 КК України, суд у судовому засіданні, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому слідстві докази винуватості виправданих, на які посилалися органи досудового розслідування та, згідно зі ст. 94 КПК України, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку та навів детальний аналіз як окремим доказам, так і їх сукупності.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в суді першої інстанції було встановлено, що потерпіла ОСОБА_5 добровільно погодилась сісти в автомобіль і будь-хто з виправданих до неї жодних насильницьких дій не застосовував. Відповідно до письмових заяв потерпілої ОСОБА_5, а також показань наданих у судовому засіданні встановлено, що в статеві зносини з нею вступали лише ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . З ОСОБА_2 у неї відбувся статевий акт добровільно та за її волі, а ОСОБА_3 вступив з нею в статеві зносини проти її волі, тобто зґвалтував, однак від обвинувачення ОСОБА_3 вона відмовляється. Під час судового засідання потерпіла наголосила, що заяви про добровільність вступу в статеві зносини з ОСОБА_2 та про відмову від обвинувачення ОСОБА_3 вона писала особисто і без примусу. Крім того, в матеріалах кримінального провадження містяться розписки від ОСОБА_5 про відсутність у неї будь-яких претензій майнового та немайнового характеру до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Також у судовому засіданні було встановлено, що ані ОСОБА_4, ані ОСОБА_1 в статеві зносини з потерпілою ОСОБА_5 не вступали та жодних насильницьких дій не вчиняли.
За встановлених фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, встановивши, що беззаперечних та переконливих доказів винуватості не здобуто, а обсяг пред`явленого обвинувачення не знайшов свого підтвердження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності винуватості ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 152 КК України, ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України, що колегія суддів вважає правильним.
Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, доводи якої аналогічні за своїм змістом доводам його касаційної скарги, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, належним чином перевірив всі наведені у ній доводи та прийняв правильне рішення про залишення виправдувального вироку щодо ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 без зміни.
Посилання прокурора на невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України колегія суддів вважає безпідставними. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, ретельно перевірив всі її доводи та обґрунтовано визнав їх безпідставними.
Апеляційним судом правильно констатувано, що суд першої інстанції, діючи в межах визначених кримінальним процесуальним законом повноважень, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, врахувавши вимоги ст. 62 Конституції України, ухвалив законне й обґрунтоване рішення про виправдання ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінальних правопорушень, за які вони обвинувачувались, та, відповідно, закриття кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 . Колегія суддів погоджується з наведеним в ухвалі апеляційного суду висновком про обґрунтованість і вмотивованість вироку суду першої інстанції.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора стосовно показань потерпілої ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції, то вони, на думку колегії суддів, є непереконливими.
Так, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, в тому числі і щодо достовірності показань потерпілої, з огляду на те, що тільки суди першої та апеляційної інстанцій наділені правом оцінювати їх достовірність з врахуванням сукупності інших доказів. Тому суд апеляційної інстанції правильно оцінив показання потерпілої ОСОБА_5 і касаційний суд не входить в оцінку достовірності показань, а виходячи зі встановлених апеляційним судом доводів про достовірність показань потерпілої під час апеляційного розгляду, які вона неодноразово змінювала, суд зважив на це та врахував вимоги ст. 62 Конституції України, відповідно до яких обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та доказах, одержаних незаконним шляхом, а тому критично оцінив ці показання, давши їм належну правове обґрунтування.
Крім того, потерпіла ОСОБА_5 стверджувала, що її зґвалтував лише ОСОБА_3, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 152 КК України, який, відповідно до положень ст. 477 КПК України, відноситься до кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення, а відтак у потерпілої є право відмовитись від притягнення особи до кримінальної відповідальності, що для суду є підставою для закриття кримінального провадження, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, її законність у колегії суддів сумнівів не викликає.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з положеннями ч. 4 вказаної статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. За змістом положень ст. 92 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "indubioproreo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
При цьому, доводи касаційної скарги прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання про повторне дослідження зазначених у апеляційній скарзі доказів, є необґрунтованими, оскільки прокурором не було зазначено, які саме обставини досліджено місцевим судом неповністю та яким чином, за встановлених судом обставин, вони могли вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень.
Крім того, за змістом ч. 3ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
У даному кримінальному провадженні наведених обставин встановлено не було.
З огляду на те, що касаційна скарга прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, не містить доводів на обґрунтування наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і таких порушень, у цьому провадженні, колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог прокурора немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд