Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 219/4071/19
провадження № 61-760св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Азевича В. Б., Никифоряка Л. П., Халаджи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області) про стягнення грошового боргу (збитку), заподіяного протиправними діями.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 1992 року він перебував на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
У 2012 році ГУ ПФУ в Донецькій області йому було зупинено виплату пенсії у розмірі 95 % відповідних сум грошового забезпечення, як особі, що має статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС), тобто розмір пенсії було знижено на 5 %.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року визнано дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо нарахування та невиплати йому пенсії у розмірі 5 % від щомісячного грошового забезпечення протиправними, відновлено виплату йому пенсії за вислугою років та учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС другої категорії з 95 % щомісячного грошового забезпечення, зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити йому повторний перерахунок з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2017 року з урахуванням 95 % щомісячного грошового забезпечення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду другої групи.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року скасовано в частині вирішення його позовних вимог за період з 01 січня 2012 року до 09 липня 2017 року, а в частині задоволення позовних вимог з 10 липня 2017 року до 31 грудня 2017 року залишено без змін.
ОСОБА_1 вважає, що ГУ ПФУ в Донецькій області повинно відшкодувати йому майнову шкоду, завдану внаслідок його неправомірних дій, невиплачену пенсію та моральну шкоду, оскільки після отримання листа з ГУ ПФУ в Донецькій області в 2012 році він переніс гіпертонічний криз, психологічний стрес, лікувався амбулаторно та в госпіталях, стан його здоров`я погіршився.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ГУ ПФУ в Донецькій області на його користь грошові кошти за період з 01 січня 2012 року до 30 червня 2017 року в розмірі 31 514,98 грн, з яких: 21 514,98 грн - невиплачена пенсія за період з 01 січня 2012 року до 30 червня 2017 року; 10 000,00 грн - моральна шкода.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 вересня 2019 року у складі судді Погрібної Н. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року у справі № 219/233/18, з урахуванням постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року, залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 01 січня 2012 року до 30 червня 2017 року. Отже, вина ГУ ПФУ в Донецькій області щодо нездійснення нарахувань пенсії в розмірі 95 % за період з 01 січня 2012 року до 30 червня 2017 року в судовому порядку не доведена, а в частині задоволених позовних вимог зазначене судове рішення виконано відповідачем в повному обсязі, тому відсутні підстави для стягнення майнової шкоди. Також сума збитків не підтверджена документально, а позивач навів їх розрахунок лише в позовній заяві посилаючись на лист ГУ ПФУ в Донецькій області від 11 липня 2018 року № 2475-К-01.
Також позивач не зазначив, в чому саме полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, коли визначав розмір моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 21 514 грн 98 коп.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції помилково вважав, що позивач документально не підтвердив суму позову. Матеріали справи містять розрахунки ГУ ПФУ в Донецькій області пенсії позивача за період з 2008 року до 2018 року, з яких вбачається, що розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2012 року був зменшений на 5 %, а у липні 2018 року перерахований за період з липня до грудня 2017 року на підставі рішення суду в розмірі 95 % відповідних сум грошового забезпечення. Окрім того, у листі Міністерства соціальної політики України міститься детальний розрахунок пенсії, яку має отримувати позивач.
Крім того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо нарахування та невиплати позивачу пенсії у розмірі 95 % від щомісячного грошового забезпечення. Тобто неправомірність дій відповідача щодо недонарахування позивачу доплати до пенсії, а саме виплати пенсії в розмірі 95 % грошового забезпечення встановлена при розгляді адміністративної справи і тому вказана обставина відповідно до частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не потребує доказування під час розгляду цієї справи.
Однак рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим, оскільки позивачем не надано належних доказів, що прямо підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, завдання шкоди його здоров`ю чи завдання йому інших втрат немайнового характеру, з яких можливо обрахувати розмір компенсації та характер і обсяг моральних страждань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ГУ ПФУ в Донецькій області, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просило скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що недонарахування пенсії не може вважатися шкодою, завданою внаслідок неправомірних дій ГУ ПФУ в Донецькій області, оскільки за своєю природою не може бути збитком в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Крім того, у період з 01 січня 2012 року до 30 червня 2017 року пенсія ОСОБА_1 виплачувалась відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", тому ГУ ПФУ в Донецькій області не було заподіяно шкоди позивачу, яка відповідно до вимог статті 1173 ЦК України підлягала би відшкодуванню.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга ГУ ПФУ в Донецькій області не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року касаційну скаргу ГУ ПФУ в Донецькій області на постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.
У лютому 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ПФУ в Донецькій області на постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року і витребувано із Артемівського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу № 219/4071/19.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ГУ ПФУ в Донецькій області підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи
З 1992 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
У 2012 році ГУ ПФУ в Донецькій області ОСОБА_1 було частково зупинено виплату пенсії за вислугою років та учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС другої категорії з 95 % щомісячного грошового забезпечення, оскільки ОСОБА_1 не має статусу ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року у справі № 219/233/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо нарахування та невиплати пенсії у розмірі 5 % від щомісячного грошового забезпечення протиправними
Відновлено виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугою років та учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС другої категорії з 95 % щомісячного грошового забезпечення.
Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити повторний перерахунок ОСОБА_1 з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2017 року з урахуванням 95 % щомісячного грошового забезпечення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду другої групи.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Донецькій області задоволено частково, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року скасовано в частині вирішення позовних вимог за період з 01 січня 2012 року до 09 липня 2017 року, в цій частині позов залишено без розгляду.
У іншій частині рішення суду першої інстанції, зокрема в частині задоволення позовних вимог з 10 липня 2017 року до 31 грудня 2017 року, залишено без змін.
11 липня 2018 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року ГУ ПФУ в Донецькій області здійснило ОСОБА_1 перерахунок пенсії з урахуванням 95 % щомісячного грошового забезпечення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, з 10 липня 2017 року до 31 грудня 2017 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Статтею 19 ЦПК України визначено, що у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має також особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із частинами першою та другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
ОСОБА_1 пред`явлено позов саме про стягнення упущеної вигоди, у тому числі на підставі положень статті 1173 ЦК України, якими передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (стаття 19 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду України.
Кошти Пенсійного фонду України відповідно до статті 73 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійному фонду України. Управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійного фонду України та безпосередньо відповідним головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України.
Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення).
Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 згаданого Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
ОСОБА_1 заявив вимоги, які є по суті вимогами про стягнення ненарахованої й недоплаченої суми пенсії за період з 01 січня 2012 року до 30 червня 2017 року. Відповідачем за цими вимогами є Пенсійний фонд України (його територіальний орган) - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто орган, уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.
Ураховуючи те, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу.
Спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства (стаття 19 КАС України).
Висновки про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку адміністративного судочинства викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19), 04 березня 2020 року в справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19) та постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 757/61718/17-ц (провадження № 61-15930св19), від 12 грудня 2019 року в справі № 263/10219/19 (провадження № 61-18591св19), від 23 вересня 2020 року в справі № 638/16516/17 (провадження № 61-22698св19).